MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України


Увага! Це архівна версія сайту ХПГ. Вона більше не оновлюється. Тут зібрані публікації з 1999 по 2025 роки. Якщо ви хочете прочитати нові пубікації, будь ласка, перейдіть за цим посиланням KHPG.ORG

МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ ПРО ПРОСЛУХОВУВАННЯ ТЕЛЕФОННИХ РОЗМОВ

29.12.1999   
Є.Захаров, м.Харків
Харківська правозахисна група (ХПГ) разом із Центром інформації і документації Ради Європи в Україні провела другу цього року конференцію в столиці України. Якщо на першій — наприкінці березня 1999 р. — розглядалися проблеми громадської освіти і зібра-лися, в основному, вчителі середніх шкіл, що вик-ладають права людини, то міжнародна конференція, яка проведена 22-23 вересня, була орієнтована, насам-перед, на юристів, у першу чергу, співробітників спец-служб, і була присвячена міжнародному і національному законодавству про прослуховування телефонних пере-говорів. Конференція проводилася в рамках програми взаємодії Ради Європи з Україною в області захисту прав людини, а також у рамках міжнародного проекту «Служби безпеки в умовах конституційної демократії», у якому ХПГ репрезентує Україну.

У конференції взяло участь 100 осіб, у тому числі 83 громадянина України і 17 іноземців. 48 із 83 українських учасників — юристи, серед них 20 викладачів вузів (Національна юридична академія, інститут адвокатури при Київському університеті, Академія СБУ, Національна академія прикордонних військ, Університет внутрішніх справ та інші), 30 осіб— держслужбовці, з них 16 осіб— співробітники спецслужб (5 представників парла-менту, 2 — Адміністрації Президента, 5 — із різноманітних управлінь МВС, 3 — СБУ, 3 — Держкомітету з питань зв’язку і інформатизації, 5 — Держкомітету по охороні державних кордонів, по 1 представнику з Ради національної безпеки і оборони, Конституційного Суду, Державної податкової інспекції. Таким чином, були наявні всі силові структури, що мають право на опе-ративно-пошукову діяльність), 37 учасників — активісти неурядових організацій, 8 учасників — журналісти центральних українських газет. З 17 іноземців двоє представляли Раду Європи, троє — посольства Німеччини, США і Фінляндії, два учасники з Росії і Молдови, інші — учасники проекту «Служби безпеки в умовах конституційної демократії», експерти з Біларусі, Нідерландів, Польщі, Росії, США, Швеції, Чехії, Естонії.

Кожний учасник конференції одержав такі інформаційні матеріали:

Європейську Конвенцію основних прав і свобод людини (офіційний переклад останнього варіанта Конвенції, що враховує введення в дію 11-го протоколу, мова укр.),

список конвенцій Ради Європи, ратифікованих і підписаних Україною за станом на 20 липня 1999 р. (мова укр.),

документ «Служби безпеки в конституційній демо-кратії: принципи контролю і відповідальності» (мова рос. і англ.),

щоквартальний бюлетень «Свобода висловлювань i приватнiсть», випуски 1 і 2 (мова укр.),

брошуру «Дотримання прав людини в Україні в 1998 р.» (спецвипуск бюлетеня ХПГ «Права людини» №11(48), мова укр.) ,

книгу «Прослуховування телефонних переговорів у міжнародному праві і законодавстві одинадцятьох європейських країн» (спецвипуск бюлетеня ХПГ «Права людини» №12(49) мова рос.),

довідку про роботу ХПГ (мова укр. і англ.),

програму (мова укр. і англ.).

Найбільший інтерес в учасників конференції викликала книга про прослуховування. У цьому виданні започаткована спроба розгляду законодавства ряду європейських країн про прослуховування і його відповідності нормам європейського права. Спочатку приведено виз-начення перехоплення телефонних розмов відповідно до міжнародного права, потім описані стосовні до нього рішення Європейського суду по правах людини (огляд обмежений рішеннями, прийнятими до початку 1996 р.) і сформульовані стандарти, котрим повинне відповідати національне законодавство, щоб дотримувалася стаття 8 Європейської Конвенції прав людини. Після цього дається порівняння основних положень міжнародного права і національного законодавства, що регулює прослуховування телефонних розмов в одинадцятьох європейських країнах (Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Швейцарії, Швеції, Угорщини, Польщі, Румунії, Російській Федерації й Україні). Розгляд відповідних законів кожної із цих країн має на меті дати відповідь на такі питання: яку законну підставу має державна влада для перехоплення телекомунікацій? якою є процедура, що дозволяє прийняття таких заходів? які є процедури контролю за відповідністю закону практики прослухову-вання? і наскільки процедури, прийняті в кожній із країн, відповідають стандартам, встановленим Європейським судом по правам людини? У наступній частині книги наводиться інформація про міжнародні і національні проекти, що ставлять за мету контроль за інформацією в електронних засобах комунікацій: про міжконти-нентальну систему Echelon, проект Європейського Союзу ENFOPOL, закони США про сприяння право-охоронним органам в області комунікацій, російську СОРМ і ін. У Додатку наданий переклад німецького закону про телекомунікації, одного з небагатьох націо-нальних законів, що регулюють розвиток сучасних електронних комунікацій.

Прослуховування телефонних розмов було спочатку розглянуто на конференції як частина двох більш широких проблем: 1) які існують підстави для втручання державних органів в інформаційний обмін? 2) як повинні діяти спецслужби в демократичних суспільствах, щоб вони не порушували права людини? Першій проблемі була присвячена доповідь конституційного експерта ХПГ, доцента Національної юридичної академії Всево-лода Речицького «Свобода інформаційного обміну в контексті сучасної філософії права» (читачі «ПЛ» незабаром зможуть познайомитися з текстом цієї доповіді на сторінках бюлетеня), другій  доповідь професора права Варшавського університету Анджея Жеплинського (Гельсінкська фундація прав людини, Польща) «Огляд проекту «Служби безпеки в умовах конституційної демократії»: результати і перспективи» і директора Центру по вивченню проблем національної безпеки, доктора права Кейт Мартін (США) «Огляд «Принципів контролю і відповідальності служб безпеки в демократичних суспільствах». Після цього експерти всіх країн, репрезентованих на конференції, зробили огляд національного законодавства і практики прослухову-вання у своїх країнах, причому мова йшла не тільки про прослуховування телефонів, але і про контроль інфор-мації в різноманітних системах зв’язку. Огляду судових рішень Європейського суду по правах людини, що стосуються прослуховування, була присвячена доповідь експерта Ради Європи доктора права з Великобританії Стефена Лівінгстона. Доповідь «Україна  член Ради Європи: успіхи, перспективи, проблеми» зробив дирек-тор Центру інформації і документації Ради Європи в Україні Олександр Павличенко. Ще декілька виступів стосувалися різних аспектів українського законодавства і практики контролю інформації в телекомунікаційних мережах.

На наш погляд, конференція ясно показала недостатність українського законодавства (як, утім, і законодавства багатьох інших країн) про оперативно-роз-шукову діяльність, його невідповідність судовій практиці Європейського суду по правах людини і шляхи його зміни. Розгляд практики прослуховування телефонів у різних країнах дає підстави для двох висновків. Перший: у тих країнах, де дані про перехоплення публікуються, суди, як правило, не відмовляють спецслужбам у видачі санкції на прослуховування і продовженні санкöії. З великою вірогідністю можна очікувати, що суди рідко відмовляють у санкції й у тих країнах, де інфорìація про кількість перехоплень залишається закритою. Тому, хоча на важливості одержання санкції судового органа неод-норазово наполягав Європейський суд, не менш важ-ливою є прозорість процедури прослуховування для реалізації контролю. Цього можна досягти введенням норми про обов’язкове інформування особи про те, що його телефон прослуховувався, після закінчення прос-луховування. Другий висновок: в усіх без винятку краї-нах спецслужби хотіли б одержати таке законоäавство про прослуховування, що полегшувало б їхню роботу, і це їм удасться рівно настільки, наскільки це дозволяє зробити громадянське суспільство. Чим більш воно інертне, тим гірше працюють процедури контролю і тим вища можливість зловживань. На наш погляд, при-ведена на конференції інформація переêонливо свідчить про кардинальну зміну картини спілêування людей у світі через появу нових інформаційних технологій і про прийдешніх ще великих змінах. Проте, оскільки природа людини не змінюється, нові технології несуть не тільки небачені можливості для інтелекòуального і технічного прогресу, але і несподівані засоби і способи вчинення злочинів. Злочинність стала набаãато витонченою, взяв-ши на озброєння інформаційні технології, і, природно, спецслужби повинні володіти адекватними можли-востями для попередження і розслідування злочинів. Внаслідок цього і з’являються такі проекти, як Echelon, ENFOPOL, СОРМ і інші. У той же час законодавець не встигає за бурхливим розвитком нових технологій, що відразу й осмислити непросто. У цілому ситуація містить у собі нові загрози свободі людини, і, насамперед, праву на доступ до інформації і на недоторканність приватного життя. Тому здається надзвичайно важливим осмислення суті інформаційних відíошень у нових умо-вах, розробка і формулювання нових гарантій захисту прав людини.

Якщо вам сподобалася публікація, підтримайте автора статті та діяльність Харківської правозахисної групи
 Поділитися