На старому постаменті нового життя не збудувати.
14.12.2003
Відбулися чергові семінари проекту «Вчимося самоврядування», що відбулися 6 та 7 вересня в Козельщині, Зінькові, Кременчуці та Гадячі.
Як звернутися до чиновника, щоб він не відмовив? Як змусити місцеву владу працювати в інтересах кожного громадянина міста чи села? Відповіді на ці запитання шукали учасники чергових семінарів проекту “Вчимося самоврядування”, що відбулися 6 та 7 вересня в Козельщині, Зінькові, Кременчуці та Гадячі.
Учасники семінарів принесли з собою на заняття десятки своїх проблем, які роками не розв’язуються. Спільний для всіх біль – благоустрій: облаштування вулиць і дворів, стан доріг, прибирання сміття.
Особливо вразила своє занедбаністю Козельщина, яка буквально потонула в бур’янах. У селищі немає готелю, лазні, громадських туалетів, власної пекарні. А воно могло б стати осередком туризму, адже саме тут зберігається знаменита чудотворна ікона Козельщинської Божої Матері, до якої йдуть прочани. Певно, не блукали б вони в амброзії, якби за справу облаштування селища взялися спільно місцева влада й громада. Проте в Козельщині вже не пам’ятають, коли востаннє селищний голова збирав загальні збори громадян, звітувався перед ними, радився з ними.
Мешканців Кременчука турбують насамперед екологічні негаразди: якість питної води, колодязі, в які стікають хімічні відходи, повітря, забруднене продуктами переробки нафти. А також – високі ціни (близько 1 грн. 20 коп.) на низькосортний хліб на тлі гучної епопеї скандалів з місцевою “хлібною” фірмою “Житниця”, нещодавнє підвищення тарифів на водопостачання й водовідведення, облаштування ринку, освітлення вулиць у приватному секторі...
Сушать собі голови кременчужани й над тим, як потрапити на сесію міської ради, бо хоча Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” й декларує гласність проведення сесій, дорогу неодмінно перепинить охоронець чи скажуть, що в залі немає місць. Резонансним виявилося й питання про спорудження в місті пам’ятника Тарасові Шевченку. Влада виділила для нього місце в районі річкового вокзалу, чим дуже подивувала патріотично налаштованих кременчужан: вони пропонують встановити монумент Кобзарю десь у центрі, скажімо, на площі Перемоги, на тому місці, де зараз красується “вождь пролетаріату”, а можливо, й на тому ж постаменті.
От тільки чи можна побудувати на старому постаменті радянської системи нові, європейські підходи до управління? А цей постамент і досі міцно стоїть, бо громаді в суспільстві традиційно відводиться роль спостерігача, якому залишається тільки погоджуватися з прийнятими радою рішеннями.
Відзначимо в цьому контексті, що єдиним містом (з тих, де проводилися семінари проекту), у якому не було значних нарікань на стосунки органів місцевого самоврядування з громадою, – це Зіньків. Хоча й тут чиновники часом зверхньо ставляться до звернень людей, потребує реформування система житлово-комунального господарства, гостро постає проблема безробіття, проте відчувається, що міська влада зацікавлена в розвитку співпраці зі своїми громадянами, а міський голова Микола Шум особисто сприяв наданню приміщення для проведення навчального семінару.
Приємно було бачити депутатів міської й районної рад на семінарі в Гадячі. У цьому місті ефективно діє товариство співвласників багатоквартирного будинку. На жаль, воно поки що одне. Втім, подібна ситуація і в інших населених пунктах: поодинокі діючі вуличні й будинкові комітети, мінімум громадських організацій і практично повне незнання законодавства про місцеве самоврядування, передусім Закону України “Про самоорганізацію населення”, ухваленого у 2001 році. Тому Ніна Носова, Олександр Коблик, Олександр Кулик та Віктор Козоріз – досвідчені управлінці й громадські активісти, які проводили семінари, особливо наголошували на правах територіальних громад, шляхах реальної участі громадян у місцевому самоврядуванні і їх впливу на роботу обраної ними ж влади. Адже в країнах розвиненої демократії (у тому числі і в США, чий уряд підтримав проект навчання громад Полтавщини основам самоврядування) саме територіальні громади й громадські організації, а не чиновники, мають найвагоміший голос у формуванні місцевої політики. В Україні є правові передумови для побудови ефективного демократичного суспільства. Це, зокрема, закони України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про органи самоорганізації населення”, “Про звернення громадян”. Треба тільки навчитися ними користуватися.
Учасники семінарів принесли з собою на заняття десятки своїх проблем, які роками не розв’язуються. Спільний для всіх біль – благоустрій: облаштування вулиць і дворів, стан доріг, прибирання сміття.
Особливо вразила своє занедбаністю Козельщина, яка буквально потонула в бур’янах. У селищі немає готелю, лазні, громадських туалетів, власної пекарні. А воно могло б стати осередком туризму, адже саме тут зберігається знаменита чудотворна ікона Козельщинської Божої Матері, до якої йдуть прочани. Певно, не блукали б вони в амброзії, якби за справу облаштування селища взялися спільно місцева влада й громада. Проте в Козельщині вже не пам’ятають, коли востаннє селищний голова збирав загальні збори громадян, звітувався перед ними, радився з ними.
Мешканців Кременчука турбують насамперед екологічні негаразди: якість питної води, колодязі, в які стікають хімічні відходи, повітря, забруднене продуктами переробки нафти. А також – високі ціни (близько 1 грн. 20 коп.) на низькосортний хліб на тлі гучної епопеї скандалів з місцевою “хлібною” фірмою “Житниця”, нещодавнє підвищення тарифів на водопостачання й водовідведення, облаштування ринку, освітлення вулиць у приватному секторі...
Сушать собі голови кременчужани й над тим, як потрапити на сесію міської ради, бо хоча Закон “Про місцеве самоврядування в Україні” й декларує гласність проведення сесій, дорогу неодмінно перепинить охоронець чи скажуть, що в залі немає місць. Резонансним виявилося й питання про спорудження в місті пам’ятника Тарасові Шевченку. Влада виділила для нього місце в районі річкового вокзалу, чим дуже подивувала патріотично налаштованих кременчужан: вони пропонують встановити монумент Кобзарю десь у центрі, скажімо, на площі Перемоги, на тому місці, де зараз красується “вождь пролетаріату”, а можливо, й на тому ж постаменті.
От тільки чи можна побудувати на старому постаменті радянської системи нові, європейські підходи до управління? А цей постамент і досі міцно стоїть, бо громаді в суспільстві традиційно відводиться роль спостерігача, якому залишається тільки погоджуватися з прийнятими радою рішеннями.
Відзначимо в цьому контексті, що єдиним містом (з тих, де проводилися семінари проекту), у якому не було значних нарікань на стосунки органів місцевого самоврядування з громадою, – це Зіньків. Хоча й тут чиновники часом зверхньо ставляться до звернень людей, потребує реформування система житлово-комунального господарства, гостро постає проблема безробіття, проте відчувається, що міська влада зацікавлена в розвитку співпраці зі своїми громадянами, а міський голова Микола Шум особисто сприяв наданню приміщення для проведення навчального семінару.
Приємно було бачити депутатів міської й районної рад на семінарі в Гадячі. У цьому місті ефективно діє товариство співвласників багатоквартирного будинку. На жаль, воно поки що одне. Втім, подібна ситуація і в інших населених пунктах: поодинокі діючі вуличні й будинкові комітети, мінімум громадських організацій і практично повне незнання законодавства про місцеве самоврядування, передусім Закону України “Про самоорганізацію населення”, ухваленого у 2001 році. Тому Ніна Носова, Олександр Коблик, Олександр Кулик та Віктор Козоріз – досвідчені управлінці й громадські активісти, які проводили семінари, особливо наголошували на правах територіальних громад, шляхах реальної участі громадян у місцевому самоврядуванні і їх впливу на роботу обраної ними ж влади. Адже в країнах розвиненої демократії (у тому числі і в США, чий уряд підтримав проект навчання громад Полтавщини основам самоврядування) саме територіальні громади й громадські організації, а не чиновники, мають найвагоміший голос у формуванні місцевої політики. В Україні є правові передумови для побудови ефективного демократичного суспільства. Це, зокрема, закони України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про органи самоорганізації населення”, “Про звернення громадян”. Треба тільки навчитися ними користуватися.