Про вирок Шишимаріну. Чому не можна страчувати російських воєнних злочинців?
21-річний російський військовий, сержант Вадим Шишимарін отримав довічне ув’язнення за вбивство цивільного на Сумщині 28-го лютого. Ця новина спричинила нову хвилю обговорення повернення смертної кари для воєнних злочинців.
Хочу одразу розчарувати прибічників цієї ідеї. Стаття 2 (Право на життя) Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод тепер не має винятків. Для відновлення смертної кари навіть за виключних обставин треба скасувати рішення Конституційного Суду №11рп від 29.12.1999 про те, що виняткова міра покарання не відповідає Конституції України, скасувати закон про ратифікацію 13-го Протоколу до Європейської конвенції з прав людини, який повністю забороняє смертну кару за всіх обставин, навіть під час війни. Після цього ми вилітаємо з Ради Європи і добровільно відмовляємося від вступу до ЄС. Крім того треба забути про механізми міжнародного кримінального права. У такому випадку можливий тільки український трибунал. Крім того, жодна країна РЄ не буде мати права навіть видати нам воєнного злочинця. Вони всі сидітимуть у країнах РЄ і ніхто нам їх не віддасть, навіть коли ми переможемо рашку і змінимо там режим.
Є ще купа доводів:
- труп не обміняєш на нашого героя;
- оркостан в такому випадку може скористатися інфоприводом і розкрутити це так, що від нас почнуть відвертатися європейські держави і суспільства;
- або навпаки, будучи необтяженим міжнародними угодами, оркостан буде страчувати масово наших полонених в особливо жорстокий спосіб.
Ну і останнє — співвідношення тяжкості злочину. Якщо виконавця страчувати, то що робити з тим, хто віддавав наказ? А з верхівкою — путіним і оточенням? На мій погляд, навіть довічне ув’язнення для виконавця є надто великим покаранням. Практика і Нюрнбергу, і Міжнародних трибуналів та Міжнародного кримінального суду вказує на те, що виконавці отримують значно менші покарання, ніж ті хто віддає наказ, а ті, хто віддає наказ — менші покарання, ніж організатори злочинів — вище керівництво.
І трішки екзистенційного на тему.
Я вважаю помилкою страту нацистських злочинців за вироком Нюрнберзького трибуналу, а також страту Адольфа Ейхмана в Ізраїлі. Рекомендую почитати «Банальність зла» Ганни Арендт.
Мені не так шкода того російського воєнного злочинця, як нас, наше суспільство, нашу країну. Ми не мусимо уподібнюватися оркам ні за яких обставин.