Дисиденту Миколі Горбалю – 80: «Не розчаровуйтесь і не зупиняйтесь. Україна переможе, бо правда на її боці»

 222421.09.2020

автор: Ірина Штогрін

У 1988 році він ще був у таборі… Але тогочасного очільника СРСР Михайла Горбачова весь час запитували, зокрема і президент США Рональд Рейган, як він може говорити про «перебудову», якщо ще не звільнені політв’язні комуністичного режиму. І от, на 16-му році таборів, Миколу Горбаля звільняють. І то як звільняють! КДБ УРСР привозить Горбаля із Пермської колонії в Україну літаком. Сьогодні члену Української Гельсінської групи Миколі Горбалю виповнюється 80 років. Радіо Свобода розпитало ювіляра про його бачення сучасних подій.

– Як ви оцінюєте те, що відбувається у Білорусі?

– Знаєте, коли я сидів у політичних таборах, то серед нас там не було білорусів. І ми так між собою говорили, що це означає, що і нації такої немає. Бо нації не існує, якщо немає людей готових боротися за її свободу, готових відстоювати гідність і справедливість.
І тому зараз я дуже під великим враженням!
Білоруська нація є! Вона є, бо стільки людей хочуть добитися правди і виходять на вулиці, попри жорстокість і свавілля силовиків Лукашенка.

– А що ви думаєте про Україну?

– Дозвольте порівняння. У 1972 році КГБ затіяв тотальну зачистку «самвидаву». Усіх, хто писав тексти про реальний стан речей в СРСР, усіх, хто ці тести переписував від руки, усіх, хто їх читав і поширював – переслідували і карали.
У КГБ думали, що знищивши «самвидав», вони собі забезпечать спокій на десятиліття.
Але через 4 роки уже утворилася Українська Гельсінська група.
Я тоді був на засланні у Томській області. Там було відносно нормально, і я мав змогу підпільно слухати Радіо Свобода. Коли я дізнався про УГГ, я зрозумів, що це саме те, що зараз потрібно. І я заявив про своє приєднання до цього правозахисного руху.
Так от – нас було усього 41 . Сорок одна людина на 54 мільйони населення відкрито зголосилася збирати і поширювати інформацію про те, що каральні органи СРСР порушують не лише положення Загальної декларації прав людини, а й самі радянські закони.
А в Україні зараз є десятки, сотні тисяч людей, готових боротися за правду, гідність і справедливість. Вони це довели на Майдані, вони це довели на фронті й доводять зараз.
Коли я вдивляюся в обличчя молодих людей, я відчуваю цілковиту впевненість, що з Україною все буде добре.
КГБ тоді не зумів справитися зі жменькою учасників УГГ, не зможуть його новітні послідовники нічого зробити з Україною і зараз.

– Але серед тих, хто брав участь у Революції гідності, і серед учасників бойових дій, зараз є розчаровані люди.

– Підстави для розчарувань, звісно, є. Інакше і бути не може.
Іде історичний процес, а людині хочеться побачити результати боротьби тут і зараз.
Але ті, хто розчаровується, мають знати, що їхнє розчарування дуже шкідливе для них самих і України.
Перемогти агресію та імперські амбіції Росії неможливо зараз ніяким іншим шляхом, як наполегливо і успішно розбудовуючи сильну і заможну Україну.
Не розчаровуватися треба, а будувати кращу Україну на кожному місці, де ти є.
І не треба оглядатися на більшість. Завжди і скрізь – успішні країни розбудовують пасіонарії, а не пасивна більшість.
Звісно, я і сам не сподівався, що цей «совок» такий живучий. Навіть на Заході країни, де усі у вишиванках і так багато тих, хто на словах, славить Бандеру, я бачив, скільки людей побігли вступати в Партію регіонів Януковича, щоб потрапити у владу.
Хіба ж вони не розуміли, що то антиукраїнська політична сила?!
Але багато століть виживання між двома імперіями сформували це пристосуванство і його важко позбутися…
Проте, наголошу ще раз, не ці люди рухають історію. Україну просуває пасіонарна меншість. Не зупиняйтеся! Робіть своє!
Треба вірити. Бог завжди на боці правди. Правда за нами. Україна переможе!

Коротко про пережите:

Микола Горбаль народився у селянській родині 1940 року в селі Воловець Горлицького повіту на Лемківщині.
У 1945 році родину примусово депортували під час так званої спецоперації «Вісла» на Харківщину – у село Уплатне, що неподалік станції Лозова, Близнюківського району.
«Коли нас вивозили НКВД у тих товарних вагонах із Лемківщини, вже тоді ми були репресованою частиною українства», – каже Микола Горбаль.
Із 1947 року родина Горбалів осіла у селі Летяче на Тернопільщині.
У 1963 році Микола закінчив Чортківське музично-педагогічне училище.
Працював учителем музики у Борщеві, керував ансамблями, писав вірші та музику, створював гостросюжетні поетичні мініатюри.
Навчався на музичному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, а потім на музпедфакультеті Івано-Франківського інституту.
24 листопада 1970 року – перший арешт. Горбаля звинуватили в «антирадянській агітації та пропаганді», що мала місце, на думку слідчих, у поемі «Дума». Покарання: 5 років ув’язнення у таборах суворого режиму і 2 роки заслання до Сибіру.
Звільнившись у 1977 році, приєднався до Української Гельсінської групи.
23 жовтня 1979 року – другий арешт. Покарання: 5 років таборів суворого режиму.
24 жовтня 1984 року, не випустивши з ув’язнення, – заарештовують втретє: знову за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді. Покарання: 8 років особливо суворого режиму і 3 роки заслання. Дружині не повідомили і вона марно прочекала цілий день на звільнення свого чоловіка.
Найважче покарання відбував разом із кримінальними злочинцями у гранітному кар’єрі на Миколаївщині. Між собою ув’язнені називали це місце – «Бухенвальд»
У 1983 році вийшла друком книга його поезій і пісень у видавництві «Сучасність» (США) – «Деталі піщаного годинника»
У 1986 році в Німеччині у перекладі німецькою мовою вийшла добірка його поезій «Тут чекають кінця».
12 серпня 1988 року виходить Указ Президії ВР СРСР про звільнення Миколи Горбаля.
Того ж дня Горбаля вивозять з колонії до Пермі, а потім ще перекидають по різних в’язницях.
І лише 23 серпня 1988 року, Миколу Горбаля у кайданках та у смугастому арештантському одязі, у супроводі 5 конвоїрів, садять на пасажирський літак. «Перелякані пасажири з острахом дивилися на мене, – згадує Микола Горбаль, думали, якого ж то небезпечного злочинця перевозять!?».
І тільки, коли Микола Горбаль спустився з трапу літака на українську землю – з нього зняли кайданки.
З вересня 1988 року став виконавчим секретарем Української Гельсінської спілки.
У 1990–1994 роках Микола Горбаль був депутатом Київської міської Ради.
У 1992 році під редакцією Люби Голоти у видавництві «Український письменник» вийшла збірка вибраних поезій Миколи Горбаля.
У 1994 році Миколу Горбаля обрали народним депутатом України.
Микола Горбаль – член міжнародного літературного об’єднання ПЕН-клуб, лауреат премії імені Василя Стуса.