Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні

Бути вільними у невільній країні: історія про Ганну Юрченко та Олексу Тихого

21.09.2020 | Дмитро Білько | muzey-dokm.pp.ua

В історії українського спротиву совєтському режиму на Донеччині з’явилася нова сторінка. Вона пов’язана з долями студентки з Краматорська Ганни Юрченко та дружківського учителя Олекси Тихого. А почалася вона так.

Восени 1956 року у Будапешті спалахнуло збройне повстання проти тамтешнього комуністичного уряду. Угорщина входила тоді до країн так званого «соціалістичного табору», тому чи не відразу туди було введено совєтські війська для придушення повстання. Ця подія викликала обурення не лише у Європі, підірвавши репутацію СРСР у західних прихильників комунізму, серед яких був, наприклад, відомий філософ Жан-Поль Сартр, а й у середині совєтської країни.

Навчене досвідом минулих десятиріч, населення УРСР готувалося до чергової війни. У містах Сталінської (Донецької) області люди масово скуповували сіль, цукор, мило, гас, сірники. Серед народу ширилися усілякі чутки. Було чимало голосів, що підтримували дії повстанців. Утім лише одиниці висловлювалися не криючись. Серед них був гурток студентів Краматорського індустріального інституту та сільський вчитель, а згодом український дисидент – Олекса Тихий.

Не відомо, чи діяли вони скоординовано. У всякому разі, кілька студентів, імовірно, підписали петицію проти вводу військ до Угорщини. Паралельно з тим О. Тихий написав протестного листа до ЦК КПРС, де говорилося про те, що мадяри самі мають вирішувати свою долю без втручання ззовні.

Далі події розвивалися досить стрімко. Було заарештовано студентку першого курсу заочного відділення Ганну Юрченко. Приблизно у тім же часі – завуча вечірньої школи у селищі Олексієво-Дружківка О. Тихого. Якщо про суд над Тихим збереглися бодай уривчасті дані, то про справу Юрченко майже нічого невідомо. Чому заарештували саме Ганну і чи хтось проходив ще у цій справі, ще належить з’ясувати дослідникам. Молодша сестра Ганни пані Олена згадує, що біля відділу кадрів Новокраматорського машинобудівного заводу (НКМЗ) хтось розкидав листівки із закликом «Свободу Ганні Юрченко!». Подейкують, що це були інститутські приятелі Ганни. Невдовзі у Сталіно (Донецьку) відбулися закриті суди. Хвора на порок серця Ганзя, як її поміж себе називали друзі, отримала чотири роки ув’язнення, а Олекса – сім років таборів і п’ять позбавленням громадянських прав.

 

Лицевий бік поштівки, написаної О. Тихим до Г. Юрченко. З фондів Донецького обласного краєзнавчого музею (ДОКМ)

 

Зворотний бік поштівки, ДОКМ

 

Досі достеменно не відомо, чи спілкувалися вони до ув’язнення, чи може познайомилися на пересилці, але збереглося невеличке листування між в’язнями Тихим та Юрченко, зокрема телеграма та поштівка. Тихий писав із мордовського табору у Потьмі до сибірського – у Суслово. Це був скрутний час адаптації у таборах (поштівка датований 13 листопада 1957 року), тому Тихий намагався підтримати Ганну, більш-менш регулярно листуючись із нею. Між тим вона вже встигла подружитися з естонкою Астою, дівчата підтримували одна одну і навіть деякий час після ув’язнення не втрачали зв’язок.

 

На фото Аста (зліва) та Ганна (праворуч) у сибірських таборах, 1957 р., ДОКМ

 

Зворотний бік світлини, ДОКМ

 

Тихий чи не відразу поринув в організацію табірного повстання, за що отримав додаткове покарання у вигляді річного утримання у Володимирській тюрмі суворого режиму. У мордовських таборах познайомився з багатьма цікавими людьми й остаточно перейнявся українською справою. А вже наприкінці свого терміну зазнайомився з Левком Лук’яненком, з яким стали справжніми побратимами.

 

О. Тихий, січень 1958 р., малюнок з колекції Дружківського історико-художнього музею

 

Після звільнення і Ганна Юрченко, і Олекса Тихий постійно були під наглядом КДБ. Тихий продовжив пручатися системі, зрештою вступив до Української Гельсінської групи, за що його та Миколу Руденка судили у Дружківці влітку 1977 року. Після цього Тихий вже не повернувся живим, загинувши 1984 року в тюремній лікарні. Система вбила його, але не зламала.

 

Задня обкладинка нотатника Г. Юрченко з позначкою про обшук 1986 року, ДОКМ

 

Натомість хвору на серце дівчину Ганзю система не вбила, але зламала. Повернувшись до Краматорська, вона намагалася все забути й жити тихим життям. Працювала продавчинею у книжкових крамницях Краматорська. Дожила до пенсії. Померла 2014 року, залишивши по собі численні блокноти із записами думок і переживань та хвору доньку. Такою була ціна за намагання бути вільними у невільній країні.

Рекомендувати цей матеріал