Моніторинґова група Харківської правозахисної групи у складі Василя Мельничука та Олександра Павліченка 3 травня 2017 року відвідала Чернігівську виправну колонію № 44, де відбувають покарання жінки, засуджені до позбавлення волі на певний строк, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. До цієї колонії направляють для відбування покарання також засуджених жінок з інвалідністю, жінок похилого віку.
На день візиту в колонії утримувалось 200 засуджених жінок, з них зайняті на оплачуваних роботах, більшістю на швейному виробництві, біля половини – 97, коли є робота, насправді – менше. Це одна з двох колоній в Україні (друга розташована в Одесі), де перебувають мами з дітьми, яким ще не виповнилось три роки.
Ділянка дисциплінарного ізолятору (ДІЗО) та приміщень камерного типу (ПКТ)
На ділянці ДІЗО-ПКТ в день відвідування колонії засуджені були відсутні. В цьому році дисциплінарне стягнення з поміщенням засудженої до ДІЗО накладалося лише один раз. Приміщення дисциплінарного ізолятора перебувають в належному стані, стіни пофарбовані, дерев’яна підлога, туалети відокремлені перегородкою від основного приміщення. Природне освітлення достатнє. Всі камери ДІЗО складаються з двох кімнат, одна з яких – з лежаками, в другій розміщений стіл, інформаційні стенди, загальна площа камери становить близько 15 кв. м. За словами адміністрації, в 2016-му дисциплінарні стягнення з поміщенням до ДІЗО застосовувались 13–14 разів впродовж року. Як видно, в цьому році кількість дисциплінарних стягнень з поміщенням до ДІЗО є значно меншою.
Будинок дитини
На території колонії розташований Будинок дитини, де перебувають діти засуджених жінок віком до 3-х років. В 2008–2011 роках відбувся ремонт і переобладнання приміщень Будинку дитини на території колонії й тепер можливе спільне проживання й перебування в окремих палатах-кімнатах мами разом з її дитиною. 9 мам проживали разом із своїми дітьми в окремих кімнатах. На кожний номер надається одна кімната з достатньо просторою ванною кімнатою, яка стандартно обладнана рукомийником, душем і унітазом. В кімнаті є окреме дитяче ліжко, спальне місце для мами, дві шафи, стіл для переповивання дитини.
Для того, щоби діти перебували не лише в умовах дитячого будинку закритого типу, працівники Будинку дитини організовують різні виховні заходи за участю дітей за межами території колонії.
На день відвідин в колонії було 10 дітей, 6 – у «старшій» групі, з ними проводять заняття вихователі, і 4 – в меншій. Діти перебувають з мамами до трьох років, потім, якщо в межах року мама виходить на волю – дитину тримають не більш, ніж до 4 років разом з матір’ю. Якщо дитині виповнюється три роки, а її мати має відбути ще понад рік покарання, то дитину або передають на волю родичам засудженої, і таке трапляється найчастіше, або ж переводять до дитячого будинку в Прилуках (це близько 155 км від Чернігова, хоч і в межах однієї області). Дітей з дитячого будинку на побачення до мам в колонії не привозять.
Двоє з десяти дітей мають досить серйозні захворювання. Восьмимісячний хлопчик потребує термінової операції на серці, начальник дитячого дому повідомила нам про домовленість з однією з провідних медичних установ у Києві планово прооперувати дитину. Друга дитина – також із захворюванням серця, але операційного втручання не потребує.
Дитячий будинок потребує кращого й більшого фінансування, яке виділяється на ліки з бюджету установи. За словами начальника дитячого дому, на сьогодні колонія отримує на ліки для дітей близько700 грн на місяць, а цього є недостатньо, оскільки лише вартість одного флакону ліків для дитини з хворим серцем становить близько200 гривень, а таких флаконів потрібно декілька на місяць для постійного лікування. Особливо нестачу коштів для закупівлі медикаментів відчутно, коли діти хворіють на простудні або вірусні захворювання, коли потрібні ліки у більшій кількості і для багатьох дітей. За словами начальника дитячого дому, для нормального забезпечення потреб в медикаментах потрібно не менше 1 500 грн на місяць.
Залишається відкритим питання законодавчої прогалини в частині забезпечення будинків дитини засобами гігієни дітей, такими, як памперси, серветки тощо, оскільки сьогодні не дозволяється купувати такі вироби і їх отримують завдяки гуманітарній допомозі. Цю прогалину на даний час дозволяють закрити різні благодійні організації – часто це релігійні організації, що надають колонії допомогу.
Праця в колонії
В колонії працюють дев’яносто сім засуджених, в тому числі й засуджені, що залучені до господарських робіт.
На території колонії функціонує побудований в вісімдесяті роки цех швейного виробництва. Цех, що розташований на трьох поверхах, обладнаний належним чином, має ліфт, візки для перевезення сировини та відвантаження готової продукції, в ньому є примусова витяжна вентиляція, великі вікна, що забезпечують денне освітлення, робочі місця обладнані лампами штучного освітлення.
Через зменшення кількості засуджених, які працюють в швейному цеху (за останні два роки кількість засуджених в колонії скоротилась майже в три рази – з 600 до 200 осіб), за словами начальника виробництва, яка супроводжувала моніторів під час відвідин цеху, на виробництві в колонії можуть виготовляти лише таку швейну продукцію, яка не потребує великої кількості технологічних операцій, або складна у виготовленні. В день відвідин засуджені виготовляли робочий спецодяг (куртки).
Під час розмови із засудженими жінками, які працювали в швейному цеху, вдалось з’ясувати рівень оплати їхньої роботи. Так, одна з кращих робітниць зазначила, що за минулий місяць вона отримала на власний рахунок (це вже після відрахувань) близько 1 800 гривень. Однак загалом цей показник є значно нижчим. Середня зарплата (без відрахувань) по колонії – 1 085 грн. Самі засуджені називали суми, які вони отримували на рахунки вже після відрахувань, це в межах 200–400 гривень, зазначаючи при цьому, що розміри виплат зросли в кілька разів за останній час. Начальник виробництва зазначила, що рівень оплати залежить від обсягу виконаної роботи, що пов’язане і з професійним досвідом та умінням і бажанням працювати, тому й різний рівень оплати.
Їдальня та харчування засуджених
При спілкуванні засуджені не висловлювали скарг на якість харчування, навпаки, наголошували на тому, що до їх щоденного раціону харчування входить м’ясо. В день відвідування колонії на обід готували смажену рибу.
Особливістю жіночих колоній є те, що в окремих ситуаціях жінки змушені виконувати «чоловічу» роботу, пов’язану із підняттям або переміщенням великих вантажів. Передовсім, це пов’язане з вивантаженням продуктів, які привозять для їдальні, які можуть бути розфасовані у важкі як для жінок паковання – мішки по 50 кг, наприклад. В ЧВК- 44 це теж присутнє – розвантаженням та перенесенням продуктів харчування, які привозять на територію колонії, займаються засуджені жінки, при цьому розвантаження здійснюється вручну. Ця практика не є нормальною, жінки не повинні залучатись до таких робіт, і це питання слід вирішити для всіх жіночих колоній, увільнивши засуджених від надмірних навантажень.
Житловий сектор колонії
Сектор поділений на три відділення ресоціалізації, інші відділення законсервовані у зв’язку із значним зменшенням кількості засуджених. Монітори відвідали третє відділення, в якому перебувають якраз найстарші засуджені, інваліди. Незважаючи на вивільнені значні площі, де можуть перебувати жінки, засуджені розміщені в приміщеннях, розрахованих приблизно на 20 осіб.
Проживання в приміщеннях казарменого типу має бути замінене на проживання в окремих кімнатах, розрахованих на невелику кількість осіб (2–6), для цього треба провести роботи з переобладнання приміщень та забезпечення належних умов утримання, зокрема, й для забезпечення права на приватність.
У відділеннях облаштовані ванні кімнати, що дозволяє помитись засудженим поза графіком відвідування лазні (один раз на тиждень, як правило). У душі відділення номер 3 мають першочергове право митися літні засуджені та інваліди, для решти порядок і графік відвідування душу не визначений і не закріплений, і через відсутність графіку або чітко встановленого порядку прийняття душу у відділеннях це викликає певні проблеми, в зв’язку з чим необхідно розробити відповідний порядок відвідування ванної кімнати у відділеннях і довести його до відома засуджених. Це дозволить зняти й відповідне напруження, й забезпечити всім жінкам відділення можливість за потреби своєчасно відвідати душ.
Телефонні переговори, доступ до інтернету, спілкування із зовнішнім світом
Телефонні переговори здійснюються за попереднім дозволом та визначеним графіком, який передбачає можливість спілкуватись з використанням мобільних телефонів під контролем адміністрації. Кожна засуджена має свою сім-карту, яка зберігається в адміністрації, й одночасно до 20 осіб можуть в окремому виділеному залі (є близько 20 трубок-мобільних телефонів) розмовляти по телефону. На тиждень здійснюється до 500 дзвінків, які фіксуються в журналі. Є жінки, які користуються скайпом для переговорів з рідними. Планшети з «обрізаним» інтернетом в колонії не прижились і зараз не використовуються.
Навчання в колонії
На базі колонії функціонує вечірня школа, в якій навчається за програмою 11 класу двадцять одна засуджена, засуджені також мають можливість опанувати професію швачки та перукаря в спеціальному професійному закладі при колонії.
Лазня та пральня
Лазня облаштована керамічною плиткою, охайна, змішувачі відокремлені перегородками, проте, відсутня примусова штучна вентиляція.
Відвідування лазні відбувається за встановленим графіком, згідно з яким засуджена має змогу її відвідати раз на тиждень, а для тих, хто працює – щоденно. Через централізоване забезпечення гарячою водою від мережі міста, у разі проведення технічних робіт, воду вимикають, тоді засуджені не можуть відвідати лазню. Для подолання таких випадків адміністрація установи встановила геліоколектор, який за допомогою сонячних променів буде нагрівати воду, є екологічно чистим джерелом енергії та ще й дає можливість економити на гарячому водопостачанні.
Гамівні засоби
Монітори звернули увагу на те, що інструктори, які наглядають за порядком в колонії, мають ґумові кийки, що є гамівними засобами. За свідченням адміністрації, жодного випадку використання такого гамівного засобу в цій колонії не було, зокрема, згадати про це не змогли. Однак за відповідними інструкціями носіння такого гамівного засобу є обов’язковим. Доречно було б переглянути й ці інструкції, і практику застосування гамівних засобів, максимально скоротивши кількість осіб, які обов’язково повинні мати при собі такий гамівний засіб.