Громадянська Освіта, 2002, №09
Різне, Релігія і школа
Про конкурс "Жива історія або Львівяни, яких знає світ"
автор: Віктор Степанюк (м. Львів)
Про історію кажуть, що це наука, яка вивчає минуле. Але історія ще виконує функцію місточка з минулого через сьогодення до майбутнього. Через призму цієї сентенції у Львівській українській приватній гімназії був проведений конкурс-проект "Жива історія або Львівяни, яких знає світ". Гімназистам було запропоновано обрати для свого дослідження життєдіяльність видатного львівянина. Учасниками конкурсу були учні 7-11 класів. Першим етапом цієї роботи було інтервю, яке потрібно було взяти у обраної згідно тематики особистості чи її родичів. Окрім того вимагалось також і розшифрування цього діалогу. На основі проведеної дослідницької роботи гімназисти писали реферат, згодом проводився захист наукових робіт, проводилась зустріч з відомими людьми.
Гімназист 10 класу Тарас Трач по закінченню конкурсу висловив таку характерну думку, що "безперечним є той факт, що такі конкурси потрібні. Вони не тільки привчають учнів до праці, а й розвивають інші якості молодого покоління, формують характер".
Серед змістовних та цікавих доповідей особливу увагу заслуговує робота гімназистки 11 класу Марії Білоцької на тему "Вузька стежина одного дисидента" - про Мирослава Мариновича - відомого правозахисника і чудову Людину.
Не треба багато слів, щоб представити Мирослава Мариновича, бо він належить до кращих синів нашого народу, які, йдучи на боротьбу з тоталітарною радянською системою, не боялися ні смерті, ні тюрем. Гадаю, що постать п. Мариновича не тільки окраса, але й велика гордість і сила ректорату Львівської богословської академії, в якій він обіймає посаду віце-ректора та є директором Інституту релігії та суспільства.
Мирослав Маринович - це людина, що не вміє кривити душею. Він завжди відстоює і захищає те, в що вірить. Мабуть, саме тому цей чоловік і став дисидентом, бо не зміг віддатися неправді та покоритися радянській системі. Мирослав Маринович слухається свого розуму і совісті, а це найважливіше для духовного зросту і внутрішнього спокою.
Ще з ранньої юності п. Мирослава приваблювали українські обряди, звичаї, пісні та вишиванки. У душі він знав, що він українець, і що ніхто не зможе відібрати в нього права на честь, гідність та свободу живого українського слова. За це право Мирослав Маринович боровся усе своє життя. І ні концтабір, ні карцери, ні заслання не змогли його зламати, радже навпаки - додавали наснаги і сили боротися. А вірні друзі, які завжди були поруч, і відчуття того, що його переслідують за правду, робили цього дисидента по-справжньому щасливим.
Зараз п. Маринович працює в напрямку до Неба. Він шукає заблуканих ягнят і допомагає їм віднайти дорогу до Бога, він вміє любити ближніх і вселяти у серця надію. Ця людина ні про що в своєму житті не шкодує, за кожне терпіння і випробування Мирослав Маринович вдячний Господу і надалі готовий покірно приймати будь-що із Божих рук. Він не вміє тримати зла, бо переконаний, що: "Без прощення людство не має майбутнього". А найважливіша річ для п. Мирослава - мати чисту совість перед людьми і перед Христом.
Віктор Степанюк, заступник директора Львівської української приватної гімназії, вчитель історії та права.
Цитування інформації з цього сайту дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело