Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ЧУБИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ

16.08.2016 | Віктор Баранов, Василь Овсієнко, Сергій Цушко

ЧУБИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ (нар. 1.12.1930 р. в с. Гостомель Києво-Святошинського р-ну на Київщині – 20.05.1987).
Поет. Пісняр. Педагог. Жертва каральної психіатрії.
Доводиться правнуком етнографу, авторові національного гімну Павлу Платоновичу Чубинському. Батьки – вчителі, які через утиски у 1930-ті рр. мусили часто переїздити. 10-й клас закінчив у Кривому Розі. Батько загинув ще на початку війни.
1948 р. Ч. вступив до Київського політехнічного інституту на інженерно-педагогічний факультет. Керівництво вимагало від голодних студентів підписатися на позику державі зі своїх мізерної стипендій. Ч. захищав їх. Його мало не виключили з комсомолу за «агресивну критику на адресу комсомольських активістів». Мав потяг до музики, був учасником хорової капели КПІ.
Закінчивши 1953 р. навчання, працював конструктором на Київському станкозаводі. Через рік став викладати спецдисципліни в Київському механічному технікумі. З 1960 р. викладав нарисну геометрію в Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту. Студенти його любили – Ч. виявився талановитим педагогом. Та в 1965 р. він мусив звільнитися. Причиною цього став конфлікт з окремими викладачами кафедри нарисної геометрії, також райкому партії не сподобалося те, що Ч. посмів порушувати питання про надання нарешті обіцяних квартир працівникам філіалу. Тому Ч., щоб не втягнути в конфлікт увесь колектив, подав заяву "за власним бажанням". 168 студентів відкрито виступили на його захист. Педагог добивався справедливості в міністерстві вищої освіти, протестуючи, залишив на столі міністра свій диплом. Та це не допомогло. Далі він перебивався випадковими заробітками.
1971 р. проти Ч. порушено кримінальну справу за ст. 214 УК УРСР («дармоїдство»). Ч. наполягав на відкритому судовому процесі, вимагаючи поновити його на попередньому місці роботи, а це означало – дати остаточну оцінку конфлікту на кафедрі філіалу. Його ж направляли на одне з підприємств Житомира… різноробом. Після рішучої відмови Ч. від принизливої пропозиції було проведено психічну експертизу і примусово ізольовано його в Житомирській психіатричній лікарні з діагнозом «паранояльний розвиток особистості». 15.02.1972 р. його взято на облік у Житомирському психдиспансері, у Московській психіатричній лікарні імені П. Кащенка йому поставили діагноз «параноїдальна шизофренія».
Тривалий час Ч. офіційно ніде не працював. Матеріально вів аскетичне життя, підробляв то в геологічних експедиціях, то зі студентським будівельним загоном на цілині. Духовно це були насичені, творчі роки. Писав вірші й пісні, був кумиром молоді, зокрема студентів-хористів капели КПІ.
У 1980-х про Ч. «згадали» – після безглуздого наклепу про нібито поганий вплив його на моральність молоді. Це підштовхнуло його до подальшої боротьби. Із січня 1982 р. Ч. виготовляв фотолистівки і розповсюдив їх у Москві, Києві, Дніпропетровську, Кіровограді та інших містах. 25.05.1982 р. його заарештовано. 7.12.1982 р. Дніпропетровський обласний суд визнав вірші Ч. і його листівки такими, що порочать радянський державний і суспільний лад (ст. 187-1 КК УРСР), ображають керівників комуністичної партії та уряд. Суд примусово запроторив Ч. до Дніпропетровської спецпсихлікарні. Утримували його у відділенні № 2, палата 11. Через півроку суд позбавив його квартири, в якій він проживав до арешту. У психлікарні Ч. заколювали нейролептиками, які гальмували волю. Але й там він спромігся огризком олівця таємно писати вірші на газетних клаптях. Зі СПЛ його виписали в квітні 1987 р. Це вже був замордований «доходяга», в якого відбулися, здавалось, незворотні зміни. Вважаючи, що до свого колишнього розумового та духовного рівня він уже не повернеться, 20.05.1987 р. Ч. залишив передсмертну записку і покінчив життя самогубством.
Судова колегія у кримінальних справах Верховного суду УРСР 22.11.1990 р. ухвалу Дніпропетровського облсуду від 24.12.1983 р. щодо Ч. «скасувала, а кримінальну справу провадженням припинила за відсутністю суспільної небезпеки у діях звинуваченого. Гр. Чубинський В .Д. у цій справі реабілітований».
Про Ч. стало відомо, коли 1995 р. журналіст і політв’язень Віктор Баранов опублікував у Польщі, Сербії та Росії статтю «Душа, убитая неволей». 1996 р. літературне об’єднання «Радосинь» (Київ) видало книжку «Вічний бій» (упорядник – інженер і письменник Сергій Цушко). У ній – вірші та щоденники Ч., також спогади про нього людей, які його знали, шанували, пам’ятають і нині, серед них народний артист СРСР і України Анатолій Мокренко.

Бібліографія:
1. Володимир Чубинський. Вічний бій. Вірші, роздуми, щоденникові записи, пісні. Спогади про В. Чубинського. – Радосинь, 1996. – 178 с.
2. Володимир Чубинський. Поёт гитара. Пісні В. Чубинського та на його вірші.
3. Листівка «Критикуешь? – В сумасшед. дом!» з віршами В. Чубинського.
4. Володимир Ігнатович. Чубинський Володимир Дмитрович. Політехнік, поет, педагог.


Рекомендувати цей матеріал