Схожі повідомлення
Звільнені з полону. Допомогти, не травмуючи
Презентація результатів моніторингу жорстокого поводження з полоненими, захопленими в зоні АТО
Проблема катувань вже довгий час є актуальною для України. На сучасному етапі розвитку, в умовах зовнішньої військової агресії на тимчасово неконтрольованих територіях вона набула доволі значних масштабів. Мова йде про окремі райони Донецької та Луганської областей, де органи влади не мають можливості здійснювати свої повноваження. На цих територіях ситуація навколо прав людини є досить складною, адже само призначена влада так званих Л-ДНР не тільки не переймається цими питаннями, а навіть навпаки, сама використовує неправові методи та форми задля поширення ідеї «русского мира» серед місцевого населення. У таких умовах права людини постійно порушуються, а механізми їх захисту поступово втрачають свою дію.
Однією з проблемних сфер є місця неволі, де зараз знаходяться засуджені громадяни України. На сьогодні та території самопроголошених республік перебуває близько 13500 громадян України, які були засуджені українськими судами. 167 з них вже передані Україні, але левова частка ще перебуває в установах виконання покарань на неконтрольованих територіях. За даними омбудсмена Валерії Лутковської, близько 400 засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі на неконтрольованих територіях, висловлюють бажання відбувати покарання у закладах на територіях, що їх контролює уряд України [1].
Таке прагнення засуджених є не безпідставним, оскільки окрім поганого медичного забезпечення та харчування, до засуджених застосовуються катування та рабська праця. Зокрема, за результатами моніторингового звіту ПО «Восточная правозащитная группа» у місцях неволі до засуджених систематично застосовуються побиття та примус до праці. Особливо це стосується засуджених, що намагаються опонувати адміністрації закладу та заявляють про порушення прав засуджених. За свідченнями окремих ув’язнених, такі побиття дуже часто закінчуються смертю [2].
Варто зазначити, що катування, як механізм впливу, не обмежується місцями неволі. У якості підтвердження наведеної тези звернемо увагу на моніторинговий звіт про порушення прав людини на Донбасі, оприлюднений Міжнародною федерацією прав людини та Центром громадянських свобод. У звіті йдеться про численні факти застосування катувань до цивільного населення Донбасу, що свідчить про вибудовану систему катувань людей. Зокрема, за матеріалами звіту катування застосовуються за носіння української символіки, проукраїнську думку, висловлювання невдоволення «новою владою», небажання віддавати бойовикам бізнес тощо. При чому бойовики обирають найбільш жорстокі види катувань: сексуальне насильство, психологічний тиск, фізичне насильство [3].
Окремо слід згадати про проблему застосування катувань до військовополонених. У даному випадку катування є засобом отримання інформації, а також примусу до надання неправдивих свідчень на камеру. Для всіх військовополонених служба у Збройних Силах України висувається як офіційне звинувачення, сюди ж відноситься і робота в органах внутрішніх справ. Практикується залучення до важкої фізичної роботи та до робіт воєнного характеру. Частину в’язнів змушують проводити ексгумації, розкопувати та ховати загиблих. Ставлення до полонених залежить здебільшого від охоронців, іноді від конкретної зміни. В інтерв’ю звільнених людей чимало згадок про побиття та жорстоке поводження під час виконання роботи [4].
Своїми діями бойовики порушують основні акти міжнародного гуманітарного права та норми Конституції України, демонструючи зневагу до загальнолюдських цінностей. У двадцять першому столітті – це виглядає як виклик гуманістичним правовим традиціям, які формувалися роками. Нівелюється сама ідея природного права, а життя людини перестає бути основною цінністю. Жорстокість тих засобів катувань, що застосовуються до засуджених, військовополонених та звичайного цивільного населення, свідчить про тотальний правовий нігілізм бойовиків, який у майбутньому обов’язково почне працювати на самознищення. Тому завданням світової спільноти є не тільки засудження терористичної діяльності на Сході країни, а й усіляка підтримка держави, включаючи дипломатичні інструменти тиску на державу-агресора.
Зрозуміло, що вирішення проблеми катувань на тимчасово неконтрольованих територіях – це передусім політичне питання, а тому допоки не будуть знайдені відповідні важелі впливу, зусилля будуть марними. Однак громадськість вже сьогодні має можливість впливати на ситуацію шляхом актуалізації проблеми катувань, її моніторингу та розробки альтернативних механізмів подолання цієї суспільної проблеми. Підготовка моніторингових звітів (аналітичних доповідей), проведення інформаційних кампаній та створення коаліцій громадських сил – ось ті форми діяльності, які здатні вже сьогодні допомогти державі у виробленні відповідних напрямів політики. Співпраця держави і інститутів громадянського суспільства є запорукою подолання проблеми катувань не тільки на тимчасово неконтрольованих територіях, а й у межах всієї держави.
Список використаних джерел:
1. В українські тюрми просяться в’язні з Л-ДНР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2119398-v-ukrainski-turmi-prosatsa-do-400-vazniv-iz-ldnr-lutkovska.html.
2. Рабство и пытки. Как живут украинские заключенные на территориях, подконтрольных ЛНР [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
3. На території Л-ДНР вибудувана система викрадення і катування людей [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://studic.info/r egioni/289752.html.
4. Ті, що пережили пекло: свідчення жертв про місця незаконних ув’язнень на Донбасі / Коаліція громадських організацій та ініціатив «Справедливість заради миру на Донбасі». – Київ : Компринт, 2015. – 84 с.