ДО МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
ПРО ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
10 грудня — Міжнародний день прав людини. Цього дня 1948 року ООН ухвалила Загальну декларацію прав людини. А для нас це ще один привід для аналізу ситуації з правами людини в країні.
Україна ратифікувала 16 з 25 міжнародних угод ООН про права людини, з листопада 1995 р. є членом Ради Європи й учасником низки європейських конвенцій з прав людини, громадяни України дістали право звер-татися до Європейського суду з прав людини у разі порушення їхніх громадянських і політичних прав. Згідно зі ст. З Конституції України затвердження та забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Однак українська держава не в змозі виконати цей обов’язок, передусім тому, що вона сама є джерелом по-рушень прав людини, і оскільки громадський контроль за діяльністю влади в багатьох сферах відсутній або слабкий, то порушення стають все масовішими та мас-штабними.
На наш погляд, українська дійсність дає підстави для такої оцінки. Можна спостерігати, як впродовж ос-танніх років посилюються негативні для прав людини взаємопов’язані тенденції. По-перше, посилюється ад-міністративний диктат держави, люди, як і раніше, без-захисні й залежні від державної машини, а ті, хто, зай-маючись бізнесом, прагне бути економічно незалеж-ним, потрапляють під прес численних фіскальних орга-нів, чиї адміністративні процедури стають, дедалі хитро-мудрішими, але, на жаль, великого успіху не мають. Наслідки ж для розвитку бізнесу згубні, й тому надія на поліпшення економічної ситуації найближчим часом при-марна. По-друге, зростає злиденність і соціальна нерів-ність. Не менше за 15% населення мають прибуток нижчий, ніж прожитковий мінімум (78,7 грн.), а різниця в прибутках між ними і 15% найзаможніших людей дедалі зростає й уже в п’ять-шість разів більша, ніж у країнах Західної Європи та США. Соціальні та економічні права, проголошені в міжнародних угодах і гарантовані нашою Конституцією, — право на достатній рівень життя, право на соціальну захищеність та інші — виглядають сьогодні просто знущанням.
По-третє, політична боротьба поступово перетво-рилася на придушення опонентів будь-якими засобами, серед яких і використання державних органів, зокрема й силових. Це добре продемонструвала виборча кампанія, порушення політичних прав під час якої були, на наш погляд, найбільш серйозними за всі роки незалежності. Безпардонно й настирливо нав’язуючи виборцям «правильний вибір», майже не залишаючи шансів нікому з кандидатів у президенти, крім Леоніда Кучми, на контакти з виборцями через електронні ЗМІ, не цураючись ніяких методів адміністративного тиску для забезпечення потрібного результату, органи виконавчої влади перетворили вибори на спектакль, який не викли-кає ніяких почуттів, окрім приниження й сорому. По-четверте, дедалі більшого масштабу набувають пору-шення свободи слова: контроль за ЗМІ, особливо електронними, став ще більш суворим. Органи влади дуже погано переносять критику на свою адресу, зростає кількість позовів посадових осіб проти журналістів і ЗМІ з непомірними сумами відшкодування морального збитку. Особливо безправними є місцеві ЗМІ, які, як правило, повністю залежать від місцевих органів влади. По-п’яте, дедалі більших масштабів набувають засекречування, замовчування, обмеження доступу до офіцій-ної інформації. Це створює велику небезпеку для прав людини, бо лише інформоване суспільство може вико-нати одну зі своїх головних функцій —- контроль над дія-ми органів державної влади. На жаль, громадянське сус-пільство в Україні слабке, пасивне й не виконує належним .чином цих функцій.
Незважаючи на зусилля, які докладаються, зали-шається великою проблемою дотримання права на за-хист від тортур і жорстокого поводження. Як і раніше, широко поширене застосування незаконних методів з метою добути зізнання в здійсненні злочинів, умови утримання в’язнів, які в деяких СІЗО та УВП самі по собі є катуванням, не поліпшуються і не можуть поліпшитися через правоохоронну політику в цілому, яка зберігає стійкий, репресивний характер. Незважаючи на великі амністії, за відносною кількістю в’язнів — 453 особи на 100 тис. населення — Україна є одним зі світових лідерів. Більше того, це число неминуче буде збільшуватися, оскільки новий Кримінальний кодекс, ухвалений у першому читанні парламентом, ще жор-сткіший, ніж чинний.
Як і раніше, актуальною є проблема з «дідівщи-ною» в армії, хоча слід зазначити, що взаємодія гро-мадських організацій з військовими частинами за ос-танні роки поліпшилася передусім завдяки позиції Мі-ністерства оборони; це допомагає вирішенню конфліктів, пов’язаних з «дідівщиною» та іншими проблемами.
Слід зазначити також деякі позитивні зміни в ро-боті Верховного Суду, хоча судова система, як і раніше, не реформується й залишається багато в чому залеж-ною від виконавчої влади. Незалежні експерти вва-жають, що половина судових рішень несправедлива.
Зваженою залишалася політика державних орга-нів у сфері свободи совісті, свободи асоціацій і захисту меншин.
Загалом можна констатувати, що становище щодо прав людини погіршилося. Головною причиною цього погіршення є, на наш погляд, збереження адміністративної системи, яка грунтується на придушенні та при-мусі, що спричиняє соціальну апатію та пригнічений настрій у суспільстві.