версія для друку

Громадянська Освіта, 1999,  №15
Різне, Релігія і школа

Галина Цибко, викладач курсу "Права людини і шкільне самоврядування" (м. Львів)

30.12.1999
Дорогі колеги! Я, можливо, відійду від основної теми мого виступу. Тільки другий день роботи показав, що всі ми тут однодумці, всі знайомі з проблемою, яка стоїть на цьому дводенному семінарі. І мене дуже тішить, що нас уже так багато, і я сьогодні хочу схематично, в плані інформації, сказати про те, що я не почула і, можливо, трошки детальніше обгрунтувати те, що почула.

Я думаю, що більшості з вас відомо, що дев’яності роки проходять під лозунгом такої програми, як "Освіта - прихований скарб" ЮНЕСКО, і Україна також працює по цій програмі. І навіть наш сьогоднішній семінар є підтвердженням цієї програми, і ці дві ключові позиції, які є в програмі - громадянська освіта і викладання прав людини, - є ключовий стержень. На протязі останніх 4-5 років основне, що в цій програмі ставиться, - це створення відповідної групи (і чим вона більша, тим краще) людей у нашій країні, яка це питання зможе викладати і доносити до загалу.

Про всі ці завдання, які є болючими на сьогодні, вже говорилося. Я хочу сказати ще таке, що необхідною підвалиною громадянської освіти є громадські організації. Я, крім того, що є вчителем правознавства і історії, - дуже активно співпрацюю з такою громадською організацією, як "Доба". Це організація, яка зареєстрована як складова частина європейської організації, яка вже про себе багато заявила, і багато з вас, мабуть, її знає. Є конкретні приклади, конкретні результати, які підтверджують, що тільки громадські організації в рамках сьогоднішньої нашої держави (наприклад, організація, яка нас сюди запросила - Харківська група) спроможні щось зробити і є підтвердженням того, що громадянська освіта у нас буде.

Вчора, коли виступав пан Сергій Рябов, він не сказав, що працює в адміністрації Президента радником з програми громадянської освіти. Мабуть, для того, щоб не займати нашого часу, бо ясно, що було би значно більше запитань, і питання про державні стандарти громадянської освіти вже третій рік обговорюються. Але якщо громадські організації, такі люди, як ми з вами, не будемо розробляти і пропонувати свої проекти, ми не будемо мати державних стандартів, державного проекту, навіть за таким взірцем, який мають, наприклад, прибалтійські Латвія, Естонія і Литва. Я вже не говорю про те, що мають Швеція, Фінляндія чи програми з громадянської освіти інших країн Заходу, які пропагують свої програми. Ми повинні самі це розробляти через отакі конференції, семінари, конкретно приймати рішення, пропонувати, і - "хто стукає, тому відкриють".

А стосовно методики що я можу сказати? Звичайно, перше і основне - це навчання. І наше навчання теж - ось такі семінари дають дуже багато. Це живі семінари - ми спілкуємося, обмінюємося досвідом зі своїми колегами.

Є дуже цікаві методики з громадянської освіти і викладання прав людини. Я можу сказати про цікаву методику, яку має канадська школа. Я трошки з нею знайомилась - були семінари, які проводив Канадський інститут освіти по Україні. Є цікава програма по методиці викладання. (Я не агітую вас викладати - ні, тут усі розуміють, що це потрібно, а - як викладати краще, щоб це давало відповідний результат.) Є цікава програма американського фонду "Демократія для освіти", який настільки добре вже попрацював на протязі останніх шести років, що має школу тренерів в Угорщині і в Польщі, і вони працюють уже у нас в Україні. Це, звичайно, цікаво. Є цікава вільнюська школа викладання і впровадження громадянської освіти і викладання прав людини.

Я вам говорю про те, що сподобалось мені і що я стараюся впроваджувати. У нас у Львові це вже досить поширилося. Є такі цікаві види занять, як система орфографічної естафети, робота з класною шпаргалкою, дерево рішень - все це є описано. Я маю надрукованим свій виступ, і з посиланнями, де це описано, залишаю пану Євгену, бо за браком часу не маю можливості про все сказати. Може, вони надрукують, і можна буде це використовувати.

Я працюю в спеціалізованій іспанській школі і в ліцеї, в гімназії, де викладається ще й англійська мова, і на правах падчерки - дисципліна правознавство і, звичайно, права людини. Але я не можу скаржитись, що мені уваги не приділяють чи я не маю можливості цьому вчити. Я маю можливість цьому вчити на уроках правознавства, на уроках історії - у нас факультативи, позакласна робота з дітьми, тому що це хочуть. І вже другий рік працюючи з дітьми на факультативі по правах людини, я запропонувала їм у рамках шкільного самоврядування скласти свою хартію прав учня - для того щоб їм продемонструвати, що механізми захисту прав людини як такі є, що це не просто написано.

І коротенько скажу, як це складалося. На протязі двох місяців минулого навчального року ту хартію діти пропонували, складали (звичайно, при моїй допомозі), консультувалися там, де вони вважали за потрібне проконсультуватися. Вони склали таку хартію прав учня, і вона почала діяти з цього навчального року. Сам механізм вступу хартії в силу, як вона функціонує, також є тут описано, і можна буде це почитати. Це їхній правовий документ, оце те, що вони вміли застосувати, вивчаючи один рік факультативно курс прав людини. Вони мали краплиночку відчути, як проросла зернина того, що вони навчилися за рік.

Звичайно, проблем ще багато попереду. Я хочу побажати всім успіху, тим хто працює на цій ниві, і все-таки надіюсь, що спільними зусиллями ми створимо програми громадянської освіти, в якій і права людини будуть займати те належне місце, яке вони займають у всіх державних програмах. І наша конференція, я думаю, також відіб’є результат своєї роботи у майбутніх програмах. Дякую за увагу, всім успіху!


X

X

надіслати мені новий пароль