Клітка.
Період “касетного скандалу”, а перед тим вбивство журналіста Георгія Гонгадзе, на мою думку, поклали початок “здичавінню” української посткомуністичної еліти по всій своїй вертикалі. Цей період в житті українського суспільства суттєво вплинув на розстановку акцентів в контексті “что такое хорошо и что такое плохо”, фактично це був початок небутафорної української незалежності, початок усвідомлення вже поколінням нерадянських українців своєї відповідальності за події, що відбувалися навколо. Безсенсовість – це ключове слово для визначення всього того, що діється в країні. Це означає непередбачуваність, ненадійність, нерозуміння і, як результат, – відторгнення.
На сьогоднішній день Україна, на жаль, знаходить свій ексклюзивний шлях розвитку в стагнації, являє собою вже не міст між Європою та Азією, навіть не буфер між Заходом і РФ. Наша країна зараз – це апендицит Європи, частина континентального тіла, про яку можна було б і забути, якби не було загрози гнійного перитоніту. Керівництво постійно б’є себе в груди, декларує європейські стандарти і водночас їх порушує. Захід не розуміє: для чого тоді зобов’язання, хто змушує? Але вони не усвідомлюють наших реалій.
Відомо, що місце сидіння формує стиль світосприйняття, який передбачає відчуття відповідальності за хід подій. В нас же, як правило, для свого власника місце сидіння надає бонус у вигляді відчуття його богообраності, непідзвітності й виключності. Всі, хто нижче крісла, – не члени касти. Неповноцінні. Вираз обличчя цих обраних підсвідомо навіює, а часто-густо говорить прямо: “У вас немає шансів”. Якщо якимись правами ми і володіємо, то “право знати” в цей перелік не входить. У нас прийнято вважати населення ідіотами. Тому що один заявляє, що ніколи хабарів не брав і все життя був не політиком, а господарником, другий з чистою совістю доводить свою непричетність до обленерго, третій заявляє, що готовий до жорсткої боротьби з Несправедливістю, а тоді йде до Неї заступником, четвертий, – що ніколи не знав “того” журналіста і не читав його матеріалів. Жити, як зараз, соромно, а інколи – страшно. Хоча, “вони” підсвідомо вже відчувають, що брехати більше не вийде. Список можна було б продовжити. І, розбираючи кожен із випадків окремо, розумієш: Агата Крісті зі своїми “Десятьма негренятами” просто могла би розслабитись. Або перекваліфікуватися у автора передач на “Радіо шансон”. І жодних моральних обмежень при відвертій брехні перед цілим народом, а в окремих випадках – перед цілим світом! У нас запроваджений механізм роботи з населенням на основі вибіркової правдивості. Владу не цікавить те, що не є для неї загрозою. А ще зникли такі поняття, як мотивація, честь, відповідальність перед державою чи морально-етичні обмеження. Тепер це неважливо. Важливо, що про це думає Президент, перед людьми – не соромно. І ми дійшли до того рівня, при якому в усіх секторах суспільства є свій “президентик”, свій начальник, що здійснює правосуддя, виходячи з власної вигоди і безпеки. Інші аргументи не приймаються.
Життя в нашій країні змушує вести подвійну гру переважну більшість людей. В першу чергу це стосується матеріальної сфери. Можливість чесно заробляти (виживати на ставку) є у сотень тисяч, а у десятків мільйонів її немає. Незаконні угоди пов’язують між собою молодших і старших офіцерів, професорів і ректорів, начальників цехів та директорів заводів, сантехніків і керівників жеків, серйозних бізнесменів і держадміністрацію. Потреби у всіх різні, принцип – один. І така система не передбачає поваги до державних інтересів та почуття власної гідності. Але є винятки. Ті, для яких клітка є принципово неприйнятним середовищем. Вони її ненавидять. Багато хто вважає, що ці люди не вміють жити. І мало хто замислюється над тим, що вони якраз і вміють. Мова йде не про “міських” чи “районних” божевільних, які закидають листами інстанції та позовами суди, а про тих, хто намагається чесно робити свою справу: виробляти реальний товар, писати потрібні закони, вчити і вчитися. І час таких людей не за горами. Персона нашого Президента довго була системоутворюючим фактором для всього суспільства, тому готуватися до зміни влади необхідно вже зараз. Президент добуде свій строк і піде. А от допомогти європейській країні не стати заручницею нового лідера можуть лише ті самі виняткові люди – ті, кому більше за всіх треба. Корегування конституційних норм, прийняття нових системоутворюючих законів, підтримка та захист місцевого самоврядування і незалежних ЗМІ, реальний громадський контроль за діями влади – реалізація цього комплексу заходів куди важливіша за прізвище наступного головного персонажу. На щастя, люди, які здатні цим займатися професійно, є. Мало, але є. Іржа життя “по понятіях” держави і суспільства роз’їсть генотип і майбутніх поколінь, якщо найближчим часом не накрити 47-мільйонну країну антикорозійною сумішшю. Наше життя – це, в першу чергу, наша відповідальність. У нас справді залишилося мало часу, аби створити країну для себе. І якщо ми цього не використаємо, ми не матимемо жодних гарантій, що зробимо її європейською країною хоча б для наших дітей. Тому, що вже сьогодні вони вбирають знання про те, що вчителька ніколи не поставить заслуженої оцінки, якщо батьки будуть неспроможними її оплатити. Тому, що сьогодні вони чують: “За кого не голосуй – всі однакові”.
І якщо ми цього не усвідомимо і не почнемо діяти, – то яка різниця, хто нам буде брехати далі?