Стаття 3 Конвенції з прав людини та основоположних свобод визначає, що жодна людина не може бути піддана катуванням, жорсткому або такому, що принижує людську гідність поводженню чи покаранню. Тортури – це не завжди фізичне діяння. Вони включають куди ширший вплив. Для кращого розуміння цього питання варто вивчати практику ЄСПЛ щодо порушення статті 3 Конвенції.
ЄСПЛ (ілюстраційне зображення)
Наведені у цій статті приклади могли б здатися цілком законними діями з боку представників відповідних органів, якщо б ми прибрали контекст, в якому розгортались події, причини діяння з боку посадовців та наслідки для жертв. ЄСПЛ у рішеннях ґрунтується на принципі справедливості та недопущені порушень прав людини, зокрема статті 3: «Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому чи нелюдському поводженню або покаранню». Цей принцип діє без виключення для кожної людини, незважаючи на доведену судом винуватість, та за будь-яких обставин: навіть терористична загроза та військові дії не можуть бути виправданням для застосування катувань.
Випадок перший. Жорстока депортація
У 2002 році 4-літня громадянка Конго Табіте Мітинге у супроводі дядька їхала в Канаду до своєї матері. На шляху до Канади дівчинка та її дядько були затримані в аеропорту Брюсселя через те, що дитина не мала деяких необхідних документів. Дядька було депортовано з порушенням процедури, адже він ще не витратив час на подачу апеляції на дії влади. Дитина залишилися одна в чужій країні без близької людини поруч.
Поки влада вирішувала подальшу долю 4-річної дівчинки, її помістили під варту в транзитному центрі при аеропорті. Протягом двох місяців Табіте перебувала у неволі разом із дорослими незнайомими людьми. Перебування у транзитному центрі не передбачає догляду чи виділення коштів на утримання людей, які там знаходяться. Відомо, що дитину неофіційно годував персонал аеропорту та центру. Але фактично представники бельгійської влади створили умови, в яких Табіте була покинута напризволяще.
Через два місяці Табіте Мітинге без попередження рідних була депортована в Конго в супроводі соціального працівника. Через те, що рідних дитини не попередили про депортацію, на місці її ніхто не зустрічав. Соціальний працівник залишив її в аеропорту та повернувся в свою країну.
Як ідеться у матеріалах справи, ЄСПЛ констатував: бельгійська влада неадекватно відреагувала на свій обов’язок перед дитиною, маючи при цьому всі можливості для нормального поводження з нею. А саме тримання під вартою суд розцінив як відсутність у представників держави людяності до такої міри, що це перетворилося на нелюдське поводження. Байдужість до дитини та небажання брати на себе відповідальність призвели до серйозних негативних психологічних наслідків.
Розглядаючи скаргу матері та доньки, ЄСПЛ прийшов до висновку, що владою Бельгії було допущено порушення статті 3 Конвенції щодо їх обох. Тобто те, що мати була розлучена з донькою, є певною формою жорсткого поводження. Результат – суд зобов’язав державу Бельгія виплатити доньці 25 000 євро, а матері 10 000 євро компенсації за нематеріальну шкоду. Зокрема, мова йде про порушення статей 3 (Заборона катувань), 8 (Право на повагу до приватного i сімейного життя), 34 (Право на звернення до ЄСПЛ), 5 (Право на свободу та особисту недоторканність).
Випадок другий. Свідок затримання
У 2008 році в одному з міст Російської Федерації батько приїхав на автомобілі до школи своєї доньки, щоб забрати її після занять. Коли вона сіла до нього в автомобіль, до чоловіка підбігли невідомі люди, повалили його на землю та почали бити ногами. Згодом виявилося, що це були співробітники правоохоронних органів. Під час затримання оперативники грубо наказали дівчинці залишатися в авто й «закрити рота». Донька тривалий час спостерігала за тим, як батька тримають в наручниках та застосовують до нього фізичне насильство. Цей факт підтвердили свідки затримання.
І хоча представники правоохоронних органів не завдали дитині фізичної шкоди, вона:
1. Перебувала у неволі (у закритому авто) за наказом правоохоронця;
2. Була залякана представниками держави;
3. Стала свідком жорсткого поводження з батьком.
Правоохоронці відверто залякували дитину, демонстрували свою перевагу під час побиття її батька. Вони достеменно знали, що донька бачить насильство над своїм батьком, але не припинили побиття і намагалися зламати супротив затриманого у той час, коли дитина була замкненою і не розуміла, що відбудеться далі з нею та батьком.
Наслідки: через пережиті психологічні страждання у дитини виникли неврологічні розлади; ряд фахівців констатували ПТСР.
ЄСПЛ розглянув скаргу та постановив, що представники держави не убезпечили дівчинку від сцен насильства. Крім того, силовики незаконно обмежили її свободу й словесно погрожували. Суд став на сторону постраждалої та зобов’язав РФ виплатити постраждалій 25 000 євро компенсації.
Випадок третій. Допит у поліції
Подія сталася у Німеччині у 2002 році. Заявника затримали співробітники поліції через підозру у викраденні дитини. Аби дізнатися місцезнаходження дитини, правоохоронці застосували низку заборонених дій. Крім побиття, поліцейські погрожували підозрюваному (заявнику), що відпиляють його руки електропилкою. Також начальник поліції погрожував закрити підозрюваного в одній камері з двома темношкірими чоловіками, які зґвалтують його.
Незважаючи на те, що такі дії призвели до зізнання заявника у злочині та встановлення місцезнаходження викраденої дитини, ЄСПЛ став на бік постраждалого. Суд підкреслив, що навіть якщо особа підозрюється у злочині чи відбуває покарання за нього, тортури й залякування є прямим порушенням прав людини. ЄСПЛ визнав порушення статті 3 та статі 6 (Право на справедливий судовий розгляд) у цій справі. Цікаво те, що суд не призначив заявнику «справедливу компенсацію» через те, що заявник не мав на меті отримати її. Заявник відзначив, що для нього важливіше встановлення справедливості, аніж отримання грошей.
Постраждалий від дій поліції дійсно був причетним до викрадення дитини. Під катуваннями підозрюваний надав інформацію щодо місцезнаходження дитини. Коли поліція прибула на місце, дитина вже була мертвою.
Це складний для емоційного сприйняття кейс, адже багатьом з нас може здатися, що катування виправдовує себе у критичних ситуаціях. Втім, ЄСПЛ і система міжнародного права виключає такі виправдання. По-перше, закріплені у Конвенції з прав людини права є вродженими і не можуть бути порушеними навіть у таких ситуаціях, як ця. Якщо відкинути емоції і тверезо поглянути на вказаний кейс, стає очевидним, що на місці затриманого може опинитися будь-хто. А застосування тортур здатне змусити визнати себе винною навіть дуже витривалу та доброчесну людину. На захист своїх прав мають розраховувати всі, незалежно від соціального стану, життєвого бекграунду та місцезнаходження.
Практика ЄСПЛ свідчить про те, що катування та жорстоке поводження – це не лише фізичне насильство. Воно може включати й ігнорування базових потреб людини, обмеження свободи, примусове споглядання за сценами насильства, залякування, приниження тощо.
Крім того, ЄСПЛ бере до уваги повний контекст подій, під час яких були допущені порушення прав постраждалих. Такий контекст дозволяє суддям повною мірою оцінити пережиті страждання й надати належний висновок по справі.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту: «Боротьба з жорстоким, нелюдським, або принижуючим гідність поводженням чи покаранням і тортурами в Україні, комплексний та міжгалузевий підхід» за підтримки Євросоюзу.
Автори:
Олена Подолян, директорка ГО «Форпост»
Антон Мороз, спеціаліст з адвокації ГО «Форпост»