Особливий стан, який ввели в Олексіївській колонії після так званого бунту, сплив 29 січня. 3 лютого моніторинговий візит до сумнозвісного закладу знову виявив побитих. Ув’язнені запевняють: їх били, щоб вони відмовилися від раніше поданих заяв. Правозахисники звернулися до ДБР.
Насправді це була вже не перша спроба правозахисників зайти до колонії після зняття надзвичайного стану. Якщо 29 січня візит був вдалим, то 30 та 31 січня помічника-консультанта народного депутата України разом із двома журналістами Харківської правозахисної групи на територію закладу не пустили – на дорученні народного депутата своєму помічнику не знайшли реєстраційного номера. Зазначимо, що ніхто ніколи раніше на це не зважав.
3 лютого Володимиру Глущенку, Тамілі Беспалій та Ганні Овдієнко все ж дозволили потрапити до колонії. Монітори виявили двох засуджених, які розповіли, що їх били – не тільки 8 січня, коли групи швидкого реагування придушували «бунт», а нещодавно, уже під час розслідування тих подій.
І. побили 18 січня, щоб він відмовився від своєї заяви про катування. С. зазнав фізичного насильства минулого тижня: 29 січня вже після моніторингового візиту його примушували відмовитися від послуг адвоката і також відкликати заяву.
Крім того, раптом «знайшлися» кілька побитих ще 8 січня засуджених, яких досі так і не оглянув судмедексперт.
«На сьогоднішній момент вони продовжують відбувати покарання в ОВК-25, де знаходяться під контролем службових осіб, які продовжують здійснювати тиск та незаконне фізичне насильство, змушуючи відмовитися від раніше поданої заяви про вчинене кримінальне правопорушення та від правової допомоги адвокатів. Крім того, на них здійснюють тиск оперативні співробітники Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації, які регулярно приїжджають до установи з метою залякування тих засуджених, які поскаржилися на катування з боку службових осіб установи», – йдеться в заяві адвокатів ХПГ. Правозахисники закликають провести невідкладну судмедекспертизу, а також перевести постраждалих від катувань ув’язнених до іншої установи, яка перебуває за межами компетенції Північно-східного міжрегіонального управління.
Стамбульський протокол? Ні, не чули
Розслідування тортур, особливо завданих державою, – справа тяжка. Будь-де в цивілізованому світі для цього використовують спеціальну методику, покликану під час пошуку істини не нашкодити жертві ще більше. Такою інструкцією з ефективного розслідування та документування катувань, інших жорстоких видів поводження чи покарання є Стамбульський протокол. На жаль, ця методика так і не була впроваджена у діяльність українських органів досудового розслідування і ДБР. «Ефективне розслідування» скарг на катування існує лише у звітах і доповідях Уряду», – впевнений керівник Центру стратегічного захисту ХПГ Геннадій Токарев.
– Декілька років за допомогою міжнародних партнерів в Україні ведеться діяльність з розробки методики розслідування скарг на катування з урахуванням міжнародних стандартів, зокрема Стамбульського протоколу, у тому числі нових правил проведення судово-медичних експертиз у справах такого роду, – розповідає він. – Проте на практиці при оглядах засуджених у ОВК-25 експерт просто фотографував їх за допомогою мобільного телефону, без урахування міжнародних рекомендацій. Такі огляди проводились на території ОВК-25, тобто під повним контролем її адміністрації, без залучення юридичних представників засуджених, що явно не відповідає міжнародним підходам при розслідуванні справ такого роду та в майбутньому може поставити під сумнів достовірність результатів відповідних судово-медичних експертиз.
«Держава несе відповідальність за захист імовірних жертв, свідків та їхніх родин від насильства, погроз насильства або будь-яких інших форм залякування, які можуть мати місце у зв’язку із розслідуванням. Особи, які, можливо, причетні до тортур або до жорстокого поводження, мають бути усунуті з будь-якої посади, що дає контроль або владу, пряму чи опосередковану, щодо позивачів, свідків та їхніх родин, а також осіб, що проводять розслідування», – ідеться у Стамбульському протоколі. І ця логічна вимога – убезпечити під час розслідування ймовірних жертв від впливу ймовірних катів – так і не була втілена у життя.
Залякування потерпілих
На сьогодні вже кілька засуджених, які готові були свідчити про тортури в Олексіївській колонії, відмовилися від своїх свідчень. І не дивно: на допитах, які проводять слідчі ДБР і прокуратури, присутні не адвокати потерпілих, а співробітники закладу – часто саме ті люди, які брали участь у катуванні. Деякі з засуджених відмовились розмовляти зі слідчими без адвоката, тому їх допитувати просто не стали.
– Когось підкуповують, комусь пропонують кращі умови праці, а декого, особливо тих, у кого немає соціальних зв’язків, б’ють і знущаються, – написав у зверненні до правоохоронних органів та Уповноваженого ВРУ з прав людини ув’язнений Максим Харламов. – Я не маю юридичної освіти, але мені видається абсурдним той факт, що люди, яких катували, перебувають під владою тих самих злочинців, і навіть коли нас допитували слідчі ДБР та прокуратури, при цьому були присутні ті, хто побічно або безпосередньо брав участь у катуванні.
– 17 січня співробітники оперативного підрозділу Північно-Східного міжрегіонального управління разом із співробітниками ОВК-25 під загрозою застосування фізичного насильства змусили засуджених, які написали заяви про вчинені злочини, написати письмові відмови від них, – розповів Геннадій Токарев. – За цим фактом до ДБР подано повідомлення про примушення свідків та потерпілих відмовитися від давання показань. 24 січня до адвокатів засуджених надійшла інформація, що адміністрація установи прослуховує розмови засуджених з адвокатами під час конфіденційних побачень та передає зміст їх спілкування засудженим, при цьому адміністрація намагається дискредитувати адвокатів перед засудженими.
Підзахисний, але не той
Інформацію про те, що насправді відбувається за ґратами 25-ї колонії, останнім часом було вкрай важко отримати. Не те що монітори, навіть адвокати не могли потрапити до своїх підзахисних. Ситуація дещо змінилася після 21 січня, коли до установи прийшло нове керівництво. Тепер адвокатів таки стали пускати, але не більше одного за раз, що створило чимало складнощів. Підзахисних на побачення з адвокатом викликають досить повільно, інші захисники змушені довго (іноді безрезультатно) чекати своєї черги.
Крім того, адміністрація колонії беззастережно вводить юристів в оману, розповідають адвокатки ХПГ Таміла Беспала та Ганна Овдієнко. Нещодавно вони були змушені піти на справжній слідчий експеримент, щоб з’ясувати, чи не «фальшивого» клієнта їм виводять на зустріч.
Ганна прийшла до підзахисного Б., який звернувся по допомогу до ХПГ ще 3 січня. На той момент вона його жодного разу не бачила, засуджений спілкувався до цього з Тамілою Беспалою. Чоловік, якого вивели, ні на що не скаржився і від послуг адвокатки відмовлявся.
– Він поводився якось дивно, – розповідає Ганна Овдієнко. – Я спробувала розпитати його про життя, про здоров’я. І з його відповідей зрозуміла, що мене дурять.
Того ж дня на зустріч з Б. вирушила Таміла Беспала. Але їй у побаченні відмовили.
– Співробітник сказав, що Б. відмовляється зі мною зустрічатись, оскільки він рознервувався від попередньої зустрічі з адвокатом Овдієнко, – каже Таміла Беспала. – Я сказала, що добре знаю, який Б. на вигляд, і попросила викликати або самого підзахисного, або нехай приходить керівництво з його особовою справою та відеозаписами з камер спостереження, оскільки мені відомо, що до адвоката Овдієнко приходила інша особа, яка представилась Б. Через тривалий час до мене таки привели Б. він сказав, що до нього вперше прийшов адвокат. Ні Овдієнко, ні будь-хто інший після 3 січня до нього не приходив.
Що далі?
– В Україні постійно відбуваються події, які свідчать про критичну ситуацію з масштабами жорстокого поводження з ув’язненими в установах ДКВС, – нарікає Геннадій Токарев. – У лютому 2019 року стало відомо про кричущі факти систематичного застосування незаконного насильства з боку адміністрації до засуджених Бердянської виправної колонії (№ 77). Щоб уникнути катувань, треба було платити гроші. Минулого року до проведення так званих «спеціальних заходів» часто залучались підрозділи ГШР, у кожному випадку відбувалося масове побиття засуджених. У березні це сталося у Жовтоводській виправній колонії (№ 26), у травні – у Черкаській виправній колонії (№ 62), Рівненському слідчому ізоляторі, Чернігівському слідчому ізоляторі та Південній виправній колонії (№ 51) (Одеса). У грудні 2019 року ГШР застосували у Кропівницькому слідчому ізоляторі. У кожному з цих випадків ув’язнені скаржилися на перевищення влади з боку бійців ГШР, на знак протесту частина з них наносили собі тілесні ушкодження, оголошували голодування. За фактами подій у Бердянській виправній колонії (№ 77) та Кропивницькому слідчому ізоляторі були розпочаті кримінальні провадження, але зважаючи на результати попередніх розслідувань за численними скаргами на насильство в українських пенітенціарних установах за весь час її існування, можна передбачити, що винні у скоєнні цих імовірних злочинів не будуть покарані, у кращому випадку за всіх знайдуть «крайніх».
Зараз, як стало відомо з наших джерел у 25-й колонії, ув’язненим, які скаржилися на катування, адміністрація дала два дні на те, щоб передумати і відкликати заяви. Інакше, погрожують, битимуть до смерті.
Керівник Центру стратегічного захисту ХПГ Геннадій Токарев закликав представників державної влади невідкладно забезпечити:
• заходи безпеки для тих засуджених, хто поскаржився на дії адміністрації;
• усунення перешкод для допуску правозахисників у цю установу відповідно до положень Кримінально-виконавчого Кодексу, забезпечення умов для їх спілкування з засудженими в умовах повної конфіденційності;
• контроль за ситуацією в установі шляхом постійної присутності в установі співробітників відповідних органів державного нагляду та представників суспільного контролю для забезпечення унеможливлення тиску на засуджених з боку адміністрації установи та інших службових осіб;
• повноцінну участь адвокатів у кримінальних провадженнях, розпочатих за фактами застосування до засуджених установи незаконного насильства, у відповідності до міжнародних стандартів розслідування скарг на катування, у тому числі проведення всіх слідчих дій із засудженими, включаючи їх огляд судово-медичним експертом;
• фіксацію слідів застосування фізичного насильства до засуджених, у яких вони ще залишилися, судово-медичними експертами у відповідності до рекомендацій Стамбульського протоколу, у тому числі шляхом проведення додаткових медичних обстежень;
• щоденний огляд засуджених установи у присутності адвоката, з числа тих, які надають потерпілим правову допомогу у кримінальних провадженнях, медичним працівником установи, а на прохання засуджених також іншим медичним фахівцем;
• розслідування у кримінальному провадженні факту незабезпечення наявності записів технічних засобів нагляду і контролю (стаціонарних камер відеоспостереження та портативних відеореєстраторів) та притягнення винних осіб до відповідальності.
05.02.2020
Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні».