Справа Борисова — тест на вірність України європейським стандартам прав людини
Брюссель, 14 серпня 2025 року. Європейські та українські правозахисні організації цим листом звертаються до української влади з проханням надати статус біженця Івану Борисову — російському продюсеру освітніх відео, який вже багато років мешкає в Україні, одружений з громадянкою України понад 10 років та який публічно критикував агресію росії проти України. Івана Борисова, чий стан здоров’я поступово погіршується через позбавлення волі з незрозумілих причин, наразі утримують на Миколаївщині. Це трапилося в результаті того, що Державна міграційна служба позбавила його посвідки на постійне місце проживання. Правозахисні організації заявляють, що цей випадок не поодинокий, бо міграційні органи неодноразово вже порушували закон та міжнародні стандарти під час війни.
“Державна міграційна служба України в цьому випадку порушує Конституцію України та Європейську конвенцію з прав людини”, — вважає Віллі Фотре, президент брюссельської громадської організації “Права людини без кордонів”.
“Якщо Україна бажає мати підтримку Європи, вона має виконувати свої зобов’язання щодо прав людини, як будь-який член Ради Європи”, — додав він.
Івану Борисову загрожує можлива екстрадиція до Росії, де його засудили до тюремного ув’язнення за його відкриту боротьбу проти російського вторгнення в Україну. Правозахисні організації в Україні заявляють, що
“Іван Борисов підтримує нашу оборону від російської агресії, тож його екстрадиція рівнозначна смертному вироку. Він був законослухняною людиною, намагався виконувати закони, але, наразі він зазнає переслідувань через своє російське громадянство”, — заявив Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи.
Цю заяву підтримали такі правозахисні організації:
Міжнародна організація “Права людини без кордонів” (Бельгія)
CAP/Свобода совісті (Франція)
Фонд Ноодт (Нідерланди)
Гельсінський комітет з прав людини в Сербії
Форум релігійної свободи — Європа (Австрія)
Євгеній Захаров, директор Харківської правозахисної групи (Харків-Київ-Суми-Миколаїв)
Олександра Матвійчук, голова правління Центру громадянських свобод (Київ)
Олександр Павліченко, виконавчий директор ГС “Українська Гельсінська спілка з прав людини”
Тетяна Печончик, голова правління Правозахисного центру ZMINA (Київ)
Сергій Буров, виконавчий директор Освітнього дому прав людини — Чернігів
Наталія Кожина, виконавчий директор Правозахисної групи “СІЧ” (Дніпро)
Борис Захаров, виконавчий директор БФ “Людина і право”
Олег Цвілий, директор ГО “Захист полонених України” (Київ)
Володимир Березін, голова правління ГО “БАХМАТ” (Донецька область)
Інга Дудник. виконавчий директор громадської організації “Територія успіху” (Кропивницький)
Ігор Котелянець, голова громадської організації “Асоціація родичів політв’язнів Кремля” (Київ)
Юрій Луканов, незалежний журналіст
Передумови справи
Іван Борисов народився 3 вересня 1979 року в місті Кіров, Росія. З 16 серпня 2011 року він одружений на громадянці України Мариною, подружжя мешкало у Дніпрі. У 2018 році Іван Борисов отримав посвідку на постійне проживання від міграційної служби України на підставі свого шлюбу з громадянкою України.
Працівники міграційних органів позбавили Івана Борисова його посвідки на постійне проживання в Україні та затримали його 11 червня 2025 року, коли він та його дружина відповіли на запрошення з’явитися для розгляду його заяви на отримання статусу біженця.
Проблеми у Івана Борисова почалися з того, що російське консульство в Одесі, куди він у грудні 2021 року подав усі необхідні документи для оформлення нового паспорта, так і не надало йому новий паспорт для виїзду за кордон. Російські офіційні особи стверджували, що його паспорт так і не був виготовлений, тож йому потрібно було знову подавати заяву або в росії, або в будь-якому її консульстві за межами України. Побоюючись переслідувань, він вирішив, що залишиться в Україні. В міграційній службі України у Дніпрі не раз повідомляли Борисову, що він може продовжувати легально проживати в Україні навіть за простроченим паспортом, оскільки його посвідка на постійне проживання на той час була дійсною.
Після того як Івану у 2024 році виповнилося 45 років, його посвідка на постійне проживання потребувала заміни. Але це можна було зробити лише за наявності дійсного російського паспорта. Тоді Іван Борисов підготував заяву на отримання статусу біженця. Його заяву не прийняли, в усній формі відмовили, без пояснення причин. З цього приводу його адвокати подали позов до міграційної служби за бездіяльність. Ця справа розглядалася у 2025 році, і, судячи з усього, досі перебуває на розгляді.
У 2025 році Іван Борисов був оголошений у міжнародний розшук федеральною службою безпеки росії (фсб), а в рф проти нього порушили кримінальну справу. Наразі він вже засуджений до чотирьох років позбавлення волі за підпунктом “в” пункту 2 статті 280.4 кримінального кодексу росії: “публічні заклики до діяльності, спрямованої проти безпеки Російської Федерації”. Цей вирок містить тексти з його дописів у соціальних мережах з проханням пожертвувати гроші друзям, які служать у Збройних силах України.
З огляду на цю нову обставину, Іван знову намагався подати заяву про надання йому статусу біженця до відділу міграційної служби України по роботі з біженцями. 5 червня 2025 року йому знову усно відмовили, а коли він попросив про офіційну відмову на папері, її не надали, змусивши спочатку чекати декілька годин. Наступного дня він подав письмову скаргу про відмову у розгляді його заяви на отримання статусу біженця, до якої додав всі 65 сторінок своєї заяви разом із доказами своєї підтримки України.
Але 9 червня 2025 року до місця проживання Івана Борисова прийшли представники поліції з усним повідомленням про наказ доставити Івана до міграційної служби у Дніпрі за адресою вул. Липинського, 7. Там міграційні чиновники склали перший в його житті адміністративний протокол за порушення ним міграційного законодавства, заявивши, що він ніколи не подавав заяву на заміну посвідки на проживання після досягнення 45-річного віку, але сказали, що коли він сплатить штраф, то може залишитися в Україні на законних підставах. Заступник начальника відділу з боротьби з нелегальною імміграцією попросила Івана з’явитися наступного дня, оскільки “хтось із начальства дуже хоче розглянути вашу заяву на отримання статусу біженця”. Іван Борисов та його дружина з’явилися, як їх просили, але їм сказали повернутися наступного дня, через технічні проблеми.
Коли вони повернулися до будівлі ГУ ДМС у Дніпропетровській області 11 червня, Івана затримали, заявивши, що анулювали всі його українські документи. Його визнали нелегальним іноземцем і зобов’язали покинути Україну до 19 червня в рішенні про видворення, але весь час його разом з дружиною тримали під вартою, так і не надавши йому можливості виконати це рішення. На той момент Іван вже опинився без жодних дійсних документів — навіть його внутрішній російський паспорт також став недійсним з досягненням їм 45-річного віку. Під час утримання подружжя в будівлі ГУ ДМС у Дніпропетровській області Івану Борисову стало зле, підвищився тиск, йому викликали швидку, зафіксували тиск 200. Попри це його все одно доставили до Миколаївського ПТПІ, де посадили на карантин на 21 добу, не пускали протягом цього періоду до нього відвідувачів та не випускали його з камери, за винятком трьох коротких прогулянок щодня або чому, коли він мав бути присутнім у суді в режимі відеоконференції. 12 червня міграційна служба подала позов до суду з проханням затримати Івана на строк до 6 місяців для його ідентифікації та підготовки до депортації. 13 червня цей позов не був задоволений судом першої інстанції, тож міграційні посадовці подали апеляційну скаргу на це рішення суду. Ця апеляційна скарга досі так і не була розглянута.
Попри всі докладені ним зусилля, спрямовані на дотримання вимог закону та легалізації свого статусу в Україні, Іван Борисов наразі позбавлений волі та утримується в ПТПІ, де він вже неодноразово зазнавав переслідувань та знущань з боку охоронців та інших працівників цієї установи, а також був на допитах, що вчиняли представники неназваних українських спецслужб (в ПТПІ їх представляли як СБУ).