ПРАВОЗНАВСТВО. Шкільне правознавство - як іти далі?

Проблема, яку я виніс у заголовок своїх роздумів, хвилює, напевно, багатьох вчителів. Адже навіть ми - дорослі - щоденно стикаємося з проблемами, породженими саме незнанням елементарних правових норм, губимося, зіткнувшись з найменшим правовим негараздом. На жаль, притаманним для більшості членів нашого суспільства є нині правовий нігілізм в його найгіршому вигляді. І для більшості небайдужих учителів проблема навчання учнів правам людини і правознавству в цілому є проблемою нагальною.

За освітою я - вчитель історії та методист виховної роботи (саме таку кваліфікацію отримували свого часу випускники істфаку Київського педінституту), п’ятнадцять років працюю в загальноосвітній київській школі, останні роки переважно викладаю правознавчі курси і з проблемою цією знайомий досить добре. І, на мою думку, нині склалася досить цікава ситуація в освітній сфері. Нібито ніхто не заперечує важливості правової освіти, всі намагаються докласти до цього зусиль. Але, на жаль, Міністерство освіти лише констатує своє розуміння важливості вирішення проблеми, а тим часом кількість годин, які відводяться на правознавство в школі, залишається на рівні 51 години за весь курс навчання. Деякі з громадських організацій, які останнім часом з’являються як гриби після дощу, лише створюють видимість бурної діяльності або ж на час виконання певного проекту дійсно працюють досить активно, виконують, і часом небезуспішно, окремі програми, але, на жаль, їх діяльність занадто тісно пов’язана лише з наявністю певного проекту, фінансованого ззовні, та завершується із закінченням строку такого проекту, - починається нова програма. І зв’язку між цими програмами, проектами та реальним шкільним життям, вдосконаленням шкільної освіти обмаль. Можливо, частково причина тому - пріоритети фінансуючих фондів, які почасти досить далекі від дійсних сьогоденних потреб нашої освіти, частково те, що серед тих, хто створює згадані громадські організації, є не лише ентузіасти та справжні професіонали правової просвіти та правозахисту, але й, на жаль, звичайні "заробітчани", яких набагато більше хвилюють відносини зі спонсором, аніж вплив проекту на розвиток правопросвіти. Я не проти громадських організацій, не проти виконання проектів на "західні" гроші, але за двох умов. По-перше, намагаючись виконати умови спонсорів, треба не забувати й про свою власну позицію, відстоювати свої позиції та принципи, не втрачати і не ігнорувати краще з того, що є у нас, адже наша методика та система освіти далеко не найгірша, - дечому і Заходу можна повчитися у нас. По-друге, проект має бути не "проектом для проекту", а й мати вихід на реальну школу, певні перспективи після закінчення проекту, а не лише на час "підпитки" (перш за все фінансової).

Висловлю свою особисту точку зору. Якщо ми дійсно вболіваємо за правову освіту молоді, треба, перш за все, бути реалістами. Навчальні курси можуть і повинні відігравати важливу роль в правовій освіті, а, враховуючи загальний занепад виховної роботи в більшості шкіл України, є чи не єдиним джерелом правових знань для більшості учнів. Крім того, реальним є існування курсу правознавства, і навряд чи можна розраховувати на впровадження багатогодинних нових курсів правознавчого спрямування ближчим часом. Тому, найреалістичнішим шляхом вдосконалення правової освіти в школі нині є саме робота над вдосконаленням цього курсу, а не боротьба з ним (як це намагається робити дехто з авторів бюлетеня та керівників новостворених організацій), не намагання замінити курс на нові (адже існує реальна небезпека втратити наявний курс, не отримавши нічого взамін). Я зовсім не заперечую створення нових курсів, але девізом їх має бути "Поруч, а не замість!", адже реально вони поки що мають нішу лише на рівні варіативної частини навчального плану, та й рівень готовності вчителів до викладання новітніх курсів ще нижчий, ніж до викладання правознавства.

Яким же чином має вдосконалюватися існуючий курс правознавства? Висловлю думку і як учитель-практик, до того ж переможець Всеукраїнського конкурсу "Учитель року - 1999" саме в номінації правознавства, і як один з авторів шкільної програми та одного з підручників для 9 класу. Як на мене, нині діюча програма вимагає суттєвого вдосконалення. Її необхідно розвантажити від зайвого теоретичного та історико-правового матеріалу; можливо, позбавитися і деякого матеріалу з конституційного права. Критерієм відбору матеріалу має стати необхідність його для вирішення учнем реальних проблем, з якими він може зіткнутися в житті.

Що ж стосується підручників, то, на жаль, більшості з них не вистачає, по-перше, врахування вікових особливостей учнів, а по-друге, недостатньо розвинутим та досконалим є методичний апарат. (Вважаю неможливим більш детальний аналіз підручників саме з огляду на мою причетність до деяких із них, буду радий, якщо хтось візьме на себе порівняльний аналіз існуючих підручників).

Крім того важливою є й методика, яка використовується вчителем. Дозволю собі зауважити, що будь-який, найскладніший предмет (а правознавство є зовсім непростим для учнів), можна зробити цікавим та навіть захоплюючим для учнів. Але для цього слід володіти різноманітними методиками. І тут, на мою думку, також існує велика небезпека. Адже досягнути найвищої ефективності можна лише поєднавши традиційні, але в багатьох випадках достатньо ефективні методи, та так звані інтерактивні методи (більшість із яких достатньо відома нашим учителям під іншими назвами). До того ж зайве захоплення модними інтерактивними методиками при недостатньому розумінні їх можливостей, сутності та особливостей використання призводить до негативних наслідків - про це свідчить досвід більшості уроків, проведених учасниками цьогорічного конкурсу "Учитель року-2002" з правознавства, членом журі якого мені довелося бути.

Саме тому хотілося б закликати всіх, кому не байдужа доля шкільного правознавства, правової освіти в цілому, об’єднатися в справі вдосконалення існуючого шкільного курсу права, існуючого навчально-методичного забезпечення, загального обговорення та громадської експертизи пропонованих Міністерством програм, підручників та посібників. Лише разом можна покращити цей курс та зробити його цікавим, доступним та корисним для учнів та вчителів.