версія для друку

Громадянська Освіта, 2013,  №03

Зародження конституцій

31.01.2013
автор: Всеволод Речицький, конституційний експерт Харківської правозахисної групи

Прийнято вважати, що теорія суспільного договору і розумного егоїзму є тими первісними джерелами, на основі яких побудовано сучасний конституціоналізм. Тобто люди у більшості випадків опікуються своїми особистими інтересами, але при цьому «невидима рука» ринку (А.Сміт) формує із них цілісність, здатну до ефективного співробітництва й функціонування. У такому підході конституціоналізмові від початку належав потрійний нормативний ідеал: буржуазне громадянство, технологічна ефективність і право кожного обирати свій життєвий шлях.

На думку шотландського філософа А.Фергюсона (1723-1816), людський розум орієнтується на певні неписані правила, які робляться помітними лише з часом. У цьому сенсі конституція, яка є сукупністю нормативних ідей, також не може виникати цілком довільно. На думку ж англійського конституціоналіста А.Дайсі (1835-1922), джерела конституційного права є укоріненими у людській природі. Тобто конституційні закони не можуть бути дієвими доти, доки вони не узгоджуються з природним правом.

Панування іудейсько-християнської моралі у Європі стало органічною передумовою розвитку вільного суспільства, основні риси якого пізніше втілив у собі конституціоналізм. Зокрема, заповідь: люби ближнього свого, але не втручайся свавільно у його справи американський вчений Д.Б’юкенен (1919-2013) вважав головною тезою органічного конституціоналізму. На його думку, саме нормативізм ринку слід вважати головною передумовою ідеї обмеженого правління. Таке розуміння ринкової сфери робить її близькою до засад конституціоналізму, при цьому верховенство права неможливо уявити собі без включених у ринкові стосунки суб’єктів.

Схоже, що основу сучасного органічного конституціоналізму справді становить нормативізм ринку у його максимально широкій інтерпретації. Конституції створюються на основі логіки і динаміки політичних та економічних відносин, які є максимально вигідними для всіх їх потенційних учасників. Саме тому кращі конституційні зразки підносять цінність політичної свободи і спонтанність ринку до об’єктів вищого рівня гарантування.

Однак, перш ніж з’явилися конституція і політичний лібералізм, людство послуговувалось спектром норм, які не мали всіх характерних ознак права. Зміст первісних публічних норм визначався структурою людського розуму, ієрархією соціальних цінностей, коливаннями природних циклів та іншими, ще не до кінця знаними чинниками.

Первісне суспільне життя мало ґрунтуватися на дотриманні певного балансу громадських відправлень. Якщо рівновага у такому балансі порушувалась, виникала загроза для цілого політичного організму. Політична стабільність в окремих частинах світу відновлювалась за допомогою різних важелів і механізмів. У Західній Європі вона досить часто пов’язувалась із конкуренцію різних політичних стратегій і тактик. Регуляторами політичного життя тут виступали не лише закони, але й філософські та наукові ідеї, релігійні доктрини, стилі в образотворчому мистецтві. Західне суспільство спонтанно програмувало свої закони, які потім свідомо програмували громадське життя. Можна сказати, що у цій моделі стосунків відобразився первісний механізм взаємодії природних і конституційних норм.

Не дивно, що основні закони є певним чином пов’язані з життєвим укладом і домінуючим способом мислення тих або інших авангардних (елітних) груп. Причому законодавець може впливати на них не більше, ніж на мову чи інші способи соціальної комунікації. На думку американського політолога О.Тоффлера (1928), будь-яка політична цивілізація має свій власний нормативний код – мережу засадничих принципів і правил, які пронизують її активність як певний повторюваний дизайн. Це означає, що кожна країна і кожна епоха володіють органічним набором ідей і вірувань, які визначають або суттєво впливають на їх політичний організм.

У своєму зародку конституційні норми ґрунтуються на генетично успадкованих людиною і фізіологічно визначених структурою її тіла інстинктах. Значна частина публічних норм сформувалася під впливом соціальних організмів і структур, через які людині довелося свого часу історично пройти. Таким чином, конституційні норми відтворюють у більшості випадків не одиничний факт, а низку (формулу) фактів, які у практиці свого існування витворили певний нормативний шаблон.

Конституціоналізм виник під впливом антропогенних чинників, психофізіологічних якостей людей, а також тих соціальних зв’язків і стосунків, у які люди вступають між собою. При цьому кожна епоха залишила в історії своє відображення антагоністичних і колективістичних устремлінь і прагнень, що також не могло не впливати на конституціоналізм. За цих обставин народився політичний імператив: мінімальна держава – це саме та держава, існування якої органічно легітимізується (демократично виправдовується) здоровим суспільством. Якщо обсяг державної компетенції перевищує мінімальний, суспільство має справу з державою-узурпатором, яка несправедливо зазіхає на його свободу.

Північноамериканська революція XVIII століття була просякнута переконанням у тому, що конституційні норми та інститути мають відповідати природі людини. Це означало, що будь-яка конституційна норма не може бути сильнішою за її первісну емоційну матрицю. Оскільки конституції є також сукупностями певних значень (сенсів), вони можуть функціонувати лише доти, доки їх зміст є психічно й фізіологічно комфортним для індивіда і громадянського суспільства.

Органічна конституційна система має брати людину такою, якою вона є у реальній дійсності. При цьому основний закон є призначеним для того, щоб організувати у найбільш зручний і оптимальний спосіб людське життя. Для досягнення цієї мети людство виробило конституційні імперативи глобального рівня. Зокрема, концепція правової держави (верховенства права) склалася внаслідок усвідомлення політичними суб’єктами універсальної потреби у спрощенні і прискоренні всіх соціальних трансакцій. Усвідомленою нині є також циклічність, періодична повторюваність окремих фаз політичного життя. Суспільство знаходиться у стані множинних коливань, які не переходять у хаос просто тому, що поряд із процесами ентропії в суспільстві діють певні організаційні (кібернетичні) зв’язки.

Елементи універсального конституціоналізму присутні в ідеях народного суверенітету Ж.-Ж.Руссо і невідчужуваних прав Д.Локка, теорії розділення влад Ш.Монтеск’є (1689-1755), уявленні Гегеля про свободу як про мету політики. Як зазначалося вище, конституціоналізм є практично невіддільним від принципів верховенства права і доктрини обмеженого правління (Т.Джефферсон, Д.Медісон) тощо. Він є складовою частиною концепції раціональної організації людського життя.

Уже Середньовіччя було просякнутим ідеєю раціоналізації всього сутнього. Що ж стосується політичної науки XVIII століття, то вона прямо намагалася закласти в основу своїх теорій фізичні аналогії. Методологічною основою науки того часу вважалася механіка І.Ньютона (1642-1727), у якій відобразився раціоналізм XVІII – початку XІX століття, твердо переконаний у тому, що політичний світ є подобою складного годинникового механізму. Допоки цей погляд не було подолано пізнішими інтелектуальними розбудовами, державне право черпало у теорії І.Ньютона аргументи на підтримку конституційної монархії.

У цьому ж механістичному контексті відбувалося політичне зростання О.Бісмарка і творців американської Конституції. Не дивно, що перша конституція у світі сприймалася такою ж науково-раціоналістичною, як і нова фізика, розроблена у стінах Кембриджського (Англія) університету. Проголошення Конституції США 1787 року науковим документом було здійснено В.Вільсоном (1856-1924) у серії лекцій, прочитаних ним у Колумбійському університеті у 1907 році. Усвідомлюючи те, що політичне життя залежить не стільки від фізичних законів, скільки від законів людського розуму і серця, В.Вільсон вбачав у механізмі конституційного регулювання наслідки впливу ідей Ч.Дарвіна (1809-1882) та І.Ньютона.

Що ж стосується Т.Джефферсона і його ближчого політичного оточення, то вони були переконані у тому, що записане у Декларації незалежності США кредо віри буде підтверджене у подальшому історичним поступом суспільства. Підтвердження правильності аксіом конституціоналізму сприймалось батьками-засновниками у якості такого ж грандіозного успіху законів політики і права, як і повернення комети Галлея – підтвердженням правильності ньютонівської наукової парадигми.

Конституціоналізм зазнав на собі опосередкованого впливу також ідей Ш.Монтеск’є, основний твір якого «Про дух законів» прийнято вважати одною із методологічних розробок ідей І.Ньютона. Що ж стосується виписаного Д.Адамсом конституційного механізму «стримувань і противаг», то він імовірно проник у конституціоналізм під впливом відомої книги Д.Харрінгтона «Oceana» (1656).

Неважко помітити, що в ідеях Д.Локка, Д.Медісона та Ш.Монтеск’є про мистецтво державного управління, А.Сміта (1723-1790) і Ф.фон Гаєка – про підприємництво і свободу ринку, Дж. С. Мілля (1806-1873) і А. де Токвіля (1805-1859) – про демократію і політичну свободу присутня певна симетрія. Пояснюється це їх загальною відданістю науковій концепції, за якою всі частини державного механізму мають перебувати у стані балансу. Творці конституції сприймали даний баланс у якості вищого політико-правового закону. 

Помітний вплив на становлення конституціоналізму мала також концепція органічного права, яка сформувалася у дуже рухливому інтелектуальному середовищі – від Цицерона (106-43 до н.е.) і Ф.Аквінського (1225-1274) – до Д.Локка. Невипадково у наші дні нараховується близько 120 визначень даного поняття. Більшість із них є пов’язаними з категорією органічних прав (rights), до яких належить у першу чергу право на життя, свободу і недоторканість власності.

Що ж стосується соціалістичних країн, то тут на конституційну теорію суттєво вплинули ідеї політичного месіанізму. Навіть тоді, коли політична утопія увійшла в очевидний конфлікт з реальним життям і з’явилися переконливі свідчення того, що соціальне життя розквітає лише тоді, коли державна влада обмежується, спокуса держави керувати суспільством у ручному (плановому) режимі залишалася дуже сильною. Все це спровокувало розповсюдження в світі юридичного позитивізму, хибної переконаності у тому, що лише державна ієрархія і дисципліна здатні забезпечити соціальний прогрес.

Класична ідея А.де Токвіля про те, що політична свобода встановлюється посеред народного сум’яття і незгоди, яких не варто боятися, не користувалася у комуністичної номенклатури найменшим авторитетом. Утім, як писав той же А.де Токвіль,   деспотизм не здатен усвідомити власну короткозорість. Лише у період горбачовської перебудови розуміння конституційного права в СРСР стало відходити від юридичного позитивізму. Зокрема, у ньому почали вбачати присутність релігійних і морально-етичних аспектів. Що ж стосується розуміння спадкоємцями СРСР вимог органічного конституціоналізму, то досягнуті тут успіхи стали результатом інтенсивних компаративістських зусиль, доповнюваних безпосередньою участю у роботі над законопроектами західних конституційних експертів.

 



X

X

надіслати мені новий пароль