КУЛЬЧИНСЬКИЙ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ

 550814.07.2007

автор: Кульчинський Микола, Овсієнко Василь

КУЛЬЧИНСЬКИЙ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ (нар. 10.04.1947, м. Дубно Рівненської обл.).

Журналіст, просвітянин, громадський і політичний діяч.

І тато, і мама були людьми високоосвіченими. Батько був ув’язнений на 10 р. у таборах Воркути за зв’язки з українським національним підпіллям. До цього побував у польському концтаборі „Береза-Картузька”, його заарештовували німці і „перші совєти”.

1957, коли батько повернувся з ув’язнення, сім’я переїхала у Новомосковськ Дніпропетровської обл. Батько влаштувався реґентом у знаменитому козацькому Троїцькому соборі. У родині панував дух пісні, музики, літератури. На покуті ікони в рушниках, ліворуч на стіні Шевченко, також у рушниках. Діти зростали так, наче не було окупаційної російської комуністичної влади. Старший брат Богдан став привозити з Києва літературу самвидаву. К. вступив у комсомол, щоб стати піонервожатим і виховувати першокласників в любові до України. Навіть в армії К. отримував українські журнали й газети, що видавалися в Чехословаччині та Польщі.

У січні 1969 К. демобілізувався. Шукав зустрічей з українською інтелігенцією Дніпропетровська. Здружився з родиною КУЗЬМЕНКІВ – Олександром та Оленою, з Іваном СОКУЛЬСЬКИМ. Разом з братом Богданом виношували думку створити друкарню, шукали шрифти.
Заарештований К. 14.06.1969 на теплоході, де працював матросом. Звинувачений у розповсюдженні літератури самвидаву. Під час обшуку один слідчий, побачивши батьків рукопис історії українського народу, писаний з пам’яті на Воркуті, що завершувався цитатами з Франка, Шевченка, Лесі Українки, сказав: „Лучше бы ваш сын менше читал этих Франков и Шевченков и этих историй, то не попал бы в тюрму. А сидеть он будет точно”. Другий слідчий під час допитів сказав: „Лучше бы ты воровал, чем ратував за эту мову».

Звинувачений разом з Іваном СОКУЛЬСЬКИМ та Віктором САВЧЕНКОМ за ч. І ст. 62 КК УРСР у проведенні антирадянської агітації та пропаганди.

На слідстві К. зізнався, що взяв друкарську машинку в І.СОКУЛЬСЬКОГО, щоб надрукувати свої вірші. Насправді передруковував на ній літературу самвидаву, у т.ч. „Лист творчої молоді Дніпропетровська” (на захист роману „Собор” О.Гончара). Розповсюджував його, залишаючи на вокзалах, автостанціях, розсилав на адреси з телефонних довідників. Про самвидав казав, що дали якісь незнайомі люди в поїзді, літаку. Під час слідства і на суді тримався гідно.

Московські адвокати В.Б.Ромм та Ю.Я.Саррі, які раніше захищали російських дисидентів, на засіданні Дніпропетровського обласного суду заперечували склад злочину в діях підсудних, у результаті чого справу К. перекваліфікували на ст. 187-І „Наклепи на радянський державний і суспільний лад”. Винним себе у скоєнні злочину К. не визнав. 27.01.1970 засуджений на 2,5 р. ув’язнення у таборах загального режиму. Віктор САВЧЕНКО був засуджений умовно на 2 р. з трирічним випробувальним терміном. І.СОКУЛЬСЬКИЙ у цій справі ув’язнений за ч. І ст. 62 на 4,5 р.

У зоні № 77 Запорізької обл. серед кримінальних в’язнів почувався як беззбройний у клітці з дикими звірами. Його били, щоб зробити своїм попихачем, вдруге – за завданням зонівського оперуповноваженого. Однак залишився самим собою і навіть зажив поваги за свою позицію і статтю, бо всі карні люто ненавиділи радянську владу. От якби ще перестав говорити українською мовою, то був би зовсім своїм....

Після звільнення з 1973 по 1990 р. працював у Полтавському управлінні механізації будівництва машиністом баштового крану.
1975 в К. був трус, але, на щастя, самвидаву, який лежав у робочій торбинці на підлозі під столом на кухні, – не знайшли. На співпрацю з КГБ не піддався. Після двох місяців допитів йому зачитали Указ ПВР СРСР від 25.12.1972 з попередженням про кримінальну відповідальність у разі допущення в подальшому антирадянських висловлювань. Тим часом ходив на роботу, завжди маючи при собі теплі шкарпетки, білизну, цукор, сухарі.

1987 заснував клуб „Рідне слово” в Полтаві, який став основою для створення НРУ (1989) і Товариства української мови ім. Т.Шевченка (ТУМ) на Полтавщині. З 1989 р. К. – незмінний голова Полтавської обласної організації ТУМ („Просвіти”), 1990-1994 рр. – на ставці голови її. У 1994–1996 рр. навчався у Полтавському вечірньому університеті журналістики. Член Спілки журналістів. Видав збірку віршів.

До 2000 р. був помічником народних депутатів. З 1990 – депутат міської Ради, голова комісії з питань свободи інформації та зв’язків з громадськими організаціями. У 1994-2000 рр. – депутат обласної Ради, голова комісії з питань регламенту. Народний депутат України ІІІ, ІV, V і VI скликань (2000-2012 рр.), член фракції „Наша Україна”.

Бібліоґрафія:
І.
Десь під вербою журно йдуть літа; Сонце сповнила туча; Пісне моя українська (вірші і стаття) // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 194-196.
Заґратоване світло. – Полтава: «РІК», 2007. – 136 с. (Вірші).
Микола Кульчинський: "В "зоні", як ніде, проявлявся російський шовінізм". «Історична правда», 18.04.2011, Роман Кульчинський: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/18/36171/add_ok/#comments ; 10.08.2011: http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/04/18/36171/
ІІ.
Судовий процес у Дніпропетровську // Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 169 – 173; Там же: М.Плахотнюк. За ними – правда (Відповідь наклепникам). – С. 173-187. Див. також: С. 21, 55, 88, 194-196, 350, 369, 431, 567, 630.
Шморгун І. Рано-вранці вітри заголосять [життєпис родини Кульчинських]. – Рівне, 1994. – 27 c.
Дениско Г. Від собору козацького до собору душ [біографічна стаття про М.Г.Кульчинського, світлина] // Полтава-рухінформ. Інформаційний бюлетень. – 1998. – Ч. 1. – Берез. – С. 1–3.
Скорик Михайло. Зима. Сповідь про пережите. – К.: Вид-во „Правда Ярославичів”, 2002. – С. 78, 91, 93, 101, 109-122.
Мандрівки життя. Інтерв’ю з Петром Павловичем Розумним... // Кур’єр Кривбасу, № 198. – 2006. – С. 132.
Архів ХПГ.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 365-367. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184402471&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 357–358; 2-е вид.: 2012 р. – С. 401–402.

Микола Кульчинський, Василь Овсієнко (Харківська правозахисна група). 30.07.2006. Останнє прочитання: серпень 2016.