Відношення до пам’ятників, що мають суперечливу історичну інтерпретацію у державах – членах Ради Європи

Резолюція 1652 (2009) Парламентської Асамблеї Ради Європи

1. Тоталітарні режими та війни 20-го сторіччя залишили по собі безліч захоронень та пам’ятників, що набули іншого історичного та політичного сенсу після падіння цих режимів та подальшого перегляду історії у країнах, де вони знаходяться. Останніми роками декілька таких пам’ятників були переміщені або зруйновані, зокрема у колишніх країнах радянського блоку. Того ж часу, були зведені нові пам’ятники, що викликало запеклі політичні суперечки як у країні, так і на міжнародному рівні. У більш широкому сенсі, питання щодо того, як жити у 21 сторіччі у злагоді зі своїм минулим, становить інтерес для усіх європейських країн, які пережили тоталітарні режими або зазнали іноземної окупації.

2. Парламентська Асамблея вважає, що суперечки, що стосуються різноманітних тлумачень історії, можуть бути вирішені у ході розвитку процесів, що притаманні кожній нації. У зв’язку з цим Асамблея нагадує про свої резолюції 1096 (1996) щодо заходів з ліквідації спадщини колишніх комуністичних режимів, 1481 (2006) щодо необхідності міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів, 1495 (2006) щодо боротьби з відродженням нацистської ідеології, а також Рекомендації 1736 (2006) щодо необхідності міжнародного засудження режиму Франко, та знову підтверджує свою впевненість в тому, що для того, щоб окремі держави – члени Ради Європи змогли подолати протиріччя свого недавнього минулого, Європа повинна беззаперечно відкидати та засуджувати всі форми диктаторських режимів, як-то, націонал-соціалізм, фашизм та тоталітарний комунізм.

3. Рішення, прийняті державами – членами Ради Європи про подальшу долю пам’ятників, що мають суперечливий сенс, мали вельми різноманітні форми: знесення, перенос до музеїв або створених парків-музеїв просто неба; деякі пам’ятники були збережені у їх теперішньому вигляді, а інші (наприклад, будівлі або комплекси) збереглися, але набули зараз інших функцій, або перетворені на музеї, які іноді присвячені жертвам того режиму, який їх створив.

4. Асамблея, привертаючи увагу до своєї Рекомендації 898 (1980) про пам’ятники, якою пропонується зберігати «пам’ятники, створені загарбниками або режимом, який вважається репресивним або таким, який ненавидять» у музеях, а не руйнувати їх, заявляє про свою впевненість в тому, що остаточне рішення про долю цих пам’ятників є суверенним правом держави, де знаходиться цей пам’ятник; проте це право має ґрунтуватися на нормах міжнародних конвенцій та двосторонніх угод.

5. Проте, у цьому контексті, Асамблея вважає, що необхідно проводити різницю між військовими похованнями та пам’ятниками, що зведені для уславлення тоталітарних режимів або окупаційних сил (або, принаймні, сприймаються як такі більшістю населення). Асамблея підкреслює, що там, де справа стосується могил або місць поховань останків іноземних солдат та жертв війни, національні рішення мають зберігати повагу до мертвих, найчастіше жертв, ніж окупантів, а також додержуватись двосторонніх та багатосторонніх угод, зокрема Протоколу І до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів.

6. Асамблея шкодує, що на сьогодні не існує повного переліку військових поховань, розташованих на теренах держав – членів Ради Європи. Асамблея нагадує про свою відозву до Комітету Міністрів, що була проголошена майже тридцять років тому у Рекомендації 898 (1980) щодо проведення загального дослідження пам’ятників у державах – членах, що могло б призвести, зокрема, до продовження систематичної реєстрації пам’ятників, їх захисту від знищення й прийняття на себе відповідальності за їх утримання. Асамблея знову заявляє про необхідність складання загальної бази даних для того, щоб якнайкраще охороняти місця поховання та сприяти складанню нових двосторонніх угод між державами – членами. Крім того, Асамблея  схвалює практику проведення консультацій з зацікавленими державами – членами напередодні яких-небудь дій з ексгумації іноземних солдат та жертв війни, навіть поза межами існуючих угод.

7. У зв’язку  з суперечливим характером цих пам’ятників, Асамблея закликає держави – члени Ради Європи розпочати якомога ширшу дискусію між істориками та іншими фахівцями стосовно історії цих пам’ятників, їхнього значення для різних сегментів суспільства, на внутрішньому, а у разі необхідності, міжнародному рівні.

8. Асамблея підкреслює необхідність більш глибокого взаєморозуміння та дій з примирення, задля того, щоб суперечливі пам’ятники не ставали джерелом напруги у міжнародних відносинах. Є життєво важливим домагатися консолідації усіх основних політичних сил, що являють собою різні підходи, при обговоренні питання про долю таких пам’ятників, для досягнення остаточного вирішення на підставі думок більшості. Крім того, Асамблея підкреслює, що за жодних обставин пам’ятники не повинні ставати інструментом для досягнення зовнішньополітичних цілей або посилення напруги у третіх країнах.

9. У світлі вищевикладеного, Асамблея закликає держави – члени Ради Європи:

9.1.розпочати широкі дискусії щодо подальшої долі пам’ятників, які мають суперечливу інтерпретацію, за участю істориків, активних членів громадянського суспільства та політичних лідерів, а також організовувати конференції, колоквіуми та семінари з цього питання;

9.2. підтримати створення європейського експертного центру з метою допомоги державам – членам в історіографічних та археологічних дослідженнях пам’ятників;

9.3. сприяти створенню єдиної бази даних, включаючи повний перелік військових поховань та пам’ятників на теренах держав – членів Ради Європи; з цією метою відкриття усіх національних архівів, які можуть містити інформацію про місця поховань відповідно до Рекомендації № R (2000) 13 Комітету міністрів про європейську політику щодо доступу к архівам;

9.4. розглянути питання про створення історичних музеїв та забезпечити їхню підтримку;

9.5. продовжувати виконувати свої зобов’язання в межах двосторонніх та багатосторонніх угод з питань підтримки та охорони пам’ятників, у тому числі поховань іноземних солдат та жертв війни;

9.6. розглянути питання про складання нових угод;

9.7. проводити консультації з родичами, зацікавленими країнами та відповідними НУО напередодні ексгумації будь-яких останків іноземних солдат або жертв війни, що поховані на їхніх територіях;

9.8. запобігати та засуджувати будь-які провокації навколо пам’ятників, оскільки, зокрема, це може спричинити різкі зіткнення між різними прошарками суспільства у цих країнах.

Переклад Харківської правозахисної групи