Трибунал, якого всі чекали: переваги та недоліки

Для створення цього експлейнера ми використали FAQ-розділ щодо трибуналу на сайті Ради Європи, а також звернулися до юриста ХПГ Миколи Комаровського. 

Повний текст Статуту Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України можна прочитати за посиланням.

Що таке Спеціальний трибунал за злочин агресії проти України?

Генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе заявив: “Справедливість для України не може чекати. Вперше створюється спеціалізований міжнародний трибунал для розгляду злочину агресії. В рамках Ради Європи він притягне до відповідальності тих, хто застосував силу з порушенням Статуту ООН, застосовуючи міжнародне право без подвійних стандартів і підтверджуючи, що безпека Європи ґрунтується не на мовчанні чи безкарності, а на верховенстві права, принципах і діях”.

Тобто Спеціальний трибунал матиме мандат переслідувати високопоставлених політичних та військових лідерів за злочин агресії проти України. Цей злочин стосується рішення застосувати збройну силу проти іншої держави, що є порушенням Статуту ООН.

Створення Спеціального трибуналу через Раду Європи має забезпечити його міжнародний характер, незалежність та легітимність. Юрисдикція Спеціального трибуналу базується на територіальній юрисдикції України.

Хто за це платитиме?

Точні витрати ще не визначені, але зрозуміло, що вони будуть подібними до витрат інших міжнародних кримінальних трибуналів. Спеціальний трибунал фінансуватимуть країни, які є членами та асоційованими членами Розширеної часткової угоди. Це не лише держави, які входять до Ради Європи.

В етері “Єдиного телемарафону” заступниця керівника Офісу Президента Ірина Мудра розповіла, що на перший етап створення Міжнародного реєстру збитків було витрачено не більше 8 мільйонів євро: “Платитимуть держави, які долучаться до розширеної часткової угоди. Якраз сама ця угода і визначатиме рівень фінансування, об’єми фінансування, створення керівного комітету, який, власне, буде займатися добором суддів, прокурорів, секретаріату. Я не думаю, що це будуть геть великі кошти для країн-учасниць. Звісно, потім отримання цього трибуналу, виплату зарплат прокурору, суддям, захисту потребуватиме грошей. Але це будуть добровільні внески держав-учасниць розширеної часткової угоди”.

Чому Трибунал, а не Міжнародний кримінальний суд?

Основна причина створення Трибуналу полягає насамперед у тому, що станом на сьогодні механізм Міжнародного кримінального суду (далі — МКС) неможливо застосувати для притягнення Росії до відповідальності за злочин агресії.

Говорячи про історичний аспект, слід зазначити, що на момент розробки та ухвалення Римського статуту він охоплював три види злочинів:

1. Геноцид (ст. 6);

2. Злочини проти людяності (ст. 7);

3. Воєнні злочини (ст. 8).

Злочин агресії було офіційно включено до Римського статуту Міжнародного кримінального суду шляхом поправок (ст. 8 bis), ухвалених на конференції в Кампалі у 2010 році, проте його юрисдикція набула чинності лише з 17 липня 2018 року.

Особливістю розслідування цього злочину є обмежена юрисдикція Суду: він може здійснювати переслідування лише щодо актів агресії, вчинених державами-учасницями Статуту, які ратифікували відповідні поправки, або за умови, якщо ситуацію передає на розгляд Рада Безпеки ООН.

Отже, для того, щоб притягнути Російську Федерацію до відповідальності за злочин агресії в межах МКС, потрібно виконання щонайменше однієї з таких умов:

— ратифікація Росією Римського статуту та приєднання до системи МКС;

— передання справи на розгляд Прокурору МКС Радою Безпеки ООН.

Звісно, наразі жоден із цих кроків є неможливим, тому, власне, й було ухвалено рішення про створення Трибуналу на базі Ради Європи.

Чи існує угода, що визначає, як Спеціальний трибунал взаємодіятиме з МКС (наприклад, якщо вони мають справу з тими самими підозрюваними)?

Відповідно до Статуту, Спеціальний трибунал доповнює МКС, і Спеціальний трибунал та МКС повинні укладати угоди про взаємну співпрацю. Коли відповідну особу затримує МКС, це матиме перевагу над провадженням у Спеціальному трибуналі.

Хто буде притягнутий до відповідальності цим трибуналом?

Злочин агресії — це “злочин лідерів”. Трибунал зосередиться на високопоставлених політичних та військових лідерах, які відповідають за планування, підготовку, ініціювання або виконання злочину агресії проти України.

Російська Федерація також може бути притягнута до відповідальності іншими способами — через санкції, політичне засудження та поточні судові процеси в Європейському суді з прав людини та інших міжнародних судах.

Однак притягнення осіб до кримінальної відповідальності за рішення розпочати агресивну війну є окремим і вирішальним кроком до справедливості та стримування.

І навіть Путіна побачимо на лаві підсудних?

Для цього існують правові, політичні та практичні перешкоди, зокрема, імунітет чинних глав держав, глав урядів та міністрів закордонних справ (так званих “членів трійки”). Однак міжнародне право розвивається, і особистий імунітет не є карт-бланшем для безкарності.

“Члени трійки” можуть бути притягнуті до суду Спеціального трибуналу лише у випадку, якщо вони більше не перебувають при владі або їхній імунітет був позбавлений. Однак, розслідування та збір доказів можуть бути проведені, обвинувальні акти можуть бути підготовлені, а юридичний орган буде готовий переслідувати та судити відповідних осіб, якщо і коли дозволять обставини. Крім того, прокурор Спеціального трибуналу зможе опублікувати офіційний документ, в якому викладено звинувачення та суттєві факти у кожній справі.

А як щодо лідерів Білорусі та, можливо, навіть Північної Кореї?

Оскільки Спеціальний трибунал займатиметься встановленням відповідальності за злочин агресії, скоєний проти України, осіб з Білорусі або Північної Кореї потенційно можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо докази свідчать про те, що вони відіграли значну роль у злочині агресії проти України.

Чи можна буде проводити заочні судові розгляди?

Так, заочні судові розгляди можна буде проводити, якщо цього вимагають інтереси правосуддя, і якщо відповідна особа відмовляється від свого права брати участь у провадженні або було вжито всіх розумних заходів для забезпечення її присутності, але безрезультатно.

Заочні судові розгляди повинні супроводжуватися процесуальними гарантіями, такими як право на юридичне представництво інтересів та прав обвинуваченого. Особи, яких судять заочно, матимуть право вимагати повторного розгляду справи, якщо вони згодом особисто з’являться перед Спеціальним трибуналом, якщо вони не відмовляться від цього права або не визнають початкове рішення..

Які недоліки Трибуналу?

Основним недоліком трибуналу, як це не дивно, можна назвати сам формат його створення, адже фактично йдеться про ad hoc трибунал.

Річ у тому, що на відміну від ad hoc трибуналів, які завжди створювалися під конкретні конфлікти і щоразу вимагали часу, ресурсів та політичних рішень, МКС є постійним і незалежним органом із чітко визначеною юрисдикцією. Його існування гарантує єдині стандарти правосуддя, стабільність судової практики та меншу залежність від політичних інтересів великих держав. МКС дозволяє реагувати швидше й ефективніше, а також завдяки вищезазначеним чинникам має певний превентивний ефект.

І ось тут одразу можна назвати низку проблем. Наприклад, станом на сьогодні країнами-учасницями Римського статуту є 124 держави (оскільки Угорщина вийшла з нього цього року). У випадку ж Трибуналу на офіційному сайті навіть не оприлюднено інформацію, скільки країн приєдналися. Очевидно, що його підтримає значно менша кількість країн — навіть серед учасників Ради Європи є держави, які можуть утриматися, зокрема та сама Угорщина, Вірменія чи Грузія.

Водночас практичні наслідки рішень, ухвалених МКС, уже впливають на поведінку окремих осіб. Наприклад, через виданий ордер на арешт російський очільник має обмеження щодо пересування, зокрема до Бразилії, і це попри те, що остання країна є відносно «дружньою» до Росії. У випадку Трибуналу існують сумніви, чи він зможе забезпечити навіть такий рівень впливу.

Чи є альтернативи?

На жаль, попри зазначені недоліки, станом на сьогодні запропонувати якийсь дієвий механізм притягнення Росії до відповідальності за злочин агресії вкрай складно.

У світлі російського вторгнення в Україну дедалі більше науковців повертаються до ідеї Бенджаміна Ференца, який ще у 2010 році запропонував кваліфікувати незаконне застосування сили не лише як злочин агресії, а й як злочин проти людяності на підставі залишкового положення (residual clause) статті 7(1)(k) Римського статуту.

Такий підхід особливо актуальний для України, адже російська агресія супроводжується масованими ударами саме по цивільних об’єктах і мирному населенню, що виходить за межі воєнних дій між арміями. Через те, що Росія не є учасницею Римського статуту й блокуватиме розгляд злочину агресії в Раді Безпеки ООН, кваліфікація цих дій як злочинів проти людяності відкриває можливість притягнути до відповідальності вище керівництво РФ, зокрема президента, за масові вбивства та страждання цивільного населення. До того ж такий підхід дозволив би українським жертвам брати участь у провадженні в МКС.

Водночас варто розуміти, що наведена пропозиція наразі існує радше як альтернативна наукова концепція, і є великі сумніви, чи вдасться її за необхідності реалізувати на практиці.

Чи дозволяє Конституція України приєднатися до системи Трибуналу?

У публічному просторі з цього приводу з’являються коментарі, які цілком заслуговують на увагу. Зокрема, у своєму дописі Володимир Яворський вказує про низку проблемних аспектів. На його думку, у ратифікованій Угоді між Україною та Радою Європи є положення, які можуть суперечити Конституції України. Зокрема, Конституційний Суд України у минулому вже скасовував ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду, навіть попри його субсидіарний характер. У випадку зі Спеціальним трибуналом, за словами Яворського, йдеться про орган, який прямо замінює національну юрисдикцію. Угода передбачає наділення Трибуналу правосуб’єктністю за українським законодавством, хоча він не передбачений у главі VIII Конституції, яка присвячена правосуддю. Крім того, в статті 1 Угоди Україна зобов’язалася вжити необхідних конституційних заходів для реалізації положень, однак цього не зробила.

Свою позицію в коментарях до допису Яворського висловив також професор Михайло Савчин. На його думку, участь України у створенні трибуналу відповідає частині п’ятій статті 55 Конституції України, яка гарантує право кожного на звернення до міжнародних судових установ або органів міжнародних організацій, членом яких є Україна (що, зокрема, дозволяє звертатися до Європейського суду з прав людини).

Відповідно до законодавства, перед поданням проєкту міжнародного договору на розгляд Верховної Ради, Міністерство юстиції України має провести правову експертизу щодо його відповідності Конституції та законам України. У додатку до законопроєкту № 0328, який було підтримано Верховною Радою, зазначено, що проєкт погоджено з Мін’юстом. Однак сам текст експертизи у відкритому доступі відсутній, що викликає обґрунтовані запитання щодо її змісту та висновків.

Науково-експертне управління Верховної Ради у своєму висновку також не приділяє жодної уваги питанню конституційної відповідності запропонованого міжнародного договору.

Поставити крапку в цьому питанні має Конституційний Суд України. До його повноважень належить надання висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість.

Однак варто враховувати, що оскільки Угоду вже було ратифіковано, йдеться про визнання її такою, що суперечить Конституції України, з подальшою втратою чинності. Тобто більш доречним було б звернутися до Конституційного Суду до голосування. Тепер же існує ризик суттєвих репутаційних втрат.

Де Трибунал буде розташовано?

Досі невідомо. Його фізичну адресу підтвердять найближчими місяцями.