Визволені з буферної зони на російсько-грузинському кордоні українці з лікарні потрапили до ТЦК

Штучно створена криза

22 серпня з буферної зони на російсько-грузинському кордоні в Україну повернули 65 громадян. Всі вони були депортовані з РФ та тимчасово окупованих територій і, не маючи документів, застрягли між державами. Вони тижнями намагалися потрапити додому, навіть оголошували голодування.

"На доручення Президента України Володимира Зеленського організували повернення до України 65 громадян України з буферної зони на російсько-грузинському кордоні. Серед них 10 жінок, 8 важкохворих. Всі вони перебували в грузинському пункті пропуску “Даріалі” фактично в умовах гуманітарної кризи, створеної діями Росії. Українські дипломати та консули докладали всіх зусиль для повернення громадян і покращення умов їхнього перебування на кордоні, зокрема із залученням міжнародних організацій”, — відзвітував тоді міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

За повідомленням Міністерства закордонних справ, гуманітарна криза на російсько-грузинському кордоні почалася в червні, коли РФ цілеспрямовано почала привозити сюди все більше і більше громадян України.

На “Даріалі” досі залишаються українці, Росія привозить туди нових людей. Станом на 25 серпня, за словами юридичної радниці ГО “Захист в’язнів України” Ганни Скрипки, їх уже 25. Серед тих, хто опиняється в таких пунктах пропуску на російсько-грузинському кордоні, — колишні в’язні тюрем Херсонської області, яких окупанти вивезли на територію РФ, а також українці, які не мають російського громадянства. На пункті контролю у Верхньому Ларсі застрягав політичний в’язень Андрій Коломієць — перетнути кордон він не міг через те, що за 10 років, які він провів у російській в’язниці, термін дії його українських документів сплив. Чому влада РФ не доправляє наших співгромадян на російсько-український кордон — невідомо. Ми вже писали про цю ситуацію. 

“Українська сторона вже зверталася публічно з закликом до РФ відправляти їх безпосередньо на кордон України, а не Грузії. Ця пропозиція залишається в силі. Якщо Росія продовжить її ігнорувати, єдиним висновком буде те, що різке збільшення кількості депортованих є спланованою російською операцією проти України”, — заявляв Андрій Сибіга.

З лікарні — в ТЦК

11 липня Андрій Коломієць нарешті потрапив до України. І одразу був запрошений до територіального центру комплектації міста Білгород-Дністровського. Як розповідали у Кримській правозахисній групі, представники ТЦК підійшли до Андрія Коломійця, щойно той перетнув державний кордон в Одеській області. Він навіть не встиг зателефонувати рідним. Деякий час із ним був відсутній зв’язок. Увечері того ж дня стало відомо, що Андрія Коломійця відпустили. В ОК “Південь” тоді наголосили, що чоловіка не затримували, а “запросили до Білгород-Дністровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області з метою внесення необхідних даних до електронної системи обліку”. Як цивільна особа, звільнена з російського полону, він має право на відстрочку.

З українцями, яких повернули додому 22 серпня, склалася схожа ситуація.

“Після прибуття в Україну вони були розміщені у медичному закладі для проходження обстеження та перевірки службами, — йдеться в учорашньому повідомленні ГО “Захист в’язнів України”. — Проте сьогодні стало відомо, що більшість із них під конвоєм було доставлено до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) для оформлення мобілізації”.

— Увечері з ТЦК відпустили лише 11 осіб, які тяжко хворі, — заявила сьогодні в етері Суспільного Анна Скрипка. — Всі інші зараз перебувають у ТЦК. Вони пропали зі зв’язку, і ми не знаємо, чи їх мобілізують, чи відпустять додому. Ми намагаємося якось з’ясувати цю ситуацію, тому що масово телефонують родичі, що їхні діти не доїхали додому, а по закону у них є сім днів, щоб стати на облік за місцем проживання і піти оновити дані. Але їх чомусь в Одесі усіх забрали в ТЦК.

Журналісти з “Суспільне.Одеса” поговорили з одним із чоловіків, якого вже відпустили з ТЦК, адже у нього троє дітей. “У неділю, коли співробітники поспілкувалися з нами, обробили дані, обробили телефони, нам їх віддали. Протягом пів години оточили лікарню ТЦК. І ось нас по палатах почали виводити в автобус з тією умовою, що “нам в будь-якому випадку потрібно вас зараз привезти в ТЦК і це всього лише формальність… — розповів Іван Солнцев. — Мені дали папір, що я знятий з цього розшуку, хоча я не розумію, як я можу бути у них в розшуку, якщо я перебував в іншій державі. Решта залишилися там. Я так розумію, їх зараз повезуть кудись — у якийсь центр навчання, не знаю, як у них це називається зараз”.

Офіційні представники Одеського ТЦК та СП вдень 25 серпня ще не коментували ситуацію.

 Громадська організація “Захист в’язнів України” звернулася з відкритим листом до Поліції, СБУ, Міноборони, Офісів Президента, Омбудсмана та Генпрокурора.

“Ми розуміємо потребу держави у зміцненні обороноздатності та поважаємо право громадян на виконання військового обов’язку, — йдеться в листі.  — Водночас вважаємо неприпустимим такий підхід, за якого:

• людей одразу після повернення примусово направляють у ТЦК, без надання можливості відвідати своїх рідних;
• не забезпечується час на психологічну реабілітацію після тривалого перебування в умовах неволі;
• не враховуються побажання та мотивація громадян щодо конкретних підрозділів, у які вони хочуть мобілізуватися”.

Правозахисники закликали забезпечити належний, гуманний і правомірний підхід до роботи з громадянами, які повернулися на територію України: 

• надати людям можливість побачити своїх рідних після повернення;
• забезпечити психологічну та медичну підтримку;
• враховувати побажання щодо добровільного вибору підрозділів;
• забезпечити допит і документування свідчень осіб, які можуть мати важливу інформацію про воєнні злочини.

Харківська правозахисна група доєднується до цих закликів.