Громадянська Освіта

http://archive.khpg.org/osvita//index.php?id=1225456398


Чотири Золоті Принципи громадського руху

31.10.2008
автор: Ігор Луценко
джерело: human-rights.unian.net

Повний текст див.: „Українська правда”

<…> Низова самоорганізація сама по собі є універсальною реформістською, мирною відповіддю на тупість державної машини.

Незадоволені ЖЕКом? Об’єднуйтесь і обслуговуйте житло самостійно! Поряд руйнують сквер під автостоянку? Об’єднуйтесь і перешкоджайте в судах і на вулиці! Проти пробок на дорогах? Проти обов`язкової вакцинації? І так далі.

Як саме далі? Ось відповідь – точніше, її початок.

Кажуть, ще з махновських часів збереглися Чотири Золоті Принципи громадського руху – знання, яке переходило з уст в уста:)

Об’єднуватися на основі чіткої мети

Цим може бути що завгодно – від бажання очистити місто від наркотиків до лобіювання їх легалізації. Важливо лише те, що громадяни гуртуються навколо певної мети, і при цьому неважливі політичні, релігійні та будь-які інші погляди.

Ніщо так не розділяє людей, як суперечки з абстрактних політичних питань чи щодо чеснот того чи іншого політика.

Власне, саме такі спори тримають людей роз`єднаними – що й потрібно чиновнико-бізнесмено-політиканській машині, що зараз керує українцями. В той же час спільна мета (наприклад, створення інфраструктури для велосипедистів чи захист лісів від вирубки) об’єднує людей зовсім різного походження, соціально-географічного положення та статків. І це мирне гуртування народу страшенно дратує й лякає можновладців.

Спробуйте об’єднуватися хоча б лиш для того, щоб побачити, як будуть біліти від люті чиновники. Ще б пак, громадяни сміють забрати у держави монополію на представлення їх інтересів!

Об’єднуватися без лідерів

Ніяких командирів, жодних "голів", ні в якому разі – "вождів". Всі рішення приймати консенсусом, не замикати жодні функції на окремих людях. Для багатьох звучить дико, але варто лише спробувати – і виявиться, що такий механізм чудово працює!

Це ледь не найголовніша річ у самоорганізації – щоб не було начальства, яке легко підкупити. Якщо формальності вимагають мати одного представника, то потрібно забезпечувати постійну ротацію людей на посадах.

Жодної політики!

Не ставити собі за мету зайняти політичні чи інші пости. Відмовлятися від будь-якого політичного піару в ході здійснення своєї діяльності. Жодної партійної символіки, патентованих гасел.

Максимальна деполітизованість та деідеологізованість. Крім того, уникати тісного контакту з партіями і рухами, що фінансуються "зверху". Вони – гнила частина гнилого апарату держави, жити і партіям, і держапарату у нинішній формі залишилось недовго.

Про гнилість – це не риторика, про це говорить багаторічний досвід громадянської діяльності.

Партії є лише піар-структурами, що обслуговують інтереси своїх лідерів. Такі собі виродки з великими головами але тоненькими кінцівками, як правило нездатні на реальну допомогу, але здатні на багато розмов заради паморочення людських голів.

Покладатися лише на свої сили

В першу чергу – на самофінансування. Громадська дія майже не потребує грошей, і це міф, що реальний рух не може існувати без потужної фінансової підтримки. Насправді, тут є зерно гіркої правди –в Україні соціальні рухи рідко існують без зовнішнього спонукання, яке приходить у формі грошей.

Але це патологія, яка минеться. Питання наявності у людей волі до дії – а стимулів міняти щось в соціумі з`являється дедалі більше; це питання, яке вирішить час.

Ось, власне, загальна формула рецепту української революції – і не тільки української, вона працює вже дуже довго в багатьох країнах, від Мексики до Фінляндії.

Рано чи пізно всім набриднуть ці три політики, в яких заблудилась країна, їх партії, котрим протиправно даровано монополію формувати владу.

Махно повернеться, віртуальні тачанки увірвуться на затхлі вулиці Липок; владу – що мов листя лежить зараз там на бруківці, під брудними ногами – вітер з Гуляй-поля понесе в руки кожному, кому вона потрібна.<…>

Ігор Луценко, редактор сайту Financist, УП