Архів ХПГMenu

Правозахисники оприлюднили попередні результати дослідження про порушення прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України, та проблеми його захисту (ПРЕС-РЕЛІЗ)

23.04.2018 | khpg.org

23 квітня 2018 р.
Київ

В Україні не існує єдиної державної системи обліку загиблих та поранених цивільних осіб під час воєнних дій 2014–2018 років, а регіональні державні органи та органи місцевого самоврядування Луганської та Донецької областей мають різні методичні підходи до обліку жертв війни (або взагалі не ведуть обліку). Тому є певна розбіжність у отриманих цифрах щодо загиблих, поранених і зниклих безвісти. Важливим фактором, який впливає на кількість жертв війни серед цивільних осіб у населених пунктах, які розміщуються поблизу лінії розмежування, є практика розміщення військових підрозділів безпосередньо в населених пунктах або поруч з ними; тим самим вони ставлять під загрозу життя та здоров’я місцевих жителів. Ця практика суперечить нормам міжнародного гуманітарного права. На державному рівні, не вирішується питання соціального захисту та правового врегулювання набуття спеціального статусу цивільних осіб, які отримали поранення та інвалідність. Відсутня і судова практика щодо відшкодування шкоди цивільним особам, завданої в ході проведення АТО. Усі ці факти та цифри викладені у першому дослідженні правозахисників про наслідки воєнного конфлікту для цивільних мешканців на Сході України.

За даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні за період з 14 квітня 2014 року до 15 лютого 2018 року загинуло щонайменше 2523 цивільних осіб (не враховуючи 298 цивільних осіб, які загинули внаслідок падіння літака рейсу «MH-17» 17 липня 2014 року). Кількість цивільних осіб, які зазнали поранень у зв’язку з конфліктом, оцінюється на рівні 7–9 тисяч осіб. Щодо офіційних цифр, то в Україні не існує єдиної державної системи або бази загиблих та поранених цивільних осіб.

«Якщо облік загиблих та поранених військовослужбовців на підконтрольних територіях проводиться ретельно, то облік смертей та поранень цивільних осіб державними органами не ведеться взагалі. Не існує зараз в країні єдиної бази, в якій би фіксувались смерті та поранення цивільних громадян. Але це необхідно для того, щоб формувати адекватну державну політику щодо цієї категорії громадян», – говорить Голова правління Луганського обласного правозахисного центру «Альтернатива» Валерій Новиков.

Для того, щоб дослідити стан обліку цивільних осіб, які загинули, зазнали ушкоджень та зникли безвісти внаслідок військових дій, на адресу центральних та місцевих органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування Луганської та Донецької областей, правозахисниками було надіслано 164 інформаційні запити.

Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України відповіло, що не є розпорядником запитуваної інформації і не направило запит до того органу, який володіє відповідними цифрами, що було б логічно, враховуючи статус та характер діяльності цього виконавчого органу влади. Відповіді від держорганів Луганської та Донецької областей показали, що немає єдиної системи збору подібної інформації.

Департаментом соціального захисту населення Луганської військово-цивільної адміністрації створено та ведеться Реєстр поранених та загиблих цивільних осіб за період проведення АТО на підконтрольній українській владі території. Станом на 01.10.2017 р. Реєстр містить відомості щодо 336 загиблих та 552 поранених, в тому числі дітей віком до 18 років (7 загиблих та 27 поранених). Відомості щодо зниклих безвісти в Реєстрі відсутні. Головним управлінням Національної поліції в Луганській області згідно з даними Єдиного реєстру досудових розслідувань ведеться облік зниклих безвісти під час проведення АТО. Відповідно до отриманих відомостей загальна кількість зниклих безвісти на окремих територіях Луганської області (Станично-Луганський, Новоайдарський, Попаснянський райони, міста Лисичанськ, Рубіжне та Сєвєродонецьк) становить 722 особи.

В Донецькій області спостерігається інша ситуація. У відповіді заступника голови Донецької військово-цивільної адміністрації на запит щодо обліку постраждалих через збройний конфлікт цивільних осіб зазначено, що адміністрація лише частково є розпорядником запитуваної інформації, даними щодо травмованих (поранених) цивільних осіб володіє Департамент охорони здоров’я. В свою чергу, зазначений Департамент поінформував, що ним не ведеться облік загиблих, поранених (у т. ч. травмованих) та зниклих безвісти, тому що «дана інформація не входить в обов’язкові статистичні дані Міністерства охорони здоров’я України». Департамент соціального захисту населення Донецької ВЦА також повідомив, що питання обліку постраждалих цивільних осіб не належать до його компетенції. Правозахисні організації не погодилися з результатами розгляду інформаційних запитів і надіслали відповідний лист на адресу Донецької ВЦА. Розглянувши запит повторно, Департамент охорони здоров’я Донецької ВЦА надав інформацію щодо поранених та загиблих цивільних осіб в 2016 році (102 поранених, 22 загиблих) та 2017 році (94 поранених та 22 загиблих). Відомостями щодо загиблих та поранених цивільних осіб в 2014–2015 роках Департамент не володіє. У свою чергу, Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області була надана інформація щодо кількості загиблих, поранених, зниклих безвісти цивільних осіб за період з 01.04.2014 по 04.12.2017 року. Зокрема, в Мар’їнському, Костянтинівському, Бахмутському, Слов’янському, Лиманському районах, містах Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка, Торецьк, Маріуполь – 235 загиблих, 596 поранених та 218 зниклих безвісти та осіб, які перебувають у розшуку.

«Органи державної влади та місцевого самоврядування Донецької та Луганської областей застосовують різні підходи щодо обліку постраждалого внаслідок конфлікту цивільного населення. У деяких випадках, як, наприклад, у Бахмутській райдержадміністрації, Лиманській міській раді та Мар’їнській районній військово-цивільної адміністрації, облік постраждалого цивільного населення не відбувається, посилаючись на відсутність відповідних повноважень. А в окремих адміністративно-територіальних одиницях, наприклад, у місті Дружківка, Костянтинівського району цей облік взагалі не ведеться, – підкреслює Валерій Новиков. – Окрім цього, аналіз, отриманої з різних джерел інформації, свідчить про відмінності у статистичних показниках обліку постраждалих цивільних осіб Управлінням інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП в Донецькій області, місцевими підрозділами поліції та органами державної влади/місцевого самоврядування. Так, наприклад, Бахмутське відділення поліції має інформацію про 20 загиблих цивільних, а Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Донецькій області про 33 смерті».

У своїй доповіді правозахисні організації звертають увагу на те, що є очевидний прямий зв’язок між розміщенням військових в населених пунктах та кількістю загиблих і поранених серед цивільного населення. «Після підписання Мінських угод 5 вересня 2014 року почалось формування лінії посиленої оборони вздовж так званої лінії розмежування, і ряд населених пунктів опинилися безпосередньо на ній. Військовослужбовці почали займати порожні будинки, розміщуватись на промислових об’єктах та будувати фортифікаційні споруди на території населених пунктів. Дистанція між укріпленнями сторін збройного конфлікту іноді може сягати декількох сотень метрів», – зазначає Директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

Моніторингова група Харківської правозахисної групи здійснила шість виїздів в населені пункти Донецької та Луганської областей, що розташовані на лінії розмежування: Станиця Луганська, Щастя, Попасна, Первомайск, селище Новолуганське, селище Верхньоторецьке та інші. «Жителі Станиці Луганської неодноразово виступали за виведення збройних підрозділів за межі населеного пункту і прямо пов’язують їх знаходження з кількістю жертв. Тільки за 2014 рік кількість загиблих і поранених перевищила 80 осіб. На кінець 2017 року кількість тільки загиблих жителів селища перевищила 60 осіб. Контактна група у Мінську домовилась про початок розведення озброєнь ще у 2016 році в тому числі і у Станиці Луганській, але це досі не відбулось. Найбільше жертв налічується у Первомайську. Ще 22 липня 2014 року місія ОБСЄ повідомила, що в цьому населеному пункті може бути двісті загиблих і чотириста поранених», – говорить Євген Захаров.

Безперечно, переважна більшість поранень була отримана цивільними особами через обстріли невибіркового характеру населених пунктів в 2014–2015 роках, що є порушенням принципів міжнародного гуманітарного права.

Варто підкреслити, що всі поранення/травми були отримані цивільними особами під час їхнього повсякденного життя – чи то перебування в своїх власних домівках, чи по дорозі на роботу, при здійсненні покупок, прогулянці з дітьми тощо. Воєнного стану оголошено не було, тобто не було ніяких обмежень стосовно їхніх прав та свобод. Ці люди не порушували законодавство, не були задіяні в проведенні АТО, не використовували зброю, не перебували на бойових позиціях солдат. Деякі з опитаних респондентів зазнали шкоди здоров’ю, перебуваючи на своїх робочих місцях, тобто виконуючи суспільно значущі обов’язки.

Третина з опитаних респондентів внаслідок поранення/травми отримали статус інваліда 2-го чи 3-го ступенів. Нерідко набуття цього статусу супроводжується бюрократичною тяганиною, підготовкою чималої кількості довідок. За словами постраждалих осіб, у довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії в розділі «Причина інвалідності» зазначено «Загальне захворювання». «Необхідно акцентувати на тому, що в переважній більшості статус інваліда надається на один рік з його подальшим підтвердженням. Це означає, що людина, яка отримала поранення/травми по незалежним від неї причинам і для якої не передбачений соціальний захист як для цивільної жертви збройного конфлікту, кожного року мусить витрачати свій час і нерви та проходити визначені комісії. Щороку їй необхідно сподіватись на продовження статусу інваліда, який дає бодай якусь матеріальну компенсацію для зменшення наслідків отриманої травми», – обурюється правозахисник Євген Захаров.

Міжнародне гуманітарне право передбачає захист цивільного населення в зоні конфлікту чи в окупації. Проте воно не містить норм, які б регламентували саме соціальний захист цивільних жертв війни на етапі переходу їх до мирного життя. Тобто забезпечення соціального захисту жертв війни має регламентуватися національним законодавством. Правозахисники констатують той факт, що в Україні наявна лише одна норма, яка регламентує захист осіб, постраждалих внаслідок збройного конфлікту. 24 лютого 2018 року Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» доповнено нормою, яка регламентує надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни», що є аналогом інваліда війни, особам, які отримали інвалідність внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року – на території проведення АТО та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення АТО. Але це не вирішує проблему. «Є ще кілька законопроектів, але вони не містять конкретних механізмів надання статусу особам, що постраждали від збройного конфлікту. Без цього про якийсь соціальний захист не може йти мова», – стверджує голова правління Громадського комітету захисту прав людини Микола Козирев.

За висновками правозахисних організацій, жертв війни серед цивільних необхідно розподілити на чотири категорії: 1. Цивільні особи, які перебували в полоні і не отримали інвалідність; 2. Цивільні особи, які перебували в полоні і отримали інвалідність; 3. Цивільні особи, які отримали тілесні ушкодження, пов’язані із збройним конфліктом і не отримали інвалідності; 4. Цивільні особи, які отримали тілесні ушкодження, пов’язані із збройним конфліктом і отримали інвалідність внаслідок таких тілесних ушкоджень. (Проблема соціального захисту цієї категорії вирішено законом № 2203-VIII від 14.11.2017 року). «Щоб говорити про механізм соціального захисту, необхідно розуміти, про які суми йдеться у даному випадку. За розрахунком правозахисників, який спирається на дані Мінсоцполітики щодо загальних витрат на соціальні групи «учасник війни» і «інвалід війни», додаткові витрати на соціальну допомогу новій соціальній групі – жертвам війни з Росією – становлять близько 0,0043 % від витратної частини бюджету країни. «Це незначна сума, і ці кошти необхідно виділяти з огляду на важливість проблеми соціального захисту цивільного населення», – уточнює Микола Козирев.

Щодо судової практики про відшкодування шкоди, яка була заподіяна цивільним особам в ході проведення АТО, то, за словами правозахисників, вона в Україні відсутня. Але силами правозахисної коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі» було подано дві заяви, що можуть її сформувати. «Всі справи є стратегічними. Перша заява про встановлення юридичного факту знаходження людини у полоні у терористів, і це фактично доведе, що вона жертва насилля, яке пов’язано з війною. Друга заява від людини, яка підірвалась на розтяжці і отримала численні поранення. Цій людині призначили ІІІ групу інвалідності, але відшкодування шкоди може бути тільки згідно з рішенням суду», – пояснює Микола Козирев.

У рекомендаціях правозахисні організації визначили чотири основних вимоги, які необхідно виконати задля адекватної державної політики щодо захисту цивільного населення, яке постраждало від війни на Сході України:

1. Кабінету Міністрів України – розробити нормативно-правовий акт щодо формування національного реєстру фізичних осіб, які постраждали внаслідок збройного конфлікту (загинули, отримали поранення, зникли безвісти);

2. При розміщенні військовослужбовців ЗСУ на території населених пунктів пріоритетом має бути безпека місцевого населення і уникнення використання цивільних громадян як «живого щита»;

3. Розробити законопроект про компенсації шкоди цивільним особам, постраждалим від війни на Сході України, та ухвалити його в парламенті;

4. Забезпечити право цивільних осіб на свободу пересування через лінію розмежування шляхом створення додаткових транспортних коридорів та спрощення пропускних процедур.

З повним текстом доповіді можна ознайомитись за цим посиланням.


Доповідь про результати дослідження наслідків воєнного конфлікту для цивільних мешканців Сходу України здійснена в рамках проекту «Моніторинг, документування порушень та захист прав цивільного населення, постраждалого від війни на Сході України», за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» та Державного департаменту США в межах діяльності Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі».

Контактна особа: Артем Соколенко, 0674644661,

X



 

забув пароль

реєстрація