Синці, струс мозку, серйозна травма руки, яка загрожує інвалідністю, – це результати зустрічі Дмитра з патрулем. Він провів кілька годин долілиць, із вивернутою рукою, на голову йому ногою тис поліцейський. За що – Дмитро не розуміє й досі. Якимось чином з постраждалого він перетворився на обвинуваченого. Пригода сталася на початку травня.
– Я вже трохи відчуваю пальці, але фотокамеру утримати не можу і працювати також, – Дмитро показує очевидно опухлу праву руку, що безсило лежить на столі. Юрист за освітою, він вже давно заробляє гроші як оператор та фотограф.
...Історія почалася під час Великодніх свят. Приблизно о сьомій чоловік повертався з гостей додому. Визнає, був трохи напідпитку, але не критично. Пригадує, як ішов і милувався вечірнім небом, сідало червоне сонце. Подумав: «Завтра буде вітер». Зайшов у під’їзд, піднявся сходами на свій поверх і… – все. Можливо, припускає Дмитро, хтось вдарив по голові, і він знепритомнів. У рюкзаку мав гроші, вони зникли.
– Оклигав від жахливого болю. Відчуваю, що на мені хтось сидить, не дає підняти голову, руки зв’язані за спиною, я лежу обличчям у холодні кахлі, – пригадує Дмитро. – Якщо чесно, я вирішив, що місто захопили бойовики, і я вже на підвалі... Фронт поруч, стріляють постійно. Я чув якісь голоси… Якось вивернувшись, побачив, що це поліція, став кричати, щоб мене відпустили… Чим більше кричав, тим ставало болячіше.
«Коли почули, що я з ЛҐБТ, стали поводитися ще гірше»
Дмитро пригадує, що тоді його ні про що не питали, просто виламували руки і тисли на голову. Каже, втрачав свідомість – чи то від задухи, чи то від болю. Лежав так кілька годин, скільки точно – дізнався пізніше з протоколу. У якийсь момент, у відчаї, щоб запевнити поліцейських, що він не є ні для кого загрозою, став розповідати про себе все.
– Дідько мене смикнув за язик сказати їм, що я – представник ЛГБТ-спільноти. Після цього знущання тільки посилилися. Ще й глумилися: мовляв, чого кричиш, ви ж, БДСМ-щики, любите, щоб пожорсткіше було!
Спочатку правоохоронці не відпускали Дмитра, пояснюючи, що… не можуть встановити його особу. Потім обшукали рюкзак і знайшли паспорт. Але ногу з голови не прибрали.
– Я пригадав дальню родичку NN, що колись давно працювала у правоохоронних органах і була там не останньою людиною, – пригадує Дмитро. – Я кажу: покличте NN. Лише це на них подіяло. Руки відпустили, з голови прибрали ногу. Почали розмовляти зі мною, питатися про родичку. Через якийсь час кажуть: «Ну, все, передавай вітання NN!» Знімають кайданки і йдуть собі. Ні протоколу, нічого!
Коли чоловік підвівся з підлоги, відчув, що рука зовсім не слухається. Навздогін попросив правоохоронців довезти його до лікарні. На що почув: «Зараз минеться, це ти руку просто відлежав!» Втім, до санпропускника поліція Дмитра все ж таки доправила. Була майже одинадцята ночі.
Куди бігти, коли б’є поліція?
У лікарні зафіксувати побої ніхто з лікарів не захотів. Навіть документувати номери жетонів, що належали тим правоохоронцям, які побили Дмитра, лікарі не поспішали. Враховуючи, що обличчя поліцейських були в масках, жетони – єдине, за чим можна було б їх ідентифікувати. Нарешті, номер одного з жетонів лікар все ж таки записав. Очікуючи на рентген, Дмитро попросив у когось із черги телефон і викликав… поліцію.
– Я написав заяву, що на мене напали 4-5 незнайомих людей у поліцейській формі. У мене ж після цього затримання з рюкзаку ще й гроші пропали – близько трьох тисяч. Вони все це записали і поїхали. Я навіть не взяв у них копію протоколу. Був у шоковому стані. Щойно я вийшов з лікарні, мене чіпляють двоє під руки і кажуть: «Ходім!» Як? Куди знову? Вже глупа ніч. Вони кажуть: «Не бійся! Ти ж хотів зустрітися з NN? Ми її викликали». Ну я поїхав із ними. Привезли до міського відділення поліції. Звичайно, ніякої NN там немає. А чекає на мене адвокат з безоплатної правової допомоги. Я вважав себе потерпілим. А мене привели до кімнати для допитів. Там було кілька поліцейських, усі в масках. Здається, був один із тих, хто мене затримував.... І тут я дізнаюся, що тоді, під час затримання, у мене вилучили якісь пакунки! З речовиною рослинного походження! Справедливості заради визнаю, я за кілька днів до цього їздив ловити рибу, і в рюкзаку, дійсно, міг лежати прикорм з конопляного насіння, цілком законний, його скрізь продають!
Протоколу затримання у правоохоронців не виявилося. Дмитро каже, складали цей протокол уже у відділку, через п’ять годин після події.
– Я навіть не зрозумів, навіщо вони мене туди серед ночі привезли. Кажуть: став підпис. Я відповів, що ніде розписуватися не буду. Вони склали протокол за статтями 173 та 185 (хуліганство та спротив поліції). Там не було вказано ані понятих, ані свідків. Я відмовився підписувати. Адвокат написав про мою відмову якраз на місці графи про свідків і понятих. Протоколу обшуку я так і не бачив.
Дмитра відпустили додому, пообіцявши поговорити про пакетики іншим разом. Мовляв, цим займається інша оперативна група.
...Наступного дня Дмитро почувався дуже кепсько, подушка, на якій спав, була вся в крові: виявилося, що і голова пробита. Напередодні в лікарні йому оглянули тільки руку, хоч Дмитро і скаржився на численні забої. Дмитро не міг ходити, непритомнів. Коли наступного ранку стало ще гірше, чоловік знову поїхав до лікарів, але тепер уже з адвокатом – звернувся до платного.
– Я пішов до травматолога. Зайшли в кабінет разом із адвокатом. Травматолог також спочатку не став мене оглядати. Але коли адвокат представився, погодився подивитися. Тільки тоді лікар помітив і кров, що на потилиці запеклася, і забої на шиї, плечах, колінах, і сліди задушення… Він усе це записав і видав направлення до невропатолога. Поки я піднімався до нього, мені стало зовсім зле, я ледь стояв на ногах. Рука взагалі була схожа на кусок м’яса, я нею поворухнути не міг...Як ганчірка висіла. Невропатолог помітила, що мені погано, поміряла тиск. Виявилося 180 на 140.
Висновок лікарів – струс головного мозку, крововилив лівого плечового суглоба, забій лівого колінного суглоба, посттравматична невропатія правого променевого, серединного та ліктьового нервів з вираженим дистальним парезом правої руки. Рекомендували шпиталізацію. Власне, казали медики, Дмитра треба було покласти в травматологію того ж дня, коли його побили. Але тоді, на санпропускнику, ніхто його як слід не оглянув.
Перед тим, як лягати в лікарню, Дмитро написав скаргу до ДБР.
Ставки підвищуються
Мабуть, саме звернення до бюро розслідувань прискорило обертання коліщаток в поліційному-судовому механізмі: з Дмитра, постраждалого від перевищення повноважень правоохоронцями, стали швидко робити злочинця.
Чоловік лежав у лікарні три тижні. Суд пройшов без його участі. Дмитра визнали винним у хуліганстві та непокорі поліції. Присудили штраф. Після суду адвокат пішов у відпустку. Дмитру довелося спеціально відпроситися у лікарів, щоб поїхати до суду за копією постанови. Прочитав – і знайшов у ній багато дивного.
– Виявилося, що адвокат сказав, що я визнаю себе винним. Це мене спантеличило. Ми про таке не говорили з ним, і я точно не визнавав себе винним, – каже чоловік.
З рішення суду він довідався про погляд поліції на події того вечора. Їхній варіант історії повний нестикувань.
– Читаю показання інспектора поліції, який мене затримав, і виявляю, що людина перебувала на чергуванні з 21:00, хоча рядком вище написано, що він прибув на місце о 19:37, – дивується Дмитро. – Далі пишуть про мене, що буцімто «лежав п’яний і спав». У мене, мовляв, почали вимагати документи, що могли посвідчити особу, однак я «поводив себе неадекватно, агресивно, хапав за формений одяг». Поліцейські намагалися мене утримати, однак я, мовляв, «махнув ногою та збив кепку поліцейського». Ви уявляєте: спав, ні на що не реагував, а потім раптом став отак ногами вимахувати!
Через наступні рядки тиск Дмитра знову підвищився.
– Написано, що поліцейський побачив мій відкритий рюкзак, в якому було видно паспорт. Я хочу зазначити, що завжди ходжу із закритим рюкзаком. І навіть у відкритому рюкзаку ви не побачите паспорта, оскільки він завжди у таємній кишені. Так ось, крім паспорта, поліцейський буцімто побачив у рюкзаку пакетики, в одному із них був... білий порошок! Тут я розумію, що йдеться вже не про адмінку…
Нагадаємо, коли вночі після побиття Дмитра привезли до відділку поліції, ні про який знайдений при так званому обшуку білий порошок і мови не було. І це мав би підтвердити адвокат, що був тоді присутній.
21 травня, майже о восьмій вечора до Дмитра в лікарню прийшов поліцейський. Одягнений в цивільне. Представився – дільничний Гриненко. Почалася дивна розмова.
– У нього не було ані ордеру, ані постанови суду – нічого. Він сказав, що розуміє, як я вже натерпівся, але то мене побили інші поліцейські, погані, а він, мовляв хороший, прийшов мені допомогти. Каже: нам треба тебе сфотографувати, бо фото з затримання не дуже гарне, я ж там побитий. А ще, каже, йому потрібні мої відбитки пальців.
Дільничний пояснив необхідність дактилоскопії стандартною процедурою: буцімто її роблять усім, хто вчиняє якісь правопорушення. Це, звичайно, не так: людям, що вчинили адміністративне правопорушення, не беруть відбитки пальців. Дмитро став вимогати адвоката.
– Поліцейський почав відмовляти: мовляв, твій адвокат у відпустці, навіщо витрачати гроші на іншого! Тобі навіть їхати нікуди не треба, зараз прийдемо прямо в палату і все зробимо, – пригадує Дмитро.
Відбитки пальців поліції були потрібні негайно. Навіть те, що в лікарні наближався час відбою, правоохоронця не зупиняло. Вмовляв Дмитра тридцять хвилин. Дмитро зателефонував своєму захиснику. Адвокат запевнив Дмитра, що нічого такого поліція не може робити, не маючи на руках номеру ЄРДР. Розмову адвоката з дільничним Дмитро записав на диктофон. Зрозумів – тепер треба фіксувати все. Про всяк випадок.
Поліцейський: Так вийшло, що приїхав до вашої людини, я розумію, що ви на відпочинку… Я приїхав сюди з ціллю провести дактилоскопію і зробити фото.
Адвокат: Підстави?
Поліцейський: Підстави… Справа в тому, що... ви розумієте нашу роботу,.. і усім, притягнутим до відповідальності, ми робимо дактилоскопію і фото...
Адвокат: Такого нема.
Дільничний пішов ні з чим. Цього вечора Дмитро і зрозумів, що нічого само собою не минеться.
Через кілька днів після виписки він йшов вулицею, біля нього зупинилася машина, і чоловік у поліцейській формі наказав прийти до поліції.
– Я спитав, де повістка, на якій підставі? «Сказали прийти – значить приходь».
Дмитро зібрав речі і поїхав з Торецька. Тепер його справою займається Харківська правозахисна група.
– Це кричуще свавілля співробітників Торецької поліції, рідкісна комбінація статей 161 (дискримінація за секс орієнтацію), 127 (катування), 365 (зловживання службовим становищем) двічі, а то й тричі, – каже адвокатка Таміла Беспала. – Я надіслала запити до ДБР, Уповноваженого з прав людини та до Офісу генерального прокурора. Офіційних письмових відповідей поки що немає. Крім того, направила клопотання щодо проведення слідчих дій до ДБР Краматорська.
Як діяти в ситуації, коли кривдники носять погони?
– Треба негайно фіксувати побої та писати заяву до ДБР, – вважає Таміла Беспала. – Робити розголос! Враховуючи, що на Дмитра почали тиснути, залишити Торецьк – було найбільш правильним його рішенням.
Схоже, методи спілкування з громадянами в торецькій поліції, дійсно, специфічні. Наприклад, минулого року поліцейський, що прибув на виклик у складі слідчо-оперативної групи, металевим прикладом свого автомата вдарив жінку в обличчя так, що вона впала на землю. Державне бюро розслідувань тоді повідомило про підозру оперуповноваженому сектору кримінальної поліції Торецького відділення поліції Бахмутського ВП ГУ Нацполіції у Донецькій області.
Згідно з «Національним моніторингом незаконного насильства в міліції в Україні в 2020 році», більшість працівників поліції вважає, що використання побоїв, знущань або катувань з метою розкриття і розслідування злочинів є неприпустимим за жодних обставин. Патрульних із такою позицією дещо більше (79,1 %), ніж серед інших поліцейських (71,4 %). Водночас кожен дев’ятий патрульний вважає, що незаконне насильство припустиме «у крайніх випадках»; серед інших поліцейських цей показник вищий – так вважає кожен п’ятий. Різним видам катувань (від заподіяння болі до катування спрагою, ненаданням медичної допомоги) у поліції кожного року піддаються майже 100 000 людей.
«Найважливішим чинником, що впливає на поширеність незаконного насильства в поліції, є відсутність системи ефективного розслідування таких випадків, а також відсутність об’єктивних і повних статистичних даних про це явище, – вважають автори дослідження. – Чинна система збору даних замкнена на державні органи, які працюють в умовах конфлікту інтересів. Серед осіб, які зазнали від поліції порушень їхніх прав, більшість (72,9 %) узагалі не подавала офіційних скарг. Отже, системі розслідувань та збору скарг на поліцію не довіряють та до неї не звертаються. Саме тому роботу Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора не можна визнати ефективною – вони працюють із незначною часткою випадків насильства та навіть не знають реальної картини».
Проєкт ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»