СКАЛИЧ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ (ПОКУТНИК)

 529124.03.2011

автор: Овсієнко В.В.

СКАЛИЧ (ПОКУТНИК) СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ (нар. 09.10.1920 в с. Довге Дрогобицького повіту, нині Львівської обл. – п. 29.04. 2003, с. Витвиця Долинського р-ну Івано-Франківської обл.)

Реліґійний проповідник, мученик за віру.

Син багатодітних бідних селян. Освіта 4 класи. Три роки наймитував. З 16 років інвалід (туберкульоз кісток, що почався з застуди, в 1941 – перелом лівого плеча). Пересувався на милицях. З осени 1942 – секретар сільського Українського освітнього товариства. З березня 1945 вчився на бухгалтера в Дрогобичі.

Заарештований 3.12. 1945 і вже 29.12 засуджений військовим трибуналом Прикарпатського воєнного округу за п. “а” ст. 54­1, 54­11 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі. Інкриміновано зберігання брошури УПА “Відозва до населення західних областей України” та бланків шкільних документів, хоча учасником національно-визвольного руху С. не був. Покарання відбував в інвалідних таборах Казахстану (Караганда, Балхаш). За відмову від роботи в кам’яному кар’єрі і релігійну проповідь додатково засуджений на 5 р. як “саботажик”. Коли в С. відібрали позичену у священика Євангелію, він на знак протесту оголосив голодівку, мовчанку, відмовився від роботи. Два роки зазнавав жорстоких знущань у зоні, відтак три роки його утримували в психіатричній лікарні, де теж немилосердно били, викрутили праву руку. “Мук, які переніс він за 10 років ув’язнення, вистачило б на святого великомученика” (В.СТУС). Звільнений 1955 через актування.

Жив у брата в с. Гірське-Довге Дрогобицького р-ну. Робив домашню роботу, на колгоспну не ходив. Родина тяжко бідувала. За 8 років переписав 60 молитовників дітям, за що братові кілька разів відрізали садибу.

Улітку 1960 р. відвідав цілюще джерело в с. Середнє на Прикарпатті і з тих пір пов’язав своє життя з покутництвом (від слова “покута”; самоназва “Слов’янська Церква Святого Духа”) – "цікавою народною версією українського месіанізму" (В.СТУС), яка зародилося на початку 50-х у Західній Україні. Покутники вірують, що другий прихід Христа вже стався, що на Землі вже є нове Євангеліє, визнають святою гору Середня в Прикарпатті, де має постати новий Рим. Покутники відмовилися від документів і державної роботи, жили заробітками в людей, збиранням трав, грибів, ягід. Їх били і затримували на горі Середній, днями, тижнями утримували в міліції, судили за звинуваченням у “дармоїдстві” та “бродяжництві”.
30.01. 1980 С. заарештований прокуратурою м. Дрогобича за звинуваченням у "створенні групи, яка становить загрозу здоров’ю громадян" і “посяганні на особу” (ст. 209 КК УРСР, ніби хрестив у Тисмениці дівчину, внаслідок чого вона захворіла). Коли версія була спростована, висунули звинувачення в проведенні “антирадянської агітації і пропаганди”. Адже під час обшуку було вилучено коло 700 віршів С. релігійно-націоналістичного змісту — плід його роздумів про світ, віру, християнство. 70 із них суд визнав антирадянськими. Ніяких документів С. не підписував. 19.08. 1980 засуджений Львівським облсудом за ст. 62 ч. 2, ст. 209 ч. 1, ст. 26 п. 1 ч. 1, 42 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання з визнанням його особливо небезпечним рецидивістом і конфіскацією майна (якого в нього не було — навіть рідна хата затоплена водосховищем).

27.09–02.10. 1980 перебував у таборі ЖХ­385/1 (Мордовія), 16.10 привезений етапом у Пермський табір особливого режиму ВС­389/36­1 (сел. Кучино Чусовського р-ну). Більше півроку не приймав казенного смугастого одягу, залишаючись лише в білизні, потім зривав нагрудний знак із прізвищем, а коли його випалили хлоркою — вирізав на куртці дірку. З релігійних міркувань не визнавав прізвища (називав себе Семен Покутник), тому не ставив підпису на будь-яких документах, не міг купувати продуктів з “ларка”, не писав листів, заяв і скарг. Як інвалід не працював, але й не приймав від співкамерників ніяких подарунків — хіба що в обмін чи за послуги. З адміністрацією тримався з виключною гідністю, зі співв’язнями — по-християнському тактовно. Час проводив у молитвах за народ, вважаючи, що політичні в’язні після знищення чернецтва виконують його роль.

13.03–14.05.1981 перебував у Львові "на перевихованні", яке ніяк не похитнуло його переконань. Упродовж 1981-87 п’ять разів С. переводили в лікарню табору ВС­389/35 (ст. Всехсвятська) у зв’язку з хворобами серця, нирок, виразкою шлунку, хребта, які в неволі ускладнилися.

У липні 1982 в "Литературной газете" з’явилася стаття голови Комітету у справах релігій Куроєдова з вигадками про покутників; про С. писав член Політбюро ЦК КПРС Яковлєв у книжці “ЦРУ против СССР”.

Звільнений 08.10. 1987 за ухвалою Чусовського міськсуду від 06.10 у зв’язку з хронічними захворюваннями. Жив у небоги в с. Синєвидне Верхнє Сколівського р-ну Львівської обл., у с. Середнє Калуського р-ну Івано-Франківської обл., у с. Колодниця Стрийського р-ну Львівської обл., у м. Стрий у покутниці Марії АНТОНІВ, в інших селах. Попри недуги, відвідував гору Середню, вів проповідь.

З проголошенням незалежності України покутники прийняли державні документи, пенсію. С. реабілітований. Помер 29.04. 2003 р. в с. Витвиця Долинського р-ну Івано-Франківської обл., де й похований.

Бібліоґрафія:

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. – 1982: 5-9; 1984: 12-3.
В.Стус. Із таборового зошита. // Вікна в позапростір. – К.: Веселка.— С. 225. Те ж: Василь Стус. Твори в чотирьох книгах, шести томах. Вид-во “Просвіта”. – Т. 4. – С. 502.
Український вісник. Випуск 8–9, 1987. Передрук ЗП УГС, 1988. – С. 219, 222-223.
Архів ХПГ: Інтерв’ю С. Скалича 25.01. 2000 р. в м. Стрий. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121777234&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 718–720. Укр. http://archive.khpg.org/index.php?id=1300956201&w; рос. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113997278
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 596–597; 2-е вид.: 2012 р., – С. 678–679.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.04.2005. Останнє прочитання 23.07.2016. 

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Інтерв’ю

ГЕЛЬ ІВАН АНДРІЙОВИЧ. Інтерв’ю. Вахтанґ Кіпіані та Василь Овсієнко

Події

Сорок років від дня «Генерального погрому». Борис Захаров

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Праці дисидентів

МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

Розмова з Михайлом ГОРИНЕМ. Бердиховська Боґуміла

Інтерв’ю

ГОРИНЬ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ. Овсієнко В.В., Кіпіані В.Т.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГOРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

ПОКУТНИКИ (Слов’янська Церква Святого Духа)

Ґлосарій

МЕМОРІАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ І ТОТАЛІТАРИЗМУ В СРСР „ПЕРМЬ-36”

Опитування

Овсієнко Василь

Спогади

ЛИТВИН ЮРІЙ ТИМОНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

СКАЛИЧ СЕМЕН ФЕДОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

КУРИЛО ВАСИЛЬ ОЛЕКСІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЗАЛИВАХА ОПАНАС ІВАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

АНТОНІВ МАРІЯ МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Інші релігії

АНТОНІВ МАРІЯ МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

MENU