Викрадені минулого березня кримчанки перебувають у СІЗО №2 Сімферополя

Зниклі безвісти… у СІЗО №2

За попередніми даними КРЦ, мешканки смт Єди-Кую (колишнє Леніне) — Лариса Гайдай (яка зникла 27 березня 2024 року), Тетяна Павленко (Симоненко) та Ельвіра Абоязова (які зникли 28 березня) — перебувають у СІЗО №2 Сімферополя. Кримськотатарський ресурсний центр ще рік тому зафіксував факти зникнення жінок, проте лише нещодавно отримав підтвердження щодо їхнього місцеперебування.

У Кримськотатарському ресурсному центрі наголосили, що окупаційна “влада” Криму не надала жодної офіційної інформації щодо причин затримання або підстав для арешту, а також не повідомила, за якою статтею затримали мешканок Криму та у якому правовому статусі вони нині перебувають. Усі інші деталі також лишаються невідомими, писав КРЦ.

“Це черговий приклад типової практики, яку російські окупаційні структури активно застосовують із 2024 року: людей викрадають або затримують, після чого про них не повідомляють ані рідним, ані правозахисникам, ані громадськості. Інформація про місце утримання з’являється лише через багато місяців або навіть через рік після арешту”, — наголошували у КРЦ.

У Центрі також підкреслили, що в окупованому Криму зростають переслідування жінок різного віку та утримання їх у статусі інкомунікадо. Окупаційна “влада” дедалі частіше вдається до затримань, залякувань і психологічного тиску та використовує жінок як заручниць для досягнення пропагандистських або політичних цілей, відмітили у Кримськотатарському ресурсному центрі.

Кримськотатарський ресурсний центр закликав міжнародну спільноту посилити увагу до випадків насильницьких зникнень, переслідувань жінок і грубих порушень прав людини, які скоюють представники РФ на тимчасово окупованому півострові. “Ці дії російської окупаційної адміністрації не лише суперечать міжнародному праву, а й створюють атмосферу страху, ізоляції та безкарності”, — підсумували у КРЦ.

Голова Правління Кримськотатарського ресурсного центру й член Меджлісу кримськотатарського народу Ескендер Барієв також прокоментував ситуацію зі зниклими мешканками Єди-Кую, які можуть перебувати в сімферопольському СІЗО №2.

У коментарі журналістам QIRIM.News Барієв нагадував, що люди давно зникають безвісти, та згадував викрадених Ірину Данилович (яку утримували у СІЗО №1 Сімферополя) та Ірину Горобцову.

Ескендер Барієв підтвердив, що досі немає інформації про те, що саме інкримінують викраденим торік кримчанкам. Як припустив Барієв, російські загарбники або не повідомляють про обвинувачення публічно, або викрадених жінок тримають для того, щоб отримати від них якусь інформацію (необхідну для подальших дій), або окупанти ще не вибудували “слідство” й не підготували обвинувачення.

Голова Правління КРЦ наголошував, що вкрай важливо оприлюднювати інформацію про викрадення людей в окупованому Криму, аби про такі випадки знали у світі.

“Дуже важливо давати знати, що ці люди живі, що вони у неволі, й найголовніше, щоб все ж таки були реакції міжнародних компетентних органів для того, щоб вплинути на окупантів, аби вони про них хоча б надали публічну інформацію”, — наголошував Ескендер Барієв.

12 років за “держзраду”

Росія не лише вчиняє насильницькі зникнення й утримує людей без зв’язку з зовнішнім світом, а й незаконно судить громадян України. Зокрема, як повідомило видання “Медіазона”, матір і дочку з Севастополя засудили до 12 років колонії.

Так званий “Севастопольський міський суд” у тимчасово окупованому Криму засудив до 12 років колонії 42-річну Вікторію Стрілець та її 24-річну доньку Олександру. Крім того, після ув’язнення жінкам призначили рік обмеження волі.

Як повідомляли в окупаційній “прокуратурі” Севастополя, Вікторію та Олександру Стрілець звинувачують у “державній зраді” (стаття 275 російського Кримінального кодексу).

За версією окупантів, Олександра Стрілець нібито вирішила конфіденційно співпрацювати з представниками України “проти безпеки” Росії та залучила до цього матір. Як стверджували в окупаційній “прокуратурі”, дівчина нібито передала фотографії об’єктів російських Збройних сил “у розпорядження каналу”, який підпорядковувався Головному управлінню розвідки Міноборони України. Світлини нібито були зняті Вікторією Стрілець, тобто матір’ю Олександри.  

Олександру та Вікторію Стрілець затримали співробітники Управління ФСБ з Чорноморського флоту. Коли саме це сталося, окупанти не повідомили.

Як відмічали журналісти, згідно з розміщеною на сайті “суду” інформацією, справу Стрілець зареєстрували 16 червня. Прикметно, що так званий “суд” розглядав справу усього одне засідання. У “прокуратурі” зазначили, що матір і доньку взяли під варту безпосередньо у залі суду.

Журналісти також нагадали, що на початку червня ФСБ повідомляла про затримання двох мешканок Криму, яких підозрювали у збиранні інформації про об’єкти та військовослужбовців Чорноморського флоту. Як стверджували ефесбівці, одна з затриманих нібито передала українським спецслужбам координати польового складу паливно-мастильних матеріалів у військовій частині — інформацію, яка нібито була потрібна для удару ЗСУ.

Загальний контекст

За даними КРЦ, станом на серпень 2025 року щонайменше 26 політично переслідуваних жінок з Криму перебувають у російських місцях несвободи — слідчих ізоляторах або колоніях. 

“Деякі з них уже тривалий час перебувають у місцях несвободи та мають серйозні проблеми зі здоров’ям. Зокрема, Ірина Данилович та Галина Довгопола, які утримуються в колоніях та не отримують належної медичної допомоги”, — наголошували у Кримськотатарському ресурсному центрі.

За даними КРЦ, щонайменше 11 жінок з Криму перебувають у колоніях, а щонайменше 15 жінок утримують у СІЗО.

Зокрема, в колоніях представники РФ утримують: Валерію Гольденберг, Ірину Горобцову, Ірину Данилович, Галину Довгополу, Ганну Єльцову, Ольгу Колкову, Ніну Малахову, Ксенію Свєтлішину, Оксану Сезенджук, Ганну Сухоносову, Ніну Тимошенко.

За даними КРЦ, у СІЗО можуть бути: Ельвіра Абоязова, Ольга Бегей, Хатідже Буюкчан, Олена Войнаровська, Лариса Гайдай, Лера Джемілова, Тетяна Дякуновська, Ніяра Ерсмамбетова, Людмила Колеснікова, Ольга Кравчук, Тетяна Маляр, Тетяна Павленко, Євгенія Самойлова, Ольга Цирик, Оксана Шевченко.

Наприкінці цього липня в Офісі Генпрокурора повідомляли, що на тимчасово окупованих територіях України та в Росії вже виявили ​176 стаціонарних місць несвободи та понад 120 тимчасових (транзитних) точок утримання. Представники РФ незаконно утримували у місцях несвободи понад 11 тисяч людей.

Раніше ми неодноразово розповідали про насильницькі зникнення жінок на ТОТ, у тому числі у Криму, де представники РФ могли викрасти цілу родину. У липні 2025-го стало відомо, що ефесбівці заарештували Ніяру Ерсмамбетову, працівницю аптеки з Нижньогірського району окупованого Криму. Пані Ніяру могли утримувати у СІЗО №1 Сімферополя. Ми також розповідали про Хатідже Буюкчан, яка зникла безвісти на початку цього травня. За даними Кримськотатарського ресурсного центру, проти Хатідже Буюкчан могли порушити справу за сфабрикованими статтями про “тероризм” і “держзраду”. Більше про репресивну систему РФ, яка функціонує у Криму, можна почитати у статті.

Ми неодноразово писали про переслідування мешканців Криму, порушення прав кримських бранців і ненадання їм медичної допомоги, утиски вірян у Криму, а також докладно розповідали про кримські СІЗО та переповідали, що відбувається з людьми, які туди потрапляють. ХПГ також повідомляла, що, згідно з ухваленим російською Держдумою законом, ФСБ зможе тримати підозрюваних у справах проти “держбезпеки” в окремих слідчих ізоляторах. Коли утримання людей і слідство над ними опиняться в одних руках — ефесбівців, фактично буде легалізовано нинішнє свавілля, а з людей будуть вибивати свідчення через створення нестерпних умов утримання, наголошувала колишня аналітикиня російської Федеральної служби виконання покарань Анна Карєтнікова. 

Нагадаємо, що у відповідь на запит Комітету ООН з насильницьких зникнень антидискримінаційний центр “Меморіал” і Харківська правозахисна група подали аналітичний матеріал, що стосувався насильницьких зникнень українських жінок і дівчат у зонах військових дій і на територіях України, які тимчасово окупувала Росія. Автори доповіді покладалися на свій досвід документування й аналізу воєнних злочинів Росії проти України, що були вчинені під час агресивної війни з 2014 року і до сьогодні. У доповіді були виокремлені категорії постраждалих від насильницьких зникнень, а також були описані ситуації, що становлять особливий ризик. Більше про це можна почитати у матеріалі.