Будуючи свою державу...
Я не можу не поважати пана Ющенка за його минулі економічні здобутки, але жити в столиці біля підніжжя Олімпу – це зовсім не те, що жити в провінції. Відважусь заявити, що це іноді означає жити зовсім в різних суспільних формаціях. Тому деякі прості для селян речі можуть бути зовсім незрозумілими для політиків.
Не далі, як сьогодні я зустрів свого знайомого. Мова пішла, звісно, про вибори, про підтримку селянами кандидата від влади. Я розповів, як молоденька мамаша з колясочкою марно намагалась переконати на базарі сільську бабусю, яка продавала овочі, що її обдурили з пенсією.
– А нам все равно! Добавил – мы за него и проголосуем.
Ось так все просто.
В свою чергу, знайомий розповів мені свіже враження, що привіз із села, де часто буває по роботі.
Мова йшла про одну енергійну жінку, вдову.
– Вона взяла свій земляний пай, обробила, відчула прибуток, на другий рік бере ще й пай своєї куми. Обробляє, продає врожай та й купляє комбайн. На третій рік добавила ще три паї сусідських, пообіцявши їм заплатить дорожче з врожаю. Почала обробляти. Коли це приїжджають гарні хлопці з Києва, назначають їй, яку суму вона повинна перевести на такий-то рахунок. Кілька тисяч доларів. А якщо не може перевести, мусить відмовились од тих паїв землі. На них є чоловік, який “наложив” лапу.
– Що значить “наложив”?- запитую я.
– Він цю землю буде викуплять, коли почнеться продаж землі. Також ще є їхній чоловік, що до продажу буде обробляти землю і всі доходи підуть до Києва. Такі “наглядачі” є повсюди. Наприклад, у “свого” фермера беруть молоко по 1 гривні, а у селян по 5о копійок. І таких випадків багато. В Баштанському районі по 1.2 гр. беруть, а у Братському – по 0.5 гр. Це таке в кожному селі робиться.
– Он воно що! Це ж учора мені жалівся селянин: хочу здати бичка, але беруть тільки по 4 гр. за живу вагу. Кажу йому, як це так, що тобі при таких цінах не вигідно держати худобу? На ринку ціна в 5 раз вища – 20-22 грн.
– Розказую: всі селяни навколо знають, що на нашому міському ринку 18 місць для продажу м’яса – державні, ринкові. І тільки 2 місця – колгоспних. І то ти мусиш поїхати, тебе директор запише на який місяць і на який день, коли ти можеш продати своє м’ясо. І ціни диктує не продавець, а той, чиї там місця, тобто той же директор. Хочеш продати дешевше – ні в якому разі. В крайньому випадку тут можеш здати тільки оптовикам. По смішних цінах.
– Так що ж з тою вдовою, заплатила?
– Ні, вона відмовилась од тих паїв. Не захотіла зв’язуватись.
За комуністичного правління був у нас такий непростимий гріх – узагальнювати. Тобто окремі недоліки траплялись, але, як співалось у пісні про нашу міліцію – “где-то кое-кто у нас порой”. А в цілому – все було гаразд (як, до речі, і зараз все гаразд – з газет чи з теленовин). Але за нинішніх перемін я ніяк не можу стримати себе од тої спокуси – узагальнювати.
Глибоко помиляється той, хто вважає, що наш прем’єр щось там пропустив. Якийсь важливий момент. Ні і ще раз ні!
Він з першої миті почав активно працювати, будуючи СВОЮ державу, втілюючи свої неписані закони, “по разумению, как велит сердце”.
Як бачимо з наведених прикладів, українська економіка при ньому ніяк не може стати економною. Принципово.
На той рік мій знайомий селянин точно не буде вигодовувати бичка. Навіщо? А земля буде годувати не вдову з дітьми, а отих гарних хлопців з Києва.
Здається, такий тип ринкової економіки називається колумбійським. Там вирощують наркотики і процвітає мафія, що контролює ціни. А також політиків.
Якщо я не переконав вас, читачу, то чим ви кращі од тої бабусі, якій “добавили” пенсію, за що вона безмежно вдячна владі та віддасть за неї свій голос? А через місяць, як знімуть надбавку, буде лаяти кого завгодно, але тільки не себе.
Ось у чому причина.
3.11.04