версія для друку

Громадянська Освіта, 2004,  №15
Різне, Релігія і школа

Права дітей та молоді. Я – ЛЮДИНА, ЧЛЕН МОЄЇ РОДИНИ, ПРЕДСТАВНИК СВОГО РОДУ, НАРОДУ І НАЦІЇ, ГРОМАДЯНИН УКРАЇНИ, ЄВРОПЕЄЦЬ, МЕШКАНЕЦЬ ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ

15.09.2004
автор: Сергій Буров (м. Чернігів)

У цій частині нашої розмови, давайте зупинимось на деяких правах і свободах людини. Ви матимете можливість спробувати розібратись в їх змісті, дізнатися про те, які документи гарантують ці права і свободи, побачити, наскільки залежить реалізація деяких прав і свобод від віку людини. Як Ви думаєте, чим обумовлені такі вікові цензи?

Якщо якісь питання Вас зацікавлять детальніше, шукайте відповіді на них у наведених законах. Не бійтеся офіційної мови законів! Це всього лише правила. Адже, розпочинаючи грати в якусь гру, Ви перш за все маєте познайомитись з її правилами! Звертайтесь за допомогою до викладачів, знайомих фахівців, представників громадських організацій. Будьте дослідниками того світу в якому мешкаєте!

Чому ми можемо зупинитись лише на деяких правах і свободах людини? Справа в тому, що права людини є невичерпними. Їх не можна перелічити, навіть в усіх законах світу. Вони виникають із моральних прав і залежать від умов нашого існування, що постійно змінюються. Наприклад, якщо раніше не існувало проблеми ВІЛ/СНІД, то зараз говорячи про свободу від дискримінації (обмеження прав за певною ознакою) ми маємо сказати про захист людей, що живуть з ВІЛ. Не випадково, в резолюціях, що були прийняті останнім часом Комісією ООН по правам людини, зазначено, що термін „інший статус”, що використовується в положеннях міжнародних документів по правам людини про недискримінацію, слід розуміти як той, що включає стан здоров’я, у тому числі по відношенню до ВІЛ/Сніду. Комісія ООН по правам людини підтвердила, що „...дискримінація за ознакою ВІЛ – статусу, фактичного або передбачуваного, заборонена існуючими нормами в галузі прав людини”.[1] Доречи, в деяких сучасних державах, визнано існування „неписаних” (не закріплених законами) прав або відбувається розширення їх списку шляхом самостійного створення конституційних норм конституційним судом. Наприклад, Швейцарський Федеральний Суд допустив існування „неписаних” конституційних прав особи. Розширення переліку конституційних прав особи відбувається й у Франції.[2] 

Право на життя

Найбільша цінність для людини - її життя. У статті 27 Конституції України зазначено: „Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини...”

На міжнародному рівні Право на життя закріплено в Загальній декларації прав людини (ст. 3), в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 6), в Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод (ст. 2). Дуже важливе значення мало прийняття складеного у Страсбурзі 26 квітня 1983 року Протоколу № 6 до Європейської конвенції, що відмінив смертну кару. Єдине виключення, що містить Протокол № 6 Європейської конвенції стосується озброєних конфліктів, коли держава може передбачити в своєму законодавстві смертну кару за діяння, скоєні під час війни або при неминучій загрозі війни.

Обмеженим право на життя може бути лише з метою безпеки життя та здоров’я інших людей: „...Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань” (Стаття 27 Конституції України). Одне із своїх продовжень ця норма Конституції має в статті 36 Кримінального кодексу України, яка знімає кримінальну відповідальність з особи, що внаслідок „необхідної оборони” заподіяла шкоду інший особі - тій котра посягала на її життя. Іншими словами, закон не гарантує захист життя людині, що вдається до протиправних дій, пов’язаних з посяганням на життя і здоров’я іншої людини.

Досить чітко, цю та інші умови, за яких право на життя може бути обмеженим, визначає п. 2 Статті 2 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини: „...Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: a) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства; b) при здійсненні законного арешту або для запобігання  втечі особи, яка законно тримається під вартою; c) при вчиненні правомірних дій  для  придушення  заворушення або повстання.”

За Конвенцією про права дитини (стаття 6) „... кожна дитина має невід’ємне право на життя...”, держава забезпечує „... в максимально можливій мірі виживання та здоровий розвиток дитини.”.

Свобода від катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження і покарання. Свобода від рабства та примусової праці

Гідність – є джерелом всіх прав і свобод людини. В Статті 28 Конституції України повага до гідності звучить як окреме право: „Кожен має право на повагу до його гідності...” Ця ж стаття містить і заборону найгірших форм приниження гідності людини: „...Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.”

Заборону катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження і покарання містять Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини (стаття 3), Загальна декларація прав людини (стаття 5) та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (стаття 7). Ці документи, також, забороняють і рабство та використання примусової праці – стаття 4 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, стаття 4 Загальної декларації прав людини, стаття 8 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Виходячи із особливих потреб дитини, Конвенція про права дитини має досить велику кількість статей, що забороняють будь-які форми насильства. Стаття 37 Конвенції забороняє катування або інші жорстокі або принижуючі гідність види поводження  або покарання. За цією ж статтею, заборонено застосування смертної кари, довічного ув’язнення осіб, що не досягли 18 років. Дитина, що позбавлена волі має бути відділена від дорослих, за виключенням тих випадків, коли таке відділення вступає в протиріччя з найкращими інтересами дитини. Стаття 32 Конвенції забороняє економічну експлуатацію дитини у тому числі „...виконання будь-якої роботи, що представляє небезпеку для її здоров’я і фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.”  Стаття 33, захищає дитину від незаконного вживання наркотичних засобів та психотропних речовин, а також від їх залучення до виробництва таких речовин і торгівлі ними. Стаття 34, захищає дитину від сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень, включаючи проституцію і порнографію. Стаття 35, зобов’язує держави докладати всіх зусиль для попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми  та їх контрабанди. Захист від усіх інших форм експлуатації, що завдають шкоду будь-якому аспекту добробуту дитини, проголошує стаття 36 Конвенції. Забороняє будь-яке насильство над дитиною і Стаття 52 Конституції України.

Свобода та особиста недоторканість

„Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом...”-  проголошується в статті 29 Конституції України. Ця стаття містить, також права, які має особа в разі, якщо вона заарештована або затримана:

право знаходитись під арештом не більше семи десяти двох годин;

право на обґрунтованість арешту, що має бути перевірена судом;

право на негайне звільнення, якщо протягом семи десяти годин з моменту затримання не було вручено вмотивоване рішення суду про утримання під вартою;

право заарештованого невідкладно отримати інформацію про мотиви арешту або затримання про його права;

право з моменту затримання захищати себе особисто і користуватись правовою допомогою захисника;

право в будь-який момент оскаржити в суді своє затримання;

право на негайне повідомлення про арешт чи затримання родичів заарештованого або затриманого.

Право на свободу та особисту недоторканість проголошено в статтях 3 і 9 Загальної декларації прав людини та знаходиться під захистом статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 5 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод.

Доцільним буде тут навести і статтю 40 Конвенції про права дитини, що визначає стандарти відправлення правосуддя по відношенню до дітей, що порушили закон. За цією статтею, „...дитина, що порушила закон, має право на таке поводження, котре сприяє розвитку у неї почуття гідності і значимості, бере до уваги її вік і спрямовано на соціальну реінтеграцію. Дитина має право на основні гарантії, а також, правову та іншу допомогу під час утримання в місцях позбавлення волі”.

Свобода пересування та місце проживання

Свобода вільно пересуватись, жити в будь-якому куточку держави, знаходитись за кордоном, на власний розсуд обирати місце проживання є важливою складовою свободи кожної людини. Стаття 33 Конституції України гарантує „Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

 Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.”

В Європейські конвенції про захист прав та основних свобод це право закріплено Статтею 2, Протоколу № 4. Право на свободу пересування та місце проживання гарантують, також стаття 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статтею 13 Загальної декларації прав людини. Стаття 13 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права захищає іноземців на випадок депортації (виселення із країни).

Дещо специфічні права щодо цього мають за Конвенцією ООН про права дитини діти: Стаття 10 „Право дитини та її батьків залишати будь-яку країну. Включаючи власну, і повертатися в свою країну” з метою воз’єднання сім’ї; Стаття 11 захищає дитину від незаконного переміщення і неповернення дітей із-за кордону. 

В Україні особа з 14 років має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування (Стаття 313 Цивільного кодексу України), вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (п.2, Статті 29 „Місце проживання особи”, Цивільний Кодекс України).

Деякі питання механізму реалізації свободи пересування для громадян України розкриває Закон України „Про порядок виїзду з України і в’їзду вУкраїну громадян України”.

Свобода, думки, совісті і віросповідання. Свобода вираження поглядів

Людина відрізняється від інших істот тим, що від природи наділена розумом. Ніхто не може обмежити нас у власних переконаннях, релігії яку ми сповідуємо. Ми маємо власні погляди і ніхто не може перешкоджати їх вираженню, незалежно від того, як ми це робимо – висловлюємо їх через публікацію в пресі, через літературний твір, по радіо або телебаченню, під час зборів громадян, виражаємо їх своєю поведінкою або стилем одягу, зачіски іт.п.

„Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств”, - так визначена свобода вираження поглядів в статті 10 Європейської конвенції про захист основних прав та свобод. „Право на свободу вираження поглядів є не лише наріжним каменем демократії, але й передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, які гарантує Європейська конвенція. Оскільки це право наділене великою значимістю, багато справ, у яких було встановлено критерії тлумачення принципів Конвенції, були пов’язані із статтею 10”.[3]

Стаття 34 Конституції України містить свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів, стаття 35 Конституції України гарантує свободу совісті і віросповідання.

Європейська конвенція про захист прав та основних свобод статтею 9 гарантує Свободу думки, совісті і релігії, а статтею 10 – свободу вираження поглядів.

В Загальній декларації прав людини, це статті 18 і 19, в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права - статті 18, 19.

Стаття 12 Конвенції ООН про права дитини гарантує право вільно висловлювати свої погляди, у відповідності з можливостями, при цьому поглядам дитини має приділятись належна увага згідно з її віком і зрілістю на вираження поглядів. За статтею 13 Конвенції „Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати та передавати інформацію та ідеї будь-якого роду незалежно від кордонів в усній, друкованій чи письмові й формі, у формі творів мистецтва чи за допомогою інших засобів на вибір дитини...”. Стаття 14 Конвенції ООН про права дитини гарантує „...право дитини на свободу думки, совісті та релігії...”.

Має свобода вираження поглядів обмеження „...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві” (стаття 10 Європейської конвенції про захист основних прав та свобод).

Щодо світогляду і віросповідань, В статті 35 Конституції України, що „Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань...”. Цією ж статтею в Конституції України гарантоване право громадян України, що досягли 18 років і мають обов’язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України шляхом проходження військової служби в армії, захищати Вітчизну шляхом альтернативної (невійськової) служби. Щоправда, таку можливість молоді громадяни мають лише за релігійними переконаннями і ні за якими іншими, наприклад, пацифістськими. Тому, зараз, навколо цієї проблеми точиться серйозна дискусія. Багато громадських організацій та громадян України вимагають внесення змін до законодавства України з цього приводу.

Оскільки свобода вираження поглядів включає в себе і доступ до інформації, пригадаймо й статтю 17 Конвенції ООН про права дитини. Ця стаття гарантує доступ до інформації із різноманітних джерел та захист від інформації, що несе шкоду дитині.

Свобода зібрань та асоціацій

Що означає “Свобода зібрань та асоціацій”?

Асоціація – це об’єднання, спілка, організація певних осіб для досягнення ними своїх інтересів і цілей. Зібрання – „...зустріч людей та участь у вираженні поглядів або обміні ідеями та думками...”.[4] Дуже важливим є те, що Свобода зборів та асоціацій означає, також, і свободу „від асоціацій”. Тобто, ніхто не може Вас примусити бути членом тої чи іншої організації, проти Вашої волі бути залученим до зборів. Свобода зібрань та асоціацій закріплена в міжнародних документах та законах України і захищене ними. Ось найважливіші із них:

В Європейській Конвенції про захист прав людини та основних свобод, це Стаття 11. Свобода зборів та об’єднань;

Загальна Декларація прав людини: Стаття 20. “1. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій, 2. Ніхто не може бути примушеним вступати в будь-яку асоціацію”;

В Конституції України, це Стаття 36 Право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації та Стаття 39 Право на мирні збори, мітинги походи і демонстрації (Ця стаття дає тлумачення поняттям „Мітинги”, „Збори”, Демонстрації”);

За Статтею 15 Конвенції ООН про права дитини, Дитина має право зустрічатись з іншими людьми та вступати в асоціації або створювати їх;

В Міжнародному пакті про громадянські й політичні права, це Статті 21 та 22, що проголошують Право на збори та свободу асоціацій;

В Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права стаття 8 гарантує право на створення профсоюзів (професійних об’єднань працівників, що відстоюють свої трудові права);

Закон України „Про об’єднання громадян”;

Закон України „Про молодіжні та дитячі громадські організації”;

Закон України „Про політичні партії в Україні”;

Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації в Україні”;

Якими бувають громадські організації?

Всі вони різноманітні настільки, наскільки різноманітні уподобання, інтереси та прагнення людей:

Ті, що створенні, щоб реалізувати свої таланти і здібності називають творчими об’єднаннями.

Є такі, що створені з метою захисту прав людини, такі організації називають правозахисними.

Стоять на стражі чистого довкілля – екологічні організації.

Є професійні, студентські, учнівські об’єднання і т.д. В газетах, журналах, по телебаченню ці організації називають по різному, наприклад: ГО (Громадські організації), НУО (Неурядові організації) або NGO (від англ. Non-Government Organization), НКО (Некомерційні організації), НДО (Недержавні організації) і т.д.

Є великі й потужні громадянські організації, є маленькі. І це не випадково, що їх досить багато. Досвід їх існування говорить про те, що вони дозволяють кожному досягти важливих результатів, реалізувати свою активну громадянську позицію.

Як держава сприяє розвиткові дитячих та молодіжних громадських організацій?

Держава сприяє розвитку громадських організацій, особливо дитячих та молодіжних. Саме тому в Законі України “Про молодіжні та дитячі організації”  містяться такі статті: 

Стаття 9 розповідає про форми  державної  підтримки  молодіжних та дитячих громадських організацій. “...Молодіжні та дитячі громадські організації  звільняються  від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки...”.

Стаття 10  розповідає про фінансову  підтримку державою  діяльності  молодіжних  та дитячих громадських організацій.

Хто може бути засновниками дитячих та молодіжних громадських організацій?

Засновниками молодіжних та дитячих громадських організацій можуть бути особи, які досягли 15-річного віку.

(За статтею 4 Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”).

Хто може бути членами дитячих та молодіжних громадських організацій?

Членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 28 років, членами дитячих громадських організацій – особи віком від 6 до 18 років. Якщо дитині ще немає 10 років, то вступити до дитячої громадської організації вона може лише за письмовою згодою батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників.

Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних та дитячих громадських організацій, за умови, якщо їх кількість у цій організації не перевищує третину загальної кількості членів.

Дорослі, також, можуть бути у складі керівних виборних органів організації, якщо їх кількість не перевищує третину складу керівного виборного органу.

(За статтею 5 Закону України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”).

Чи може бути обмежена свобода зборів та асоціацій?

Статті 37 і 39 Конституції України визначають, за яких обставин Свобода зборів та асоціацій (об’єднань) може обмежуватись. При цьому, заборона діяльності об’єднань громадян та обмеження зборів здійснюється лише судом і відповідно Конституції і законів України;

Стаття 11 Європейської Конвенції припускає лише ті обмеження цих прав, „...які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей і є необхідними в демократичному суспільстві. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління”.

Подібні винятки щодо обмеження свободи зібрань та асоціацій встановлюють й інші закони України;

Членами та засновниками політичних партій можуть бути тільки Громадяни України, що досягли 18 – річного віку;

Громадянин України може бути членом лише одної політичної партії, на відміну від громадських організацій, де членство одразу в декількох організаціях можливе;

Членами політичних партій не можуть бути судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці;

Не допускається  створення і діяльність структурних осередків політичних  партій  в  органах  виконавчої  та  судової  влади  і виконавчих  органах  місцевого  самоврядування,  військових формуваннях,  а також на  державних  підприємствах,  у  навчальних закладах та інших державних установах і організаціях;

Право на повагу до приватного і сімейного життя.

Свобода приватного та сімейного життя захищена статтею 32 Конституції України.

Обмежується це право самою ж Конституцією. Це випадки, коли поведінка особи суперечить законові й громадській моралі, наприклад коли за щитом „приватності” ховаються батьки, що здійснюють насильство над дитиною.

Стаття 32 Конституції України містить чотири самостійні частини: заборона, збирання і поширення конфіденційної інформації про людину без її згоди, надання можливості ознайомлення з відомостями про себе в державних і самоврядних органах, а також можливості судового захисту права людини на спростування недостовірної інформації про себе.

Охороняється це право і Міжнародними документами: стаття 12 Загальної декларації прав людини, стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, стаття 8 Європейської конвенції.

Стаття 16 Конвенції про права дитини захищаючи право на особисте життя, проголошує, що діти мають право на захист від втручання в їхнє особисте, сімейне і домашнє життя. Батьки дитини за статтями 5 (Виховання в сім’ї та розвиваючі здібності дитини) та 18 (Відповідальність батьків та захист автономії сім’ї) мають право суттєво впливати на формування поглядів, „...однак, відношення до дитини, як до особистості вимагає поваги її волі, поглядів, серйозного відношення до  неї, повага її гідності і особистого життя...”. Стаття 9 Захищає Сімейні відносини і контакти з батьками, гарантуючи право жити зі своїми батьками за виключенням тих випадків, коли це вступає в протиріччя з найкращими інтересами дитини, гарантуючи право зберігати зв’язок з обидвами батьками у випадку розлучення з одним із них або з обидвами.

Стаття 20 Конвенції ООН про права дитини діє в інтересах дітей, що тимчасово чи постійно позбавлені сімейного оточення. Для таких дітей має бути забезпечено заміну догляду за дитиною. Стаття 21 Конвенції встановлює право на усиновлення: „В державах, де усиновлення визнається та/або дозволяється, воно може здійснюватись виключно в найкращих інтересах дитини та при наявності дозволу компетентних властей, а також гарантій для дитини...”.

Право на укладення шлюбу

Укладання шлюбу – одна з найвідповідальніших подій в житті кожної молодої людини. За Конституцією України „Шлюб ґрунтується на рівній згоді чоловіка і жінки. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою” (стаття 51 Конституції України).

З статею 12 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод „Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.”

Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року, що почав діяти з 1 січня 2004 року, встановлено шлюбний вік – вік з якого особа на буває право на шлюб. Для чоловіків це – 18 років, для жінок – 17 років. З вагомих випадків (вагітність, наявність фактичних сімейних відносин, інші причини особистого, сімейного чи соціального характеру) можливе зменшення шлюбного віку. За п. 2 статті 23 Сімейного кодексу України „…за  заявою  особи,  яка  досягла  чотирнадцяти  років,  за рішенням суду їй  може  бути  надано  право  на шлюб,  якщо  буде встановлено, що це відповідає її інтересам”.

Дуже важливим є те, що з моменту укладення шлюбу, навіть, якщо особі ще не виповнилось 18 років, вона стає повністю дієздатною, а це означає, що ця особа несе повну відповідальність за свої дії.

Згідно статті 18 Сімейного кодексу, кожен учасник сімейних відносин який досяг 14-ти років може захищати свої права в суді.

Право на укладення шлюбу та право створювати сім’ю закріплене, також, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (стаття 23) та у Загальній декларації прав людини (стаття 16). Обидва документи визначають сім’ю, як природний і основний осередок суспільства і що має право на захист з боку держави. Охороні сім’ї, також приділяється особлива увага у Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права (стаття 10).

Право на освіту

Одною із необхідних умов існування сучасної людини – є її освіченість. Тому, хоча б певний рівень освіти, як правило держави визнають обов’язковим і беруть на себе зобов’язання його забезпечити. В Україні обов’язковою є середня освіта. Стаття 53 Конституції України гарантує право на освіту й одночасно встановлює обов’язковість освіти. Закон визначає відповідальними за одержання середньої освіти – батьків дитини, а якщо особі виповнилось 18 років, вона сама несе відповідальність за отримання обов’язкової середньої освіти.

„Право на освіту. Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань" ,-  зазначено в статті 2 Протоколу № 4, Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини.

Держава забезпечує право на освіту існуванням розгалуженої системи освіти, що включає в себе дошкільну, повну загальну середню, професійно-технічну, вищу. „Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі” ,- зазначено в Конституції України.

Право на освіту гарантоване й іншими міжнародними документами: Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права (стаття 13), Загальна декларація прав людини (стаття 26), Конвенція ООН про права дитини (стаття 28). Усі ці документи зазначають обов’язковість, хоча б початкової освіти.

Більш детально питання освіти регулюються Законом України „Про освіту” від 1991 року, Законом України „Про середню освіту” від 1999 року та іншими нормативними актами  навчаючись Ви маєте наступні права:

Права учнів

*  навчання  для  здобуття  певного  освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

*  вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

*  додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий  час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

*  продовження освіти  за  професією,  спеціальністю  на  основі одержаного освітньо-кваліфікаційного  рівня,  здобуття  додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

*  одержання  направлення  на  навчання,  стажування  до  інших закладів освіти, у тому числі за кордон;

*  користування навчальною,  науковою,  виробничою,  культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

*  доступ до інформації в усіх галузях знань;

*  участь  у  науково-дослідній,  дослідно-конструкторській  та інших  видах  наукової  діяльності,  конференціях,  олімпіадах, виставках, конкурсах;

*  особисту або через своїх представників участь у  громадському самоврядуванні,  в  обговоренні,  вирішенні  питань  удосконалення навчально-виховного процесу, науково-дослідної роботи, призначення стипендій, організації дозвілля, побуту тощо;

*  участь в об’єднаннях громадян;

*  безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

*  забезпечення  стипендіями,  гуртожитками,  інтернатами  у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

*  трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

*  перерву у навчанні у вищих та  професійно-технічних  закладах освіти;

*  користування послугами закладів  охорони  здоров’я,  засобами лікування, профілактики захворювань та зміцнення здоров’я;

*  захист  від  будь-яких  форм  експлуатації,  фізичного  та психічного насильства, від дій  педагогічних,  інших  працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність. (Ст. 51 Закону України “Про освіту”)

*  доступність та безплатність повної загальної середньої освіти в державному та комунальному загальноосвітньому учбовому закладі;

*  вільне вираження поглядів, переконань;

*  участь в добровільних самодіяльних об’єднаннях, творчих колективах, студіях, клубах, гуртках, групах за інтересами і т.п. (Положення про загальноосвітній навчальний заклад Ст. 42).

Заборона дискримінації

Дуже важливим принципом є недискримінація. В Конституції України закріплюється рівність прав статтями 21 та 24, що виключає обмеження в правах за певною ознакою. У міжнародних документах заборона дискримінації виглядає таким чином: Стаття 14 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод: „Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або інших обставин.”

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права – стаття 26. Загальна декларація прав людини – Статті 1, 2. Принцип недискримінації можна побачити і в інших статтях. Наприклад, стосовно права на працю, або захисту. В цих статтях наголошується, що під час реалізації прав, дискримінація неможлива. В Конвенції ООН про права дитини дискримінацію забороняє стаття 2.

Права виборців

Стаття 38 Конституції України гарантує „Громадянам України право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.”

Коли Вам виповнилось 18 років, це велика подія в житті, тому, що Ви вже доросла людина, навіть за всіма юридичними нормами. Тепер Ви Виборець – Громадянин, що має право безпосередньо брати участь у найважливіших подіях в державі. Чи то прийняття важливого загальнодержавного рішення під час референдуму, чи то вирішення, якоїсь проблеми місцевої громади на місцевому референдумі, або вибори президента, депутатів Верховної ради, місцевих рад, міського, селищного чи сільського голови.

З 18 років ми володіємо активним виборчим правом – маємо право обирати. Наступна серйозна дата, що пов’язана з виборчим правом – 21 рік. Тепер ви володієте не тільки активним виборчим правом, а й пасивним – обирати можуть Вас. Тепер Ви можете бути обраними депутатом Верховної ради або місцевих рад і вже як представник своїх виборців, котрі довірили Вам судьбу держави, своєї місцевості, можете брати безпосередню участь під час прийняття рішень в органах влади. Молоді люди, якщо Вам вже 35, чи не відчуваєте Ви себе на посаді президента!?

Виборче право, також, гарантують: Стаття 21 Загальної декларації прав людини, стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Стаття 3 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини.

Якщо Вам ще немає вісімнадцяти, Ви ще не маєте прав виборця, але вже можете брати активну участь в процесі прийняття рішень – обирати представників учнівського самоврядування в школі, брати участь в громадських слуханнях, виражати свої погляди і активно діяти через участь в роботі молодіжних та дитячих громадських організацій... 

Право на ефективні засоби правового захисту

Права людини буде лише списком проголошених бажань, якщо не буде механізмів захисту цих прав. Часто, ті права, в яких ми можемо побачити механізм, процедуру захисту називають „процедурними”, на відміну від „матеріальних” - тих, що виражають певну можливість.

Спробуйте звернувшись до Конституції України знайти можливості, механізми захисту прав. Одним із таких можливих механізмів є Суд. Головними принципами Суду є незалежність і справедливість. Суд приймає рішення виключно на основі закону. Але буває й так, що людина не може відстояти своє право в своїй державі. Чи то закон недосконалий, чи якісь інші причини не дозволяють йому цього зробити. Втім, у відчай впадати не треба. Є й міжнародна система захисту прав людини. До неї переважно звертаються, якщо використали всі можливі методи правового захисту у себе в державі. Прикладом дієвої системи міжнародного захисту прав людини є Європейська система, а саме – звернення до Європейського суду з прав людини, що знаходиться у Страсбурзі (Франція).

Окрім суду є й багато інших механізмів захисту прав людини. Але, це вже окрема розмова. Спробуйте уважно попрацювати з Конституцією.

Одним із таких механізмів захисту прав та вирішення проблем є звернення громадян. За статтею 40 Конституції України „Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк”. Головне, щоб Ваше звернення було правильно оформлено. Для цього треба звернутись безпосередньо до Закону України „Про звернення громадян”, або до додаткової літератури. Можна також звернутись до працівників громадських організацій, фахівців.

Право на справедливий суд гарантують міжнародні документи: Стаття 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свободю Стаття 24 Міжнародний пакт про громадянські та політичні права гарантує, також, „...право дитини на такі засоби захисту, що потребує в її становищі як малолітнього...”

Отже, перелік прав та свобод людини на цьому далеко не закінчується. Ви зможете більше про це дізнатись відкривши ІІ Розділ Конституції України, Загальну декларацію прав людини, Конвенцію ООН про права людини, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права…

Ми зовсім не звернули увагу на права, що відносять до групи соціальних, економічних та культурних. Соціальні, економічні та культурні права ще називають обов’язками держави.

Серед них: Право на працю, право на відпочинок, право кожного володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності..

Право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, Право на відпочинок, Право на соціальний захист, Право на житло Право на достатній життєвий рівень Право на охорону здоров’я, Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, Гарантування ґрунтованого на вільній згоді шлюбу, Захист материнства, дитинства й сім’ї, Гарантування свободи творчої діяльності.

Реалізація цих прав закріплена в законах України. Давайте подивимось на деякі із норм законодавства, що стосуються дітей та молоді і про які ми ще не згадували.

Трудове законодавство:

Якщо Вам 14 років, Ви Можете бути прийняті на роботу, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час за згодою одного із батьків або особи, що їх замінює.

Якщо Вам 14 років і Ви працюєте в період канікул, Ви маєте право на скорочену тривалість робочого часу – не більше, як 24 години на тиждень.

Якщо Вам 14 років і Ви працюєте, Вас не мають права залучати до виконання важкої роботи, роботи зі шкідливими умовами праці, роботи в нічний час, у вихідні дні, до підземних та надурочних робіт, до піднімання  вантажу вагою більше 12 кг.

Якщо Вам 15 років, Вас можуть прийняти на роботу лише за згодою одного із батьків або особи, що їх замінює.

Якщо Вам 15 років і Ви працюєте, Ви маєте право на скорочену тривалість робочого часу – не більше, як 24 години на тиждень.

Якщо Вам 16 років, Ви можете самостійно влаштуватись на роботу.

Якщо Вам 16 років і Ви працюєте, Ви маєте право на скорочену тривалість робочого часу – не більше. Як 36 годин на тиждень.

Якщо Вам не має вісімнадцяти, при влаштуванні на роботу, Ви маєте пройти медичний огляд і пред’явити медичну довідку. До 21 року проходити щорічний медичний огляд.

Якщо Вам 18 років Ви маєте право працювати з повною тривалістю робочого часу встановленою законом – 40 годин на тиждень.

Цивільне законодавство:

Особа, яка досягла чотирнадцяти років має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку). (Стаття 32 Цивільного кодексу України).

Особа яка досягла 14 років

·  і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. За цією ж статтею, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років провадиться за її згодою (Стаття 284 Цивільного кодексу України).

·  має право у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє прізвище та ім’я (Стаття 295 Цивільного кодексу України).

·  має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника (Стаття 1269 Цивільного кодексу України).

·  може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (Стаття 1273 Цивільного кодексу України).



[1] Матеріали ООН, http://www.un.org 

[2] Богуслав Банашак, «Права личности и механизмы их защиты в Конституциях некоторых стран», Тексты о правах человека и демократии, Варшава 2001, стр. 5-6.

[3] Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини, www.coe.kiev.ua/inf/putivnn/index   

[4] Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини, www.coe.kiev.ua/inf/putivnn/index  



X

X

надіслати мені новий пароль