Кому заарештовувати?

Будь-які зміни процесу, технології повинні мати сенс. Зазвичай це поліпшення якості, результатів праці, або зменшення витрат. Можуть бути і інші показники. Але обов’язково в конкретному, числовому визначенні. Все інше — „від лукавого“.

Арешт обвинуваченого по кримінальній справі — це технологічна операція, якість якої визначається, в принципі, тільки одним показником. Якісно виконаним, обґрунтованим, законним арештом є такий, що згодом підтверджений обвинувачувальним вироком суду. А якщо заарештовану особу не засуджено, то арешт був необґрунтованим.

Не виправдовуючи кожного окремого випадку необґрунтованого арешту, варто зазначити, що вони скрізь і завжди були, є, і, на жаль, будуть. Така специфіка цієї роботи. До речі, навіть не ставиться питання доручити ЇЇ комп’ютеру. Отже, реальним є оцінювати частку необґрунтованих арештів в їх загальній кількості. ТОБТО, КРАЩОЮ Є ТЕХНОЛОГІЯ, ЩО ДАЄ ЇХ МЕНШЕ.

Так ось, за існуючої у нас процедури, коли арешт санкціонує прокурор, стабільно маємо менше одного відсотка необґрунтованих арештів. А на Заході, де історично арешти санкціонує суд, цей відсоток постійно вищий. Це неспростовний факт.

То навіщо нам запозичувати західну процедуру? Метою зусиль є збільшення випадків необґрунтованих арештів?

Зменшення загальної кількості заарештованих також не варто очікувати. Вона визначається не суб’єктивним волевиявленням прокурорів чи суддів, а певними соціальними реаліями. Це специфіка основного контингенту обвинувачених, які почасти вже судимі, не мають коштів для застави. Яким, по суті, мало що втрачати на волі. І відносно яких завершення слідства та скоєння ними нових злочинів можна забезпечити виключно арештом. Це відсоток не заарештованих обвинувачених, які скоюють нові злочини, або ухиляються, переховуються від слідства. А життя на нелегальному становищі обумовлює скоєння нових злочинів. Питання йде про відповідальність посадової особи, яка відмовила в санкціонуванні арешту і після цього не заарештований скоїв новий злочин. Останній потерпілий може і не зрозуміти такої гуманності посадовця. А якщо це тяжкий злочин? На жаль, немає і головного чинника для зменшення кількості арештів — „спаду злочинності“. Крім того, якщо ставити за мету виключно зменшення кількості заарештованих обвинувачених, це можна вирішити наказом Генерального прокурора.

Економічний аспект справи очевидний — це вельми значні додаткові витрати. Надзвичайно суттєвим є також те, що вказана зміна на порядок погіршить оперативність роботи слідчого в початковий, найважливіший період розслідування. Адже замість збирання доказів він вимушений буде знаходитись в прокуратурі, а потім ще й в суді при вирішенні питання про арешт. З наведених мотивів в Росії право арешту залишено за прокурорами.

Так, цю новацію передбачено здійснити до 28 червня цього року. Проте це не змінює наведених фактів. І наше уявлення про сьогодення п’ять років тому було дещо іншим. Отже, чи варто змінювати краще на гірше та дорожче?