Схожі повідомлення
В Україні зросла кількість катувань у поліції (ВІДЕО)
Моніторинг незаконного насильства в поліції України (2004–2017 рр.) (ОНОВЛЕНО)
В Україні до суду щороку доходить не більше 6 проваджень за статтею «катування»
Дослідження проведене Харківським інститутом соціальних досліджень (ХІСД) за спільним проектом з Харківською правозахисною групою (ХПГ) «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні» за підтримки Європейського Союзу.
Дослідження було спрямоване на вирішення таких завдань:
• вивчити та надати суспільству та керівництву Національної поліції України чітке уявлення про те, як населення країни сприймає поліцію, яким є рівень довіри до неї;
• вивчити, якими є основні показники успішності поліції в країні та регіонах;
• запропонувати доповнення до наявної системи оцінювання рівня злочинності та діяльності поліції, щоб зробити її більш об’єктивною.
Для виконання поставлених завдань протягом листопада–грудня 2018 року було проведено соціологічне опитування 19 500 респондентів у Києві, всіх областях України, районах Харківської та Львівської областей відповідно до спеціально розрахованої вибірки. Дослідження здійснювалось методом особистого (face-to-face) інтерв’ю.
КЛЮЧОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. Оцінювання побоювань громадян стати жертвою злочинів показало, що найбільше населення турбує перспектива стати жертвою ДТП (71,9 %) або крадіжки з будинку чи квартири (62,2 %). Дещо менше, але також більше ніж кожний другий побоюється стати жертвою пограбування на вулиці (57,3 %), жертвою фізичного насильства (55,8 %), бути обманутим шахраями (54,7 %). Дані також демонструють, що найбільше побоюються стати жертвами ДТП жителі Дніпропетровської, Івано-Франківської, Кіровоградської, Рівненської, Херсонської та Черкаської областей, а жертвами крадіжки – жителі Дніпропетровської, Кіровоградської, Черкаської, Чернігівської та міста Київ. Найбільші побоювання стати жертвою злочину в жителів Кіровоградської, Дніпропетровської, Херсонської та Черкаської областей (див. Табл. 1-1).
2. 50 % опитаних вважають, що рівень злочинності в місці їхнього проживання не змінився протягом останніх 12-ти місяців. Більше ніж чверть опитаних (26 %) вказали, що злочинність, на їхню думку, зросла. Лише 11,1 % відповіли, що помітили зменшення злочинності протягом року. Для 13 % було важко відповісти на це питання. Слід відзначити, що найгірше оцінюють рівень злочинності жителі Дніпропетровської, Житомирської областей та міста Київ. Респондентів, котрі побачили покращення ситуації, найбільше серед жителів Івано-Франківської та Хмельницької областей (див. Табл. 2-1).
3. Оцінюючи свій район проживання, респонденти висловили думку щодо того, які саме злочини там розповсюджені. Серед найбільш розповсюджених зі значним відривом лідирують порушення правил дорожнього руху (67,2 %). Також, на думку громадян, розповсюджені квартирні крадіжки (49,8 %), хуліганство агресивних компаній (40,6 %) і нелегальна торгівля алкоголем та наркотиками (46,8 %), що є суттєвим підґрунтям для створення небезпечного середовища та кримінальних дій. Насильство, напади та пограбування на вулиці бентежать менше ніж третину опитаних (25,5 %), а шахрайство – понад третину (36,1 %). Розповсюдженість порушень правил дорожнього руху найбільше відмічають жителі Дніпропетровської, Закарпатської, Рівненської, Черкаської областей. Крадіжки хвилюють значну кількість жителів міста Київ і Дніпропетровської області (див. Табл. 3-1).
4. Значна кількість опитаних оцінює діяльність поліції як неефективну. Так, роботою місцевої поліції незадоволені 49,4 % респондентів, а української поліції загалом – 52,7 %. Задоволених діяльністю місцевої поліції приблизно третина – 33,7 %, а національної поліції загалом – 29,5 %. Певна кількість респондентів не змогла оцінити роботу поліції загалом. Незважаючи на загальну не дуже позитивну думку про ефективність поліції, частина опитаних у деяких областях оцінила її як ефективну – це стосується Вінницької, Волинської, Донецької, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької областей. Найгірша оцінка ефективності була дана жителями Дніпропетровської, Житомирської, Миколаївської, Херсонської, Київської областей та міста Київ (див. Табл. 4-1).
5. Більша частина опитаних (75,7 %) не мала жодних контактів із поліцією протягом року. Серед найбільш розповсюджених причин контактування респонденти вказали: ситуації, коли родичі або знайомі ставали жертвами злочину (5,4 %), контакт, коли було необхідно оформити документи (4,6 %), ситуації, коли поліція зупинила на вулиці з метою перевірки (4,1 %). (див. Табл. 1-1).
6–7. Більшість із тих, хто контактував із поліцією протягом року, залишилась задоволеною результатом спілкування з працівниками поліції (58,8 %), зокрема 69,4 % задоволені ввічливістю поліцейських. Частина опитаних (23,2 %) відмітила байдужість з боку працівників поліції, ще 6,1 % вказали, що зіткнулися з грубістю. 33,9 % були незадоволені результатом спілкування з поліцією.
8–9. Серед опитаних 30,4 % протягом року були зупинені працівниками поліції. Більшість із них (66,4 %) вказує, що при цьому поліцейські поводились ввічливо, 19,4 % відмітили байдужість, 13 % розповіли про грубу поведінку поліцейських при спілкуванні.
10–13. Загалом 4,6 % респондентів (878 опитаних у відповідній вибірці) вказали, що протягом року працівники поліції порушували їхні права чи права їхніх близьких або недостатньо добре виконували свою роботу. Також слід відзначити, що 1,7 % респондентів (326 опитаних у відповідній вибірці) відзначили, що ставали жертвами завдавання працівниками поліції побоїв, страждань чи катувань. Водночас 90,7 % осіб, які зазнали від поліції порушення їхніх прав чи прав їхніх близьких або які відзначили недостатньо добре виконання поліцією своєї роботи, не подавали офіційних скарг. Основна причина – думка, що це буде марно (51,4 %).
14–15. Поліції довіряють 30,4 % опитаних (серед яких 2,7 % – повністю довіряють, а 27,7 % – радше довіряють, ніж не довіряють). 50 % опитаних вказали, що не довіряють поліції: серед них 29,6 %, імовірно, що не довіряють, і 20,4 % – зовсім не довіряють. Таким чином, поліція загалом має негативне сальдо довіри (-19,6 %). Водночас у двох областях, де довіряють поліції більше, сальдо довіри має позитивне значення – у Закарпатській та Хмельницькій областях (див. Табл. 15-1).
16. Варте уваги, що 36,3 % опитаних вказали про готовність допомагати поліції за будь-яких обставин. За умов, якщо така допомога не буде шкодити інтересам респондента або його близьким, готові допомогти 27,8 %. Найбільше готових допомагати – у Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Рівненській, Сумській та Тернопільській областях. 8,7 % вказали, що не будуть допомагати за жодних обставин, найбільше таких опитаних – у Івано-Франківській області (див. Табл. 16-1).
17. Серед найбільших недоліків у роботі поліції респонденти вказали: непрофесіоналізм (39,3 %), корумпованість (36,8 %), небажання захистити «просту людину» (30,9 %). 26,4 % опитаних також вказали на слабкий зв’язок із населенням, а 20,6 % – на безкарність працівників поліції.
18. Думки респондентів про те, чи варто звертатись до поліції із повідомленням про злочин, розділились. Так, завжди звернуться в поліцію 33,4 % опитаних, звернуться в більшості випадків – 23,6 %. Вирішать залежно від ситуації – 28,8 %, а 1,6 % – не звертатимуться за жодних обставин.
19. Громадяни отримують інформацію про поліцію переважно з новин по ТБ (69,6 %), історій з життя знайомих та друзів (51,4 %), новин в інтернеті (41,3 %). З особистого досвіду звернень інформацію отримують лише 14,4 % респондентів.
20. Серед опитаних 10,2 % вказали, що протягом останнього року вони стали жертвами злочину. Найчастіше респонденти ставали жертвами хуліганства, різних видів крадіжок, шахрайства. Найбільше постраждалих у Волинській, Луганській, Львівській областях (див. Табл. 20-1).
21–22. Частина жертв злочинів зазнала погроз. 8,3 % опитаних погрожували побити, 4,1 % – зазнали погроз пошкодження власності, 15,3 % – зазнали образи словами. До більшості жертв (69,7 %) насильство не застосовувалось, але 9,7 % потерпілих вдарили рукою, 6,4 % – схоплювали або штовхали. 18,3 % опитаних вказали на ті чи інші види погрожувань і залякувань.
23. Частина опитаних (23,3 %) оцінює нанесений їм матеріальний збиток від 176 до 1 763 грн. Ще 31,6 % – зазнали збитків на суму від 1 763 грн до 44 049 грн. Значних збитків (понад 88 100 грн) зазнали 2,4 % постраждалих, а 28,1 % – не змогли оцінити завдані збитки. Збитків до 176 грн зазнали 10,6 % постраждалих.
24–26. Під час дослідження було виявлено, що значна кількість потерпілих (40,2 %) не зверталась до поліції із заявами про злочин, жертвою якого вона стала. Найбільше респондентів, які не повідомляли поліцію про те, що стали жертвою злочину, серед жителів Волинської, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Хмельницької та Чернівецької областей. Найчастіше зверталися до поліції за допомогою жертви злочинів у Кіровоградській області (див. Табл. 24-1). Серед причин неповідомлення в поліцію – зневіра в ефективності поліції (34,9 %), думка про те, що поліція не зацікавлена в таких випадках (38,8 %) або намагання розібратись самостійно (28,8 %). Повідомлення про злочин зазвичай здійснювалися тому, що особи сподівалися на повернення власності чи відшкодування (56,6 %) або мали надію на те, що злочинця покарають (50,8 %). Частина респондентів (27,5 %) звернулась у поліцію, тому що вважала це правильним, своїм обов’язком.
27. Основний спосіб повідомлення про злочин – за допомогою телефону. Номером 102 скористалися 58,3 % опитаних, подзвонили до місцевого відділення поліції – 5,5 %. Ще 27,7 % прийшли до поліції та написали заяву.
28. Більшість жертв злочину (64,6 %) відзначає, що заяву про злочин було прийнято відразу. 19 % – довелось почекати, а у 4,4 % її відмовились приймати.
29–32. Тільки 14,8 % опитаних вказали, що їх повністю інформували про хід розслідування. 18,6 % вказали, що їх було поінформовано «деякою мірою». Частина (17,1 %) вказала, що її інформували недостатньо, а 29,3 % – не інформували взагалі. Як наслідок – 77,2 % жертв злочинів вказали, що бажали б кращого інформування про хід розслідування. Серед інформації, яку б вони хотіли отримати, найчастіше вказували інформацію про хід слідства та його результат (47,3 %). Дослідження виявило, що 35,6 % жертв злочинів не отримали жодної додаткової інформації від поліції. Інформацію про те, чи було знайдено злочинця або що робити, якщо справа дійде до суду, отримали 15,1 % опитаних, 26 % – отримали допомогу в оформленні заяви й подальшому спілкуванні з працівниками поліції.
33–34. 74,7 % жертв злочинів залишились незадоволеними тим, як поліція розібралась з їхнім випадком, задоволеними – лише 21,7 %. Щодо роботи, яка велась працівниками поліції із жертвами злочинів, слід відзначити, що найчастіше проводилось опитування про втрати або пошкодження (76,4 %). У 44,4 % випадків повідомлялися дані офіцера, який веде справу. 44,9 % жертв злочинів вказали, що їм не повідомили номер в ЄРДР, за яким було зареєстровано їхню справу. 67,3 % опитаних зазначили, що їх не запитували про побоювання стати жертвою злочину знову.
35–36. Щодо результатів роботи поліції у розслідуванні злочинів, то 27,3 % жертв відповіли, що злочинця було знайдено. Але звинувачення було пред’явлено лише в 16,4 % випадків, а направлено справу до суду – лише у 8,1 %. Не було здійснено відшкодування або повернення втраченого майна 71,5 % жертв злочинів, при цьому14,6 % – цього не потребували. Тільки 14 % потерпілих вказали, що отримали часткове або повне відшкодування збитків.
4-1. ОЦІНКА РЕСПОНДЕНТАМИ ЕФЕКТИВНОСТІ МІСЦЕВОЇ ПОЛІЦІЇ (по областях, у %)
14. ДОВІРА ДО ДЕРЖАВНИХ ТА ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ (у %)
15. САЛЬДО ДОВІРИ (СПІВВІДНОШЕННЯ ТИХ РЕСПОНДЕНТІВ, ЯКІ ДОВІРЯЮТЬ, ТА ТИХ, ЯКІ НЕ ДОВІРЯЮТЬ) ДО ДЕРЖАВНИХ ТА ГРОМАДСЬКИХ ІНСТИТУТІВ (у %)
15-1. ДОВІРА РЕСПОНДЕНТІВ ДО ПОЛІЦІЇ (по областях, у %)