МАЛИНКОВИЧ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ

 397919.04.2005

автор: І.Рапп

 

 

(нар. 28.08.1940, м. Суми)


Активний автор і поширювач „Хроники текущих событий“(ХТС), член Української Гельсінкської групи (УГГ), політолог. 

Батько — військовий. Середню школу М. закінчив у Києві. Два роки працював токарем на Київському заводі "Кінал", 1959 поступив на юридичний факультет Ленін-градського університету.

До 1956, за власним висловом, "хитався разом з лінією партії, тільки, на відміну від партії, після 1956 — назад не хитався". Дуже вразила юнака інформація про жахи сталінізму, а потім угорські події. При цьому від самої соціалістичної ідеї М. не відмов-лявся і не відмовляється досі, маючи на увазі, наприклад, шведський досвід.

До 1961 в Юридичному інституті буяло активне громадське життя — газети, дис-пути, гуртки, суперечки з партійним керівництвом. 1961 почалися покарання — відра-хування з інституту, погрози, тиск, наслідком чого стало навіть одне самогубство. Сам М., формально за порушення громадського порядку, а фактично за активну студентську діяльність, був виключений з інституту з другого курсу.

Попрацювавши півроку, М. поступив до Київського медичного інституту, який успішно закінчив 1967, після чого одразу ж був призваний в армію військовим лікарем на 25 років.

Після справи Даніеля – Синявського (1965) М. остаточно "розійшовся зі владою". Першого листа він написав 1967 з приводу семиденної війни на Близькому Сході на ім’я тодішнього міністра оборони СРСР Гречка. Це була й приватна проблема М. — служити в Радянській Армії він не хотів узагалі, а тим паче під таку пору. Ніяких нас-лідків чи відповіді на лист не було. В армію М. таки взяли. А в серпні 1968 — окупація Чехословаччини. За чесно висловлене перед шеренгою солдатів ставлення до цього М. місяць просидів в особливому відділі Київського воєнного округу — усе лякали, а че-рез рік улаштували офіцерський суд честі і вигнали з армії. Довго не міг улаштуватися на роботу, а з 1970 працював дільничним лікарем, пізніше лікарем-радіологом в Інсти-туті ендокринології. 1973 захистив кандидатську дисертацію на тему „Радіологічні дос-лідження нирок при діабеті”.

У коло його знайомих входили В.НЕКРАСОВ, Й.ЗІСЕЛЬС, М.Білорусець, адво-кати Городецький і Кисельов, артисти та інші люди, тобто ліберальна інтеліґенція. З українськими шістдесятниками пов’язаний був лише через когось, хто належав до обох кіл. А після масових арештів української інтеліґенції 1972-73 зв’язки стали без-посередніми і тіснішими, хоча до української національної ідеї досі ставиться дещо на-сторожено, зокрема, відстоює офіційний статус російської мови в Україні.

З 1969 брав участь у мітингах біля пам’ятника Т.Шевченку, в Бабиному Яру, розповсюджує самвидав. Правозахисну діяльність М. активізував на початку 1970, ко-ли почав регулярно надсилати листи протесту, а потім передавати інформацію для "Хроники текущих событий". З 1975 до 1979 тривала "постійна війна зі владою": улаштовувалися нескінченні провокації, попередження, затримання, негласні обшуки та ін.. М. поводився дуже відкрито — виступав на зборах, відкритим текстом повідом-ляв по телефону А.САХАРОВУ про арешти, про свої розмови зі владою та ін.. Тоді ж познайомився з О.МЕШКО, яка сама була під пильним наглядом. У жовтні 1978 всту-пив до Української Гельсінкської Групи. В одній із бесід співробітник КГБ (пізніше голова Служби Безпеки України) В.Радченко вимагав, щоб М. підписав заяву про роз-пуск УГГ, а коли він відмовився, то його декілька разів побили невідомі.

У вересні 1979 чергова провокація проти М.: якась громадянка заявила, що ніби-то М. її зґвалтував. Цього разу був поставлений ультиматум: або еміґрація, або арешт. Той же Радченко сказав дружині М.: "Ми з ним не домовимося — ми посадимо вас, а до-ньку віддамо в дитсадок. І нехай вам допомагає ваша світова громадськість". Уночі проти 1 січня 1980 М. із сім’єю виїхав у Німеччину. 1980-82 редаґував журнал „Форум” (в-во „Сучасність”), одночасно був старшим редактором програм російської редакції радіо "Свобода" (Мюнхен). Працював у Закордонному представництві УГГ. Член-засновник Міжнародної гельсінкської асоціації, співголова Демократичного об’єднання політичних еміґрантів з СРСР.

31.12.1992 М. повернувся в Київ, став одним із найяскравіших політиків України. Був ідеологом президентської виборчої кампанії Л.Кучми.З його перемогою в липні 1994 призначений радником Президента. Але, виступивши проти призначення В. Рад-ченка міністром МВС, пішов з команди. З 1995 до листопада 1997 керував Інститутом проблем інтеґрації Київського центру політичних досліджень і конфліктології. 1997 за-снував партію "СЛОН" (Соціально-ліберальне об’єднання), однак полишив її на самому початку виборчої кампанії, заперечуючи з етичних міркувань проти деяких кандидатів до партійного списку. Згодом увійшов до Партії реґіонів, 1998 р. кандидував від неї до ВРУ. Займав посаду секретаря Комісії з підготовки конституційної реформи.

З 1998 М. – директор Українського відділу Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень (Росія), з 2002 – голова Комісії сприяння демократизації та роз-витку громадянського суспільства. Доктор медицини. Автор 40 наукових праць з ме-дицини і радіобіології (деякі в співавторстві), понад 100 публікацій в пресі, книг „Го-лод на Україні”. 1932–1933” (1983), „Афганистан в огне” (1985).

Указом Президента 8.11.2006 р. разом з усіма членами УГГ нагороджений орде-ном «За мужність» І ступеня.

2008 р. виїхав до Німеччини. 

Бібліоґрафія:

Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1978, вип. 48.— С. 25; 1979; вип. 52.— С. 123; 1980, вип. 53.— С. 69, 70; вип. 54.— С.  41.

Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 1-5, 1-12; 1981: 1, 3.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Докуме-нти і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Упорядники Є.Ю. Захаров, В.В.Овсієнко. Худож.-оформлювач Б.Ф. Бублик. – Харків: Фоліо, 2001: – Т. 1. – С. 29, 31, 101-102; Т. 3. – С. 106-107, 227; Т. 4. – С. 10, 13, 71-72, 81, 200.
Хто є хто в Україні. – К.: „К.І.С.”, 2004. – С. 499.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Єв-ропи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 422–424. http://archive.khpg.org/index.php?id=1113915987&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип,, 2010. – С. 399–400; 2-е вид.: 2012 р. – С. 448–449.

Ірина Рапп, Харківська правозахисна група. 2006. Останнє прочитання 11.08.2016.


 Поділитися

Вас може зацікавити

Праці дисидентів

МУЗЕЙ У КУЧИНО - СОВІСТЬ РОСІЇ. Овсієнко В.В.

Спогади

БАЛІС ҐАЯУСКАС ПРО ВАСИЛЯ СТУСА. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ОЧАКІВСЬКИЙ ВІЛЕН ЯКОВИЧ. Овсієнко В.В.

Дослідження

ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УКРАЇНІ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

ГOРБАЛЬ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

НАЗАРЕНКО ОЛЕСЬ ТЕРЕНТІЙОВИЧ. Овсієнко В.В.

Ґлосарій

ЗАКОРДОННЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНКСЬКОЇ ГРУПИ

Ґлосарій

УКРАЇНСЬКА ГРОМАДСЬКА ГРУПА СПРИЯННЯ ВИКОНАННЮ ГЕЛЬСІНКСЬКИХ УГОД (УКРАЇНСЬКА ГЕЛЬСІНКСЬКА ГРУПА, УГГ)

Ґлосарій

РАДІО «СВОБОДА (РС, Radio Liberty)

Ґлосарій

КОМІТЕТ ГЕЛЬСІНКСЬКИХ ҐАРАНТІЙ ДЛЯ УКРАЇНИ

Організації / Український національний рух

Українська Гельсінкська Група (УГГ). Борис Захаров

Спогади

МЕШКО ОКСАНА ЯКІВНА. Овсієнко В.В.

Спогади

МАРЧЕНКО ВАЛЕРІЙ ВЕНІАМІНОВИЧ. Овсієнко В.В.

Інтерв’ю

МЕШКО ОКСАНА ЯКІВНА. Скрипка В.М.

Інтерв’ю

СТРІЛЬЦІВ ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ. Овсієнко В.В.

MENU