Заява громадянина України Є.Ходуна
27.12.2000
Голові Центральної виборчої комісії п.Рябцю
10 квітня близько 11-ї години дня до нашої оселі прибули три особи, які запропонували достроково проголосувати на всеукраїнському референдумі. Я від такої пропозиції категорично відмовився, але дві мої дочки - Лариса і Світлана, а також мати Лідія Пилипівна Ходун взяли участь у цьому дійстві. При цьому я помітив низку грубих порушень статті 35-ї Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми". Ніхто з нашої родини до 16 квітня не збирався міняти місця свого перебування і відповідно не прохав про дострокове голосування (перше порушення); ні в кого не вимагали паспорта чи будь-якого іншого документа (друге порушення); не було запропоновано конверти для запечатування заповнених бюлетенів (трете порушення); самі громадяни не опускали у скриньку заповнені бюлетені - їх брали в руки ці особи, але теж не поспішали опустити (четверте порушення); за скриньку правила картонна коробка, в яку звичайно запаковують системний блок комп’ютера, котра не була ні опломбована, ні опечатана (п’яте порушення). Крім того, допущені порушення інших статей згаданого Закону України: особи, що завітали до оселі, схиляли моїх доньок до фальсифікації - пропонували розписатися якось інакше за родичів та проголосувати замість них (стаття 38 - шосте порушення) - від цього Лариса Ходун та Світлана Ходун відмовилися. Доти не встановлені особи поводилися із заповненими бюлетенями так, що таємниця волевиявлення громадян не забезпечувалася (стаття 7 - і сьоме порушення). Не виключається, що зібрані таким чином заповнені бюлетені без конвертів та в неопломбованій скрині можуть не зберігатися дільничною комісією до дня референдуму, і за цей час із ними можна безконтрольно витворяти що завгодно (в разі підтвердження це може бути восьмим порушенням - знову за статтею 35-ю).
Бачачи таку поведінку невідомих жінок, я змушений був зажадати їхні посвідчення. Одна з них усно представилася як Ірина Олександрівна Малишкіна, голова дільничної комісії з референдуму № 329, але посвідчення не показала. Дві інші і посвідчень не показали, і не назвалися.
Відвідавши після цього приміщення дільничної комісії з референдуму № 329 Московського району міста Харкова, яка міститься у школі № 8, я встановив - зі слів присутньої там чергової - прізвища двох інших осіб, крім Малишкіної, що завітали в нашу домівку: Збродька та Караченцева - теж члени комісії. Там же, поряд із кабіною для таємного голосування, містилася листівка з текстом: "Щоби "Так" відповісти, ти на "Ні" постав хрести!" - це можна трактувати як агітацію безпосередньо на дільниці під час голосування, яке, хоч і достроково, вже розпочалося (дев’яте порушення).
При відвіданні того ж дня, 10 квітня, територіальної комісії з референдуму Московського району міста Харкова на Юріївській вулиці, 8 (голова Катерина Іванівна Бронникова була відсутня, її ім’я я встановив зі слів присутньої у приміщенні чергової), з’ясувалося, що, дійсно, печатки дільничних комісій з референдуму ще не видавалися, і чергова якраз у моїй присутності скликала телефоном представників дільничних комісій на нараду "на завтра" (тобто на 11 квітня) - одержати печатки та деяке інше приладдя. Там же я побачив на столі довгий ящик із великим запасом конвертів - очевидно, призначених для дострокового голосування згідно зі статтею 35-ю вищезгаданого Закону.
Отже, враховуючи всі ці факти, маю підставу стверджувати, що дільничні комісії з референдуму Московського району міста Харкова не виконали календарний план, затверджений постановою Центральної виборчої комісії №4 від 21 січня 2000 р., і не були готові розпочати дострокове голосування 6 квітня, як це передбачено 12-м пунктом згаданого плану. Не отримавши печаток для опечатування скриньок згідно із Законом, жодна дільнична комісія навіть 10 квітня не мала права розпочинати дострокове голосування, а тим паче - ходити по оселях і схиляти громадян до незаконних дій.
У зв’язку з вищевикладеним прошу визнати недійсними результати всеукраїнського референдуму щонайменше на дільниці № 329 Московського району міста Харкова через грубі та численні порушення Закону, і призначити на ній повторне голосування з повним дотриманням законності. Оскільки за тих обставин, що з’ясувалися, не виключаються й інші аналогічні факти, прошу перевірити також інші дільниці цього ж району для виявлення можливих порушень, визначення їх масовості або ж відсутності таких та ухвалити рішення відповідно до наслідків перевірки.
Водночас висловлюю нерозуміння організованої в Харкові кампанії, щоб спонукати громадян до масового дострокового голосування, - незалежно від того, звертаються громадяни з такими проханнями чи ні. Місцеві комісії різних рівнів дивляться на таку кампанію крізь пальці і навіть виявляють ознаки її підтримання. Не можу знайти для пояснення цього явища раціональних причин і цілей, які б узгоджувалися з добросовісним та спокійним з’ясуванням справжнього волевиявлення громадян.
м. Харків, 12 квітня 2000 року
10 квітня близько 11-ї години дня до нашої оселі прибули три особи, які запропонували достроково проголосувати на всеукраїнському референдумі. Я від такої пропозиції категорично відмовився, але дві мої дочки - Лариса і Світлана, а також мати Лідія Пилипівна Ходун взяли участь у цьому дійстві. При цьому я помітив низку грубих порушень статті 35-ї Закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми". Ніхто з нашої родини до 16 квітня не збирався міняти місця свого перебування і відповідно не прохав про дострокове голосування (перше порушення); ні в кого не вимагали паспорта чи будь-якого іншого документа (друге порушення); не було запропоновано конверти для запечатування заповнених бюлетенів (трете порушення); самі громадяни не опускали у скриньку заповнені бюлетені - їх брали в руки ці особи, але теж не поспішали опустити (четверте порушення); за скриньку правила картонна коробка, в яку звичайно запаковують системний блок комп’ютера, котра не була ні опломбована, ні опечатана (п’яте порушення). Крім того, допущені порушення інших статей згаданого Закону України: особи, що завітали до оселі, схиляли моїх доньок до фальсифікації - пропонували розписатися якось інакше за родичів та проголосувати замість них (стаття 38 - шосте порушення) - від цього Лариса Ходун та Світлана Ходун відмовилися. Доти не встановлені особи поводилися із заповненими бюлетенями так, що таємниця волевиявлення громадян не забезпечувалася (стаття 7 - і сьоме порушення). Не виключається, що зібрані таким чином заповнені бюлетені без конвертів та в неопломбованій скрині можуть не зберігатися дільничною комісією до дня референдуму, і за цей час із ними можна безконтрольно витворяти що завгодно (в разі підтвердження це може бути восьмим порушенням - знову за статтею 35-ю).
Бачачи таку поведінку невідомих жінок, я змушений був зажадати їхні посвідчення. Одна з них усно представилася як Ірина Олександрівна Малишкіна, голова дільничної комісії з референдуму № 329, але посвідчення не показала. Дві інші і посвідчень не показали, і не назвалися.
Відвідавши після цього приміщення дільничної комісії з референдуму № 329 Московського району міста Харкова, яка міститься у школі № 8, я встановив - зі слів присутньої там чергової - прізвища двох інших осіб, крім Малишкіної, що завітали в нашу домівку: Збродька та Караченцева - теж члени комісії. Там же, поряд із кабіною для таємного голосування, містилася листівка з текстом: "Щоби "Так" відповісти, ти на "Ні" постав хрести!" - це можна трактувати як агітацію безпосередньо на дільниці під час голосування, яке, хоч і достроково, вже розпочалося (дев’яте порушення).
При відвіданні того ж дня, 10 квітня, територіальної комісії з референдуму Московського району міста Харкова на Юріївській вулиці, 8 (голова Катерина Іванівна Бронникова була відсутня, її ім’я я встановив зі слів присутньої у приміщенні чергової), з’ясувалося, що, дійсно, печатки дільничних комісій з референдуму ще не видавалися, і чергова якраз у моїй присутності скликала телефоном представників дільничних комісій на нараду "на завтра" (тобто на 11 квітня) - одержати печатки та деяке інше приладдя. Там же я побачив на столі довгий ящик із великим запасом конвертів - очевидно, призначених для дострокового голосування згідно зі статтею 35-ю вищезгаданого Закону.
Отже, враховуючи всі ці факти, маю підставу стверджувати, що дільничні комісії з референдуму Московського району міста Харкова не виконали календарний план, затверджений постановою Центральної виборчої комісії №4 від 21 січня 2000 р., і не були готові розпочати дострокове голосування 6 квітня, як це передбачено 12-м пунктом згаданого плану. Не отримавши печаток для опечатування скриньок згідно із Законом, жодна дільнична комісія навіть 10 квітня не мала права розпочинати дострокове голосування, а тим паче - ходити по оселях і схиляти громадян до незаконних дій.
У зв’язку з вищевикладеним прошу визнати недійсними результати всеукраїнського референдуму щонайменше на дільниці № 329 Московського району міста Харкова через грубі та численні порушення Закону, і призначити на ній повторне голосування з повним дотриманням законності. Оскільки за тих обставин, що з’ясувалися, не виключаються й інші аналогічні факти, прошу перевірити також інші дільниці цього ж району для виявлення можливих порушень, визначення їх масовості або ж відсутності таких та ухвалити рішення відповідно до наслідків перевірки.
Водночас висловлюю нерозуміння організованої в Харкові кампанії, щоб спонукати громадян до масового дострокового голосування, - незалежно від того, звертаються громадяни з такими проханнями чи ні. Місцеві комісії різних рівнів дивляться на таку кампанію крізь пальці і навіть виявляють ознаки її підтримання. Не можу знайти для пояснення цього явища раціональних причин і цілей, які б узгоджувалися з добросовісним та спокійним з’ясуванням справжнього волевиявлення громадян.
м. Харків, 12 квітня 2000 року