«То пропікає душу Україна…»
Двадцять три роки тому над Україною розкрилося небо, і здійснилася мрія, яку століттями плекав наш народ, – на карті світу нарешті з'явилася молода незалежна держава Україна. Українці отримали право на свою правду і свою волю у власній оселі, у своїй країні.
Двадцять три роки… Це так мало з погляду вічності. Але достатньо багато у вимірі людського життя. За цей час кожен з нас проходить час від народження, від першого кроку по рідній землі, від першого слова - до повноліття, до дорослої відповідальності за свої дії та вчинки.
Україна за 23 роки незалежності пройшла дуже важливу частину свого шляху. Тут народилося і виросло нове покоління, яке не знало комуністичного тоталітарного тиску.
Для цього вільного покоління барви національного синьо-жовтого стягу уособлюють мирні кольори синього неба і стиглого хліба.
Україна для них – єдина і найкраща Батьківщина, з якою пов'язують своє власне майбутнє.
Так, як юна українка Ірина, котра написала у шкільному творі:
«Я навчаюся у десятому класі. Попереду – ціле життя, та невідомо, якою дорогою поведе доля. Та для початку хочу якнайуспішніше закінчити школу, а потім - вибір майбутнього.
«Життя вимірюється тим, що людина встигла зробити й відчути», - твердить одна мудрість. Наша країна молода. Це значить, що нам творити майбутнє. Як хочеться довести всім, що українці сильні духом, розумні, працьовиті, талановиті.
А що я повинна зробити в першу чергу для своєї країни? Першочергових справ дуже багато. Але точно знаю, що повинна направити всю свою енергію, можливості, знання і досвід на творчі, а не руйнівні цілі…»
Так, за двадцять три роки незалежності в Україні виросло нове покоління. І воно – вільне і відкрите світу. Має можливість пізнавати інші країни, долучатися до вивчення звичаїв і традицій інших народів.
А ще розповідати світові про свою Україну, її красу і неповторність.
Хоча б так зробила це українська школярка Марія, перебуваючи в США за програмою майбутніх лідерів FLEX:
«Мене охопило таке рідне відчуття, коли побачила біля дому, у якому жила, чорнобривці. Я потім насіяла у квітнику ще й соняшників. У Техасі тепліше, ніж у нас, тому вони дуже швидко піднялися і зацвіли. Тепер фотографія з цими сонячними квітками нагадує про перебування у Америці. А там, далеко від дому, вони були для мене, ніби частинка Батьківщини».
Справді, для більшості з нас, символи України асоціюються також з яскравими соняшниками, червоними кетягами калини, різнобарвними мальвами. З такою мирною красою…
Але минуло двадцять три роки, і вогненні залпи чужої зброї сьогодні розколюють синє небо України, спопеляють нашу землю, спалюючи поля золотого хліба, який сіяли заради миру, а не заради війни.
Та доля, яка вишивається на українських рушниках червоними і чорними нитками, сьогодні принесла надто багато темного кольору в наше життя.
Але навіть на цій чорній смузі ми думаємо про Небо. І тому тих, хто поліг відстоюючи незалежність нашої держави, її європейський вибір на Майдані, назвали «Небесною сотнею». А війна, що триває на Сході України, вписує, на жаль, нові й нові імена у легіон «Небесної гвардії».
Чому така гірка в нас доля, що за незалежність своєї країни гинуло і гине її молоде найкраще покоління? І так було завжди.
Ще й століття не минуло, як написані слова:
На Аскольдовій могилі
Український цвіт!
А сьогодні знову саме український цвіт рясно росить рідну землю власною кров’ю, залишаючи сиротами малолітніх дітей і немолодих батьків.
У списку «Небесної сотні» зазначено: «студент», «вчився в університеті», і навіть «на момент вбивства неповнолітній». Так, на Майдані, на вулиці Інститутській, до яких від Аскольдової могили неквапним кроком можна дійти за 10-15 хвилин, поліг справжній цвіт нації – викладачі вузів і шкільні вчителі, художники і театральні працівники, спортсмени, підприємці… Власне, ті мислячі люди, без яких неможливий духовний, культурний, економічний розвиток суспільства. Більшості з них було від 19-20 до 30-35 років.
У списку «Небесної гвардії», під яким, на жаль, не підведено риску, теж український цвіт. І тут у графі з датою народжень зазначено: 1991 рік, 1992, 1995-й.
Так, і на Аскольдовій могилі – український цвіт. І на вулиці Інститутській... І у вогні війни на Донеччині і Луганщині…
На захист молодої української незалежності першим стало якраз те нове покоління, яке вже росло або народилося у вільній країні.
І тим, з них, хто навічно вписаний до «Небесної сотні», до «Небесної гвардії», вже не судилося зустріти двадцять третій день народження своєї Батьківщини. Як і всі наступні.
І це, мабуть, саме про них сказано: «Україна пропікає душу». Пропікає настільки, що за неї, за її краще майбутнє не жаль віддати життя.
Незалежній Україні сьогодні двадцять три роки. Так мало з погляду вічності. І так багато для кожного, кому небайдуже її майбутнє.