БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ Олексій Андрійович
БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ Олексій Андрійович (нар. 26.11.1926, м. Київ — п. 8.06.1993, там же) — психолог. Учасник українського руху опору. Науковий та громадський діяч.
1955 закінчив філософський факультет Київського університету. Працював ув одній із районних газет Київської області. 1957-58 – на телестудії, 1958–60-ті – редактором в УРЕ. 1960 вступив до аспірантури при Київському університеті. 1964 захистив кандидатську дисертацію з проблем моделювання психіки. Від 1964 працював науковцем в Інституті психології АН УРСР, де познайомився з Є. СВЕРСТЮКОМ, В. Андрієвською, В. Ткаченко, В. Романцем та ін. У квітні 1968 підписав «Лист 139-ти» до Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, протестуючи проти арештів молодої інтелігенції в Україні й Москві. В Інституті досліджував проблеми та методи моделювання психіки, можливості їх застосування у психології, побудови моделей психічних процесів, шляхів налагодження співпраці між психологами, нейрофізіологами та кібернетиками. 1972 звільнений з роботи за відмову свідчити проти Є. Сверстюка. Неодноразово викликали в КДБ. Перебував під наглядом, домашній телефон прослуховувався. Листувався зі Сверстюком під час його перебування в ув’язненні, підтримував дружні стосунки з його родиною і його дружиною В. Андрієвською.
Після звільнення з Інституту довго не міг влаштуватися на роботу, працював у різних організаціях не за фахом, 1973-74 – в Інституті інформації АН УРСР. Звідти також звільнений. Понад рік не міг влаштуватися на роботу. Від 1975 до 1980-х — зав. аспірантури в Інституті обробки деревини Міністерства лісового господарства України. Потім переведено в Центр науково-технічної інформації при цьому ж міністерстві. Самотужки продовжував наукову роботу, відійшов від об’єктивної форми пізнання, зосередившись на теоретичному та практичному вивченні психіки на основі суб’єктивного підходу, запропонував свою схему взаємодії підсистем людської діяльності, яка дала змогу розширити світогляд людини до пізнання феномена психіки.
Б.-К. — автор численних статей, оповідань та кількох монографій.
У 1990-ті вступив до УРП, брав участь у конференціях партії та друкував тематичні статті в її виданнях про роль нації, держави, стосунки між ними тощо. В останні роки життя Б.-К. досліджував ґенезу української державної символіки як таку, що постає внаслідок історичного та культурного розвитку народу й тісно пов’язана з його духовністю, його прагненням єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Висвітлював два основні принципи структурування середовища, в якому розгортається український етнос: триєдність космотворчої сили та циклічний характер її виявлення. Вищезгадані теоретичні засади українського етносу знайшли своє відображення в монографії Б.-К. «Феномен України», яка вийшла друком уже після його смерті.
Похований на Байковому кладовищі у Києві.
Бібліографія:
- Психологія і кібернетика // Моделі психічної діяльності. – К., 1968.
- Моделирование психики. Москва, 1969.
- Моделирование психической деятельности (1969).
- Що керує зорями? (Всесвіт та інтелект). К., 1970.
- Информация и психика. Новосибирск, 1977.
- Нащадки Святої Трійці. — К.: Білий птах, 1992.— 85 с.
- Феномен України. — К.: Вечірній Київ, 1996.— 302 с.
- Як удосконалити свою психіку. — К.: Артек, 2003. — 174 с.
- Феномен України. Наукове дослідження. – Київ, 2008. – 302 с.