КОВАЛЕНКО ІВАН ЮХИМОВИЧ

 495718.11.2005

автор: Овсієнко В.В.

Нар. 13.01. 1919 (за документами 31.12. 1918), с. Лецьки Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. - 18.07. 2001, м. Боярка Києво-Святошинського р-ну, Київщина.

Учитель, поет.

З селян. Батько був талановитим хліборобом, бо вмів з невеликої ділянки одержати добрий урожай. Мусив вступити в комуну “Маяк батраків”, однак був репресований. Половина села вимерла під час голоду 1932-33 рр.. К., з 7 до 16 років працюючи влітку в комуні, взимку навчався в школі №1 у Переяславі. За непокірність тричі виключали зі школи, проте закінчив її лише з однією четвіркою - з російської мови. У піонери і комсомол так і не вступив. Через туберкульоз не був прийнятий до університету. Два роки працював на будівництві в Києві.

1938 року вступив на факультет романо-германської філології Київського університету. Одружився з однокурсницею Іриною Павлівною Пустосміх, родом з Чернігова, з української інтелігенції. До війни закінчили три курси. Працювали на копанні окопів під Києвом. Перебралися до розбомбленого Чернігова. Намагалися евакуюватися, але потрапили в оточення. Окупацію пережили в Чернігові, перебиваючись випадковими заробітками (К. малював ікони і міняв їх по селах на продукти). Спілкувалися з полоненими французами, що працювали в Чернігові. З поверненням червоних призначений директором єдиної вцілілої школи № 4, та довелося поступитися “партійним” кадрам, які повернулися з евакуації. Щоб уникнути репресій, 1947 року перебралися в Боярку, де викладали англійську, французьку, німецьку, російську мови. Дипломи одержали 1950 р. Вели просвітницьку роботу: зібрали велику бібліотеку, організували самодіяльний театр, ставили п’єси, організовували екскурсії, 1966 р. провели літературний вечір з участю шістдесятників Є.Сверстюка, В.Стуса, Н.Світличної, після чого за К. було встановлено неофіційне стеження. Коваленки мали шану й любов дітей та батьків, але не вступали в партію, викривали брехню й непрофесійність, за що постійно зазнавали цькувань. Деякий час К. не мав роботи, хіба у вечірній школі, у військовому санаторії.

З дитинства писав лірику, яку не вважав потрібним публікувати, проте час від часу писалися так звані “люті вірші”, спрямовані проти комуністичної облуди та її  служителів. 1965 року зазнайомився з істориком-культурологом Михайлом Кутинським, у минулому політв’язнем, який уклав багатотомну збірку довідок про місця поховання діячів української культури під назвою “Некрополь”. М.Кутинський упорядкував і видрукував самвидавську збірку К. “Червона калина” (1966), згодом збірки “Перлини” та “Недокошений луг”. Вірші і статті К. про Михайлівський собор, про музей Івана Гончара були надруковані в газеті “Нове життя” (м. Пряшів, Словаччина), в Канаді вони були видані на принтері окремою книжечкою. У домі К. прямо в книжковій шафі зберігалася практично вся література українського, почасти й московського, самвидаву 60-х років. Його, здебільшого привозив М.Кутинський. К. передруковував самвидав і давав його читати десяткам людей, у тому числі своїм учням.

13.01 1972 р. К. був заарештований. Приводом стали поновлені на вимогу КГБ давні доноси директора школи, завуча, парторга і одного вчителя про те, що К. прилюдно в учительській назвав окупацію Чехословаччини 1968 року “фашистською акцією”. Були допитані 140 учнів К. - жоден проти свого вчителя не засвідчив. Більше того, на випускному вечорі 1972 його вже фактично звільненій з роботи дружині школярі і батьки влаштували овацію.

Інкриміновано було розповсюдження літератури самвидаву та низку віршів. Не інкриміновані вірші просто спалили. Лише невелика їх частина збереглася в пам’яті автора та дружини.

На закритому суді адвокат Єжов, як далекий від українських справ, але добрий професіонал, зумів “збити” термін ув’язнення до 5 років (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Суд відбувся 6-11.07 1972. Винним себе у вчиненні злочину К. не визнав.

Карався К. в таборі суворого режиму ВС-398/35, пос. Центральний Пермської обл. Спілкувався з колишніми вояками УПА М.Симчичем, В.Підгородецьким, Є.Верхоляком та іншими, які любили слухати його вірші, з шістдесяниками І.Світличним, М.Коцом, І.Калинцем, Т.Мельничуком, Є.Пронюком, С.Ґлузманом, В.Буковським, В.Марченком та ін. Вчив англійської мови євреїв, які збиралися виїздити з СРСР.  Писав вірші, які час від часу вилучалися адміністрацією і знищувалися. Поезію К. високо оцінював І.Світличний. Лише невелика частина віршів  дійшла в листа до дружини та збереглася в його феноменальній пам’яті. Під кінець терміну етапований до Києва і звільнений 13.01 1977 інвалідом другої групи (гіпертонія).

Два роки домагався запису в трудовій книжці про звільнення з роботи, щоб призначили пенсію (57 крб.). Підтримував зв’язки з колишніми політв’язнями. Реабілітований 1991 року.

1995 року учениця і друг сім’ї Коваленків Ольга Рожмакова видала своїм коштом книжку віршів “Недокошений луг”. 1996 р. СБУ повернула вірші, які зберігалися в справі. 1999 вийшла більша книжка “Джерело”. 

Помер К. 18.07. 2001, похований у Боярці. 

У м. Боярка іменем К. названо вулицю. На будинку, якого поет збудував власними руками і де прожив майже півсторіччя, встановлено меморіальну дошку. У м. Переяславі-Хмельницькому встановлено меморіальну таблицю на школі № 1, яку К. закінчив у 1936 р. На його слова написано 34 пісні. Починаючи з 2012 року, кожної осені у Боярці відбувається Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка. 

Син Олесь, 1945 р.н., – відомий перекладач української класики на англійську мову, у зв'язку з переслідуваннями батька був "невиїзним" і мусив працювати в бюро перекладів. Дочка Марія (у шлюбі Кириленко), 1957 р.н., закінчила Київський Державний інститут іноземних мов, за спеціальністю не працювала, зараз бібліотекар в Інституті молекулярної біології та генетики НАН України; має дітей Івана, 1988 р.н. та Ольгу, 1991 р.н.

Бібліоґрафія
І.
Недокошений луг: Вірші. – К., 1995 – 128 с.
Джерело: Поезії / Передмова Марії Кириленко. – К.: Освіта, 1999. – 271 с.
Перлина. – 2006.
Учитель. – 2009.
Порив до небес. – 2012.
ІІ.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з І.Ю. та І.П.Коваленками 12.09.1999. http://archive.khpg.org/index.php?id=1121320562&w ; http://archive.khpg.org/index.php?id=1120846317&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 306–309. http://archive.khpg.org/index.php?id=1132341713&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 300–301; 2-е вид.: 2012 р. – С. 334–335.
Сергій Білокінь, Марія Кириленко. Шістдесятник Іван Коваленко (біогр. нарис) . http://ivan-kovalenko.info/pro-ivana-kovalenka/biografia/420-sergy-blokn-marya-kirilenko.html 

Василь Овсієнко, Марія Кириленко. 2003. Останній перегляд: серпень 2016.

 Поділитися

Вас може зацікавити

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Дослідження

Люди октября 1956 года. Алексей Макаров

Інтерв’ю

ОВСІЄНКО ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В., Захаров Б.Є.

Персоналії / Український національний рух

БОЙКО ПЕТРО ТОДОСЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОВАЛЕНКО НАДІЯ ДМИТРІВНА. Овсієнко В.В.

Організації

Український культурологічний клуб. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ОМЕЛЬЧЕНКО ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОМЕЛЬЧЕНКО ГРИГОРІЙ МИКИТОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ПРОКОПЕНКО ГАВРИЛО НИКИФОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

ПРОКОПЕНКО ГАВРИЛО НИКИФОРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Організації

УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ КЛУБ. Овсієнко В.В.

Праці дисидентів

Жінки в русі опору сімдесятих років. ЛІСОВА Віра Павлівна

Інтерв’ю

КОЦ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ЛУЦИК МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МАРЧЕНКО НІНА МИХАЙЛІВНА. Овсієнко В.В.

Персоналії / Український національний рух

КОЦ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ (ЮРІЙОВИЧ). Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

РІЗНИКІВ ОЛЕКСА СЕРГІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Спогади

МЕШКО ОКСАНА ЯКІВНА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МЕШКО ОКСАНА ЯКІВНА. Скрипка В.М.

Інтерв’ю

СИМЧИЧ МИРОСЛАВ ВАСИЛЬОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU