БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ Олексій Андрійович

БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ Олексій Андрійович (нар. 26.11.1926, м. Київ — п. 8.06.1993, там же) — психолог. Учасник українського руху опору. Науковий та громадський діяч.

1955 закінчив філософський факультет Київського університету. Працював ув одній із районних газет Київської області. 1957-58 – на телестудії, 1958–60-ті – редактором в УРЕ. 1960 вступив до аспірантури при Київському університеті. 1964 захистив кандидатську дисертацію з проблем моделювання психіки. Від 1964 працював науковцем в Інституті психології АН УРСР, де познайомився з Є. СВЕРСТЮКОМ, В. Андрієвською, В. Ткаченко, В. Романцем та ін. У квітні 1968 підписав «Лист 139-ти» до Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, протестуючи проти арештів молодої інтелігенції в Україні й Москві. В Інституті досліджував проблеми та методи моделювання психіки, можливості їх застосування у психології, побудови моделей психічних процесів, шляхів налагодження співпраці між психологами, нейрофізіологами та кібернетиками. 1972 звільнений з роботи за відмову свідчити проти Є. Сверстюка. Неодноразово викликали в КДБ. Перебував під наглядом, домашній телефон прослуховувався. Листувався зі Сверстюком під час його перебування в ув’язненні, підтримував дружні стосунки з його родиною і його дружиною В. Андрієвською.

Після звільнення з Інституту довго не міг влаштуватися на роботу, працював у різних організаціях не за фахом, 1973-74 – в Інституті інформації АН УРСР. Звідти також звільнений. Понад рік не міг влаштуватися на роботу. Від 1975 до 1980-х — зав. аспірантури в Інституті обробки деревини Міністерства лісового господарства України. Потім переведено в Центр науково-технічної інформації при цьому ж міністерстві. Самотужки продовжував наукову роботу, відійшов від об’єктивної форми пізнання, зосе­редившись на теоретичному та практичному вивченні психіки на основі суб’єктивного підходу, запропонував свою схему взаємодії підсистем людської діяльності, яка дала змогу розширити світогляд людини до пізнання феномена психіки.

Б.-К. — автор численних статей, оповідань та кількох монографій.

У 1990-ті вступив до УРП, брав участь у конференціях партії та друкував тематичні статті в її виданнях про роль нації, держави, стосунки між ними тощо. В останні роки життя Б.-К. досліджував ґенезу української державної символіки як таку, що постає внаслідок історичного та культурного розвитку народу й тісно пов’язана з його духовністю, його прагненням єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів. Висвітлював два основні принципи структурування середовища, в якому розгортається український етнос: триєдність космотворчої сили та циклічний характер її виявлення. Вищезгадані те­оретичні засади українського етносу знайшли своє відображення в монографії Б.-К. «Феномен України», яка вийшла друком уже після його смерті.

Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Бібліографія:

1. Психологія і кібернетика // Моделі психічної діяльності. – К., 1968.
2. Моделирование психики. Москва, 1969.
3. Моделирование психической деятельности (1969).
4. Що керує зорями? (Всесвіт та інтелект). К., 1970.
5. Информация и психика. Новосибирск, 1977.
6. Нащадки Святої Трійці. — К.: Білий птах, 1992.— 85 с.
7. Феномен України. — К.: Вечірній Київ, 1996.— 302 с.
8. Як удосконалити свою психіку. — К.: Артек, 2003. — 174 с.
9. Феномен України. Наукове дослідження. – Київ, 2008. – 302 с.