ЗВЕРНЕННЯ СЕВАСТОПОЛЬСЬКОЇ ПРАВОЗАХИСНОЇ ГРУПИ

Президентові  України Кучмі Л.Д.

Шановний пане Президенте!

Ми продовжуємо отримувати дуже тривожну інфор-мацію про те, що громадяни Узбекистану, зок­рема, Мухаммеджан Бегжанов, Юсуф Разімуратов, Ко­бул Діяров, яких було безпідставно заарештовано під час іх перебування на території України та передано в руки репресивного режиму Карімова, стали жертвами наси-льства і піддаються в Узбекистані систематичним катуванням. Таким чином, виправдалися наші найгірші припущення.

У своїх попередніх зверненнях до Вас з вимогою не допустити екстрадиції представників узбецької опо­зиції до Узбекистану, ми намагалися привернути Вашу увагу до реальної загрози застосування катувань. Проте, Ви проігнорували думку правозахисних ор­гані-зацій (як українських, так і міжнародних), і екстра­дицію було здійснено.

Переслідування політичної опозиції в Узбекистані набули міжнародного розголосу і питання про масові порушення прав людини в цій країні вже внесено до порядку денного наступного засідання Комісії ООН з прав людини, що відкриється 7 листопада 1999 року. На наш погляд, Комісія ООН з прав людини під час роз­гляду цього питання має звернути увагу також на роль держав, що фактично виконали роль посібників режиму Карімова. Однією з них, нажаль, є Україна.

В черговий раз Україна виступає порушником своїх міжнародно-правових зобов’язань, зокрема Конвенції ООН проти катувань та Європейської Конвенції з прав людини. Подібні акції підривають довіру до нашої дер­жави і наносять шкоду міжнародному престижу України.

Отож, заявляємо, що дії правоохоронних органів України так само як і Ваша бездіяльність, а саме неба­жання запобігти злочинові (адже катування є злочином) заслуговують осуду.

Роман Романов, виконавчий директор

Севастопольськоі правозахисноі групи

***

Міністрові закордонних справ України

панові Борису Тарасюку

Шановний пане міністре!

Ваша нещодавня заява про те, що після 20 липня — дати закінчення у Олександра Лукашенка консти-туційних повноважень глави держави, Україна не змі-нить своїх стосунків з Білорусією викликала у нас відчуття здиву­вання і занепокоєння.

На фоні рішучих та однозначних заяв поважних європейських структур — Європейського Союзу та Ор­ганізації з Безпеки та Співробітництва у Європі, а також Державного Департаменту США позиція України вигля­дає як фактична підтримка авторитарного режиму Лу­кашенка, що вже кілька років утримує владу в країні по­законституційним шляхом. Чергові багаточисленні арешти учасників мирних акцій на захист кон­ститу-ційного ладу в республіці ще раз переконливо до­водять репресивний характер державноі машини Білорусі.

Нездатність уряду України належним чином оцінити ситуацію в Білорусі та зайняти по відношенню до ре­жиму Лукашенка таку позицію, що відповідає сьогод­нішньому розумінню демократії та прав людини є черго­вим доказом відсутності послідовної зовнішньої політики в державі. Широко розрекламована «багато-вектор­ність» на сьогодні полягає в тому, що з одного боку лунають заяви про майбутню «інтеграцію України до європейських та євроатлантичних структур», а з іншого робляться кроки на підтримку авторитарних режимів: Кастро на Кубі (шляхом нагородження керівників рес­публіки вищими державними нагородами України) та Лукашенко в Білорусі (шляхом відмови визнання факту захоплення влади в державі позаконституційними засо­бами).

Висловлюємо свою незгоду з намірами уряду Ук­раїни продовжувати співробітництво після 20 листопада 1999 року з посадовими особами Республіки Білорусь, термін конституційних повноважень яких закінчився і вимагаємо визнати єдиним легітимним органом влади в Республіці Білорусь Верховну Раду тринадцятого скли­кання.

Роман Романов, виконавчий директор
Севастопольськоі правозахисноі групи