Твір-есе у формі сократівського діалогу. М.Бачмага (м. Львів)

– У мене до тебе є дивне запитання, але ти все ж спробуй на нього відповісти.

– Ну, спробую.

– Ти – людина?

– Дійсно, дуже дивне запитання. Невже ти не бачиш перед собою мене – людину?

– Так, я бачу тебе, але чи впевнений, що ти насправді – людина?

– Ти справді дивний?

– Вчора я серйозно задумався над цим.

– І якого ти дійшов висновку?

– Я не маю сумніву в тому, що ми з тобою homo sapiens, але чи не здається тобі, що наші права утискаються, принижуючи цим нашу гідність?

– Ну, не знаю. Я про це якось не думав.

– Впевнений, що коли тебе надто це образить, то і ти над цим задумаєшся.

– А що сталося?

– Сьогодні ще нічого, але пам’ятаєш той випадок, коли ми ввечері верталися додому після футболу?

– Таке забудеш. Нас трьох тоді зупинила міліція. І чого?

– Як це чого? Вони ж нам чітко сказали: „Пацани,– гроші, або цілими ваші батьки вас не побачать“.

– Так, але якби ми були п’яні, або що. Шкода, що ми їм не віддали ті 10 гривень. Обійшлося б без синяків і поламаних ребер.

– Так. До речі, ти не знаєш як там Він? Його вже виписали з лікарні? Тому я і питаю, чи ти відчуваєш себе людиною. В Конвенції про захист прав людини та основних свобод сказано, що „Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню або покаранню“. А Україна, до речі, ратифікувала цю Конвенцію. А те, як з нами поводилась міліція...

– ..принизило мою гідність.

– Мене теж це принизило. Але це таке. А ти пам’ятаєш справу Онопрієнка?

– Звісно, але ти це до чого?

– Якщо я не помиляюся, то в тій же Конвенції сказано, що кожен вважається невинним у скоєнні правопорушення, поки не буде доведено протилежного. А наш Президент у інтерв’ю назвав Онопрієнка винним ще перед остаточним рішенням суду.

– І не ми з тобою у розмові, а сам Президент у інтерв’ю по телебаченню, а це говорить саме за себе. І якщо вже ми торкнулися загальнодержавних справ, то згадаймо недавні вибори Президента України.

– Ти хочеш сказати про те, як одна з найцікавіших рубрик нашої улюбленої газети не виходила на її шпальтах два тижні перед проведенням виборів тільки через те, що її автор писав про негативні сторони політики всіх кандидатів?

– Так, але не тільки. А як DJ-ея одної місцевої радіостанції керівництво послало у відпустку через те, що він у прямому ефірі смів вказати на негативні сторони кандидата з найбільшими шансами на перемогу?

– А ще студентів Академії змусили прийти на зустріч з цим кандидатом. Хто не прийшов, тому не зараховували заліків.

– І це в нас називається правом на свободу вираження поглядів. Тепер ти розумієш моє питання. І як ти тепер на нього відповіш?

– Я своєї відповіді не зміню. Я – людина, і ніхто не зможе цього заперечити.

– Так, але ти не заперечуєш, що твої права в нашій державі порушуються, і випадковостями ці порушення назвати важко. Це скоріше нагадує політику, спрямовану на приниження твоєї гідності.

– І цього я не заперечую. Але скажи мені, хто, як не ми повинні відстоювати свої права і свою людську гідність?

– Невже ти захищаєш тих кондукторів, котрі штрафуючи за безоплатний проїзд, обзивають порушника останніми словами;

посадових осіб, котрі використовують службове становище для власних вигод, одним словом, людей, котрі так чи інакше утискають наші права?

– Ні, я хочу сказати, що...

– Я знаю. Ти хочеш сказати, що я мушу щодня виборювати своє право на свободу слова, на гідне поводження та ще безліч прав і свобод, які мають надаватися мені беззастережно і за які я не повинен боротися?

– А ти, в свою чергу, хочеш, щоб всі твої права, гарантовані Конвенцією, автоматично почали виконуватися з дня ратифікування її Україною? А згадай, скільки років нашій державі? Точно, 8. А чи мали якісь права і свободи наші з тобою батьки ще 15 років тому? Так – майже ніяких. І як ти думаєш, чи звикли вони до того, що свою гідність можна захистити через суд. А саме це – найважливіше. Я зовсім не виправдовую правопорушення, як з боку держави, так і з боку окремих осіб. Але ми не зможемо їх припинити самими словами, а от судовими позовами – інша річ. Ми з тобою говорили про той випадок з міліціонерами. Але ж ми не подали на них в суд, і вони залишилися непокараними і зможуть зробити таке ще і ще раз. Але якби ми оскаржили їхню поведінку, то вони, мабуть, не повторили такого, а їх приклад застеріг би інших. І так у всьому. Ніхто за нас не зробить нашу державу правовою не на папері, а й у реальному житті. Тільки наша ініціатива всіх разом – як громадян і кожного зокрема – як особистості, зможе змінити ситуацію.

– А як щодо правопорушників?

– Звичайно, вони повинні бути покарані і будуть, якщо ми цього справді схочемо. Я відповів на твоє питання?

– Так. Ми – люди і це – незаперечний факт. А от чи дозволимо ми порушувати наші права, покаже час і наша ініціатива.

Марія Бачмага (м. Львів)