«Ворог народу», розстріляний на підставі таємної інструкції

 251106.02.2019

автор: ХПГ-інформ

Росіянин Георгій Шахет оскаржує розстрільний вирок, ухвалений щодо його діда Павла Заботіна «трійкою» Об’єднаного Державного Політичного Управління (ОДПУ) в 1933 році. Інтереси Шахета заступають юристи Правозахисного центру «Меморіал» спільно з «Командою 29» (неформальним правозахисним об’єднанням юристів і журналістів).

З лютого 2017 року Георгій Шахет добивається доступу до матеріалів кримінальної справи діда, розстріляного на підставі декрету ВЦВК від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцнення соціалістичної власності» – горезвісного «Закону про три колоски».

Павло Заботін

Як передбачено законною процедурою, Шахет подав заяву про доступ до архівів ГУ МВС по Московській області й отримав відмову на підставі того, що Павло Заботін не був реабілітований. Районний і Московський міські суди підтвердили це рішення. Коли ж Шахет подав заяву до Московської прокуратури з вимогою реабілітувати Заботіна, прокуратура відмовила, пославшись на те, що Заботіна засудили не з політичних мотивів, а як звичайного злочинця – хоча він і був засуджений «трійкою» ОДПУ, але обвинувачення мало загальнокримінальний характер – крадіж будматеріалів і підроблення господарських документів.

Ще під час розгляду першого позову Шахета в Головінському суді ГУ МВС було вимушене частково розкрити перед судом матеріали архівної справи Павла Заботіна. З них стало відомо, що він був обвинувачений у «наданні фіктивних рахунків на суму понад 11 тис. руб., а також крадежу спільно з іншими особами 20 тис. цеглин і 20 ящиків скла загальною вартістю 22 400 руб.».

«Закон про три колоски» розглядав крадіж державного майна як контрреволюційну діяльність «ворогів народу». А вже перша стаття російського «Закону про реабілітацію жертв політичних репресій» пояснює, що за політичні репресії вважаються «заходи примусу стосовно осіб, … що визнані соціально небезпечними для держави або політичного ладу з класових, соціальних, національних, релігійних або інших ознак». Навіть більше, у третій статті закону сказано, що реабілітації підлягають усі, хто був засуджений «за рішеннями органів ВЧК, ДПУ – ОДПУ, УНКВС – НКВС, МДБ, МВС, прокуратури та їх колегій, комісій, „особливих нарад“, „двійок“, „трійок“ та інших органів, які здійснювали судові функції».

Для визнання наявності політичних репресій необхідно, щоби людину переслідували не тому (або не тільки тому), що вона скоїла злочин, а тому, що вона нібито була соціально чужим елементом для держави, так званим «ворогом народу». Саме таким став Павло Заботін з погляду держави, посягнувши на державну власність, і саме тому його розстріляли. Як би ж він, приміром, украв у сусіда корову, тоді відбувся би значно дешевше – покаранням за кримінальною статтею, і реабілітації би не підлягав. Але у випадку Заботіна, засудженого позасудовим органом («трійкою») до цілком безпідставного покарання (розстрілу) факт політичної репресії є очевидним.

Юристи ПЦ «Меморіал» і «Команди 29» подали позов про визнання рішення прокуратури незаконним, проте Таганський районний суд Москви відхилив і цей позов, заявивши, що не має права втручатися в рішення прокуратури.

Тоді юристи вирішили оскаржити вирок 1933 року й подали відповідну касаційну скаргу від імені Георгія Шахета до Московського міського суду.

Для оскарження потрібен доступ до матеріалів справи, але поки що юристи мають лише висновок, яке надало МВС до суду, коли юристи намагалися отримати такий доступ. Висновок виголошує, що Заботін був засуджений за крадіж будматеріалів у складі групи, як сказано у вироку, «колишніх торговців-позбавленців».

Проаналізувавши декрет ВЦВК від 7 серпня 1932 року, юристи дійшли до висновку, що його дія поширюється лише на вантажі на залізничному та водному транспорті, а також майно колгоспів і кооперативів. Майно, начебто вкрадене Заботіним, не було ні залізничним, ні водним, ні колгоспним.

Випущена після ухвалення декрету «Інструкція із застосування постанови» розширювала сферу застосування «Закону про три колоски» й охоплювала те, що поставлене за вину Заботіну. Але інструкції передувало слово «Таємно», вона не була опублікована, про неї знали лише кримінально-виконавчі органи – суди прокуратура, ОДПУ та оперсектори.

«Чи можна розстрілювати на підставі таємного закону?» – це головне питання касаційної скарги, на яке має відповісти Московський міський суд найближчим часом.

Оскільки всі спроби отримати доступ до архівних матеріалів справи Заботіна зазнали невдачі, юристи мають надію отримати доступ до документів під час судового засідання. Документи дадуть змогу з’ясувати, наскільки обвинувачення Заботіна є фактично обґрунтованим.

За матеріалами ПЦ «Меморіал».