Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ГОРБАЧ (ЛУЦЯК) АННА-ГАЛЯ

11.07.2013 | Овсієнко В.В.
ГОРБАЧ (ЛУЦЯК) АННА-ГАЛЯ (нар. 2.03.1924, с. Бродина, Південна Буковина, тепер Румунія — пом. 11.06.2011, с. Берфурт, м. Райхельсгайм, Німеччина)

Літературознавець, перекладач, громадська діячка, учасниця українського правозахисного руху в Німеччині.

У домі освічених Марії та Николая Луцяків домашня мова була українська, а навчалася Анна-Галя в румунській школі, згодом у румунській дівочій ґімназії в Чернівцях. Політична нестабільність спонукала сім΄ю згадати про австрійське коріння і в 1939 р., перед приходом Червоної армії, виїхати до Німеччини в рамках програми «Додому в Райх». Дівчина покликана була на військову службу в протиповітряну охорону. Жили спершу в таборі переселенців, потім у Берліні, згодом у м. Падерборн (Вестфалія), де вона 1943 р. закінчила ґімназію. Вступила до університету, студіювала медицину, але 1944 р. університет закрили. Після війни навчається в Ґеттінґенському університеті, де опановує славістику, румуністику та східноєвропейську історію, а також ґерманістику й англійську філологію.

У Ґеттінґенському університеті викладала румунську мову, тоді ж почала перекладати оповідання М. Коцюбинського та Ю. Косача. Виграла конкурс газети «Українська трибуна». 1948 р. одружилася з Олексою Горбачем – колишнім хорунжим Української дивізії, студентом-славістом і романістом Українського Вільного Університету. Переїздить до Мюнхена. 1950 р. закінчує там університет ім. Л. Максиміліяна, захищає докторську дисертацію з філософії на тему «Епічні стилістичні засоби козацьких дум».

Народження двох дочок і сина (Катерина, Марко і Марина), часті переїзди не сприяли систематичній викладацькій праці. З 1956 р. сім΄я жила в м. Марбурґ, з 1959 – у Франкфурті над Майном. Там Г. завершує антологію української прози І пол. ХХ ст. «Синій листопад» (1959). Видає дослідження з історії українсько-румунських, українсько-німецьких літературних взаємин («Ольга Кобилянська і німецька культура», 1967), пише десятки статей до «Нового Кіндлерівського літературного лексикону» («Kindlers Neues Literatur Lexikon»). Перекладає німецькою мовою твори М. Коцюбинського «Fata morgana» (1962), «Тіні забутих предків» (1966), Г. Хоткевича — «Камінна душа» (1968), новели В. Стефаника «Злодій», «Вістуни», також «Лісові казки» (1965), твори В. Винниченка, М. Хвильового, Г. Косинки, О. Довженка, В. Дрозда, Є. Гуцала та ін.

У 1960-73 рр. Г. організувала і провадила Суботньою школою в українській громаді, навчала дітей еміґрантів читати й писати по-українському. Популяризувала українську літературу в Німеччині, виступаючи з доповідями на наукових конґресах, пишучи статті для преси й наукових видань. Член-кореспондент Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ, 1966).

Під кінець 60-х рр.. Г. підготувала другу антологію, до якої ввійшли і твори шістдесятників (В. СИМОНЕНКО, І. ДРАЧ, Ліна КОСТЕНКО, Григір Тютюнник та ін.). У зв΄язку з цим виданням приїздила до Києва, щоб мати підтримку Спілки письменників України. СПУ висунула вимогу познімати твори деяких авторів. Тоді Г. познайомилася з І. СВІТЛИЧНИМ, І. КАЛИНЦЕМ, В. ЧОРНОВОЛОМ, М. ЛУКАШЕМ, Г. КОЧУРОМ. Антологія «Криниця для спраглих» вийшла 1970 р. в Тюбінґені, дістала схвальні відгуки на Заході, а в Україні – звинувачення в антирадянській спрямованості.

Коли ж Україною прокотилася хвиля арештів 1972 р., Г. вступає до німецької секції Міжнародної амністії, ставши головним дорадником групи з питань Східної Європи і основним постачальником інформації про правозахисний рух в Україні та репресії проти правозахисників і діячів культури. Г., зокрема, опублікувала матеріали і літературні твори М. РУДЕНКА, Є. СВЕРСТЮКА, В. СТУСА, І. СВІТЛИЧНОГО, В. МОРОЗА, В. ГОЛОБОРОДЬКА,М. ГОРБАЛЯ, В. МАРЧЕНКА, І. КАЛИНЦЯ, С. САПЕЛЯКА, В. ЧОРНОВОЛА, Л. ЛУК΄ЯНЕНКА, Ю. БАДЗЯ, розповіді Д. ШУМУКА і Є. ГРИЦЯКА про повстання в Норильську 1953 р. Публікувала також матеріали про діяльність репресованої УГКЦ. Інформувала світову громадськість про політичні репресії в Україні, неодноразово виступала з інформативними доповідями в Німеччині, Швеції, Норвегії, Швейцарії та інших країнах. Організовувала протестні кампанії на захист в΄язнів сумління. Саме завдяки Г. у серії інституту Kuratorium Geistige Freiheit була започаткована підсерія Literia Ukraina Samwydaw, для якої вона переклала німецькою мовою понад сто документів та самвидавних художніх текстів. Г. написала політв’язням сотні листів і поштівок, знаючи, що більшість їх не будуть вручені адресатам. Засланцям власноруч посилала в Сибір бандеролі й пакунки з одягом, продуктами.

1977 р. родина Горбачів осідає в с. Берфурт, у Гессії, де нарешті налаштовує чіткий, але напружений ритм праці. Г. видає десятки книжок перекладів української літератури, серед них 15 антологій, вона є автором десятків літературознавчих статей, зокрема, про шістдесятників, про письменників пізнішої доби. Читала лекції в Українському Вільному Університеті в Мюнхені з українського літературознавства і перекладу. Організовувала інформаційні виставки про Україну для німців.

У кінці 1977 р. Г. пристала до Німецько-українського товариства «Райн-Некар», через нього організовувала допомогу молодим українцям, які бажали здобути вищу освіту. Пізніше організовувала там допомогу дітям Чорнобиля, тижнями утримувала їх у своєму домі, влаштовувала в німецькі родини.

У добу гласности та з проголошенням незалежности організовує виступи багатьох українських письменників у Німеччині, зокрема, Ю. Андруховича, В. Кордуна, видає їхні твори німецькою. В останні роки з’явилися два видання книжки «Die Ukraine im Spiegel ihrer Literatur» («Україна у дзеркалі її літератури») зі змістовним розділом «Ґете в житті і творчості Василя Стуса», а також із міркуваннями про опрацювання українських тем у таких німецькомовних авторів, як Леопольд фон Захер-Мазох чи Карл Еміль Францоз.

Разом з чоловіком заснувала 1995 р. видавництво «Brodina Verlag» (за назвою рідного села), де видає перекладні твори української літератури й присвячені їм дослідження, важкодоступні пам’ятки української писемності та дослідження з мови й літератури. Упорядкувала і передала відкритій 1997 р. кафедрі української філології Ґрайфсвальдському університеті значну частину україністики з книгозбірні свого чоловіка мовознавця Олекси Горбача (помер 1997).

Їхній син Марко Горбач – професор Йоркського університету, віце-президент НТШ в Канаді. Молодша дочка Марина продовжує справу матері в галузі перекладацтва.

Похована Г. 17.06.2011 на цвинтарі в селі Райхельсгайм-Берфурт у спільній з чоловіком могилі.

Г. – член-кореспондент НТШ в Європі(з 1966), член НСПУ (1993), лауреат премії УАНТІ ім. В. Стуса (1993), премії ім. І. Франка (1994), премії «Тріумф» (2001), Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2009). Нагороджена Президентом Німеччини «Хрестом Заслуги на стяжці» (2006), українським орденом княгині Ольги (2006), медаллю ректора УВУ — «Рго Universitate Libera Ucrainensis» (2007).

Бібліоґрафія:

Публікації: Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літ-рі / Наук. записки УТП. — Мюн.: УТГІ, 1969. — Т. 19;

Поет з заслання: Кілька слів до творчости C. Сапеляка // Сучасність. — 1979. — Ч. 4. С. 31-33;

Укр. самвидав у німецькомовн. публікаціях //Сучасність. — 1980. — Ч. 1. —С. 128-137;

Нім. критика про укр. самвидав // Сучасність. 1985. — №7-8;

Установча конф. т-ва укр. мови (у Києві) // Сучасність. — 1989. — Ч. 11. — С. 116-121;

Укр. тема в нім. літ-рі (1993);

Наші офіційні та неофіційні зустрічі з Україною // Сучасність. — 2002. — Ч. 6. — С. 122-129;

Олекса Горбач. Шлях зі Сходу на Захід. Спогади. / Упоряд. Анна-Галя Горбач, Ярослава Закревська. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип΄якевича НАН України, 1998. – 373 с.

Переклади на німецьку мову:

Bluer November: Ukrainische Erzähler unseres Jarhunderts / Перекл. на нім. мову творч. письм. 1920-х рр., передм. В. Pote. — Heidelberg: W. Rothe Verlag, 1959. — 375 c;

Ein Brunnen für Durstige / Передм. M. Perca (M. Rehs), перекл. творів укр. письм. XX ст., а також шістдесятників — Л. Костенко, В. Симоненка, В. Шевчука, Є. Гуцала, І. Драча, В. Дрозда, Григора Тютюника, Р. Іваничука. — Horst Erdmann Verlag, 1970. —412 с.;

Kalynets Ihor. Bilanz Des Schweigens / Вірші Ігоря Калинця, перекл. спільно з К. Горбач. — Darmstad: J. G. Blaschke Verlag, 1975. — 80 с.;

Pensen В., Tschornowil W. Wie Lange noch? / Щоденник з Мордов. концтабору, перекл. спільно з К. Горбач. — Bern: Kuratorium Geistige Freiheit, 1976.— 34 c;

Lukjanenko L. Ein Jahr Freiheit / Спомин Л. Лук’яненка. — Zürich: Schweiz Aktion für das Selbstbestimmungsrecht Aller Völker, 1977. — 42 c/;

Stimmen aus dem «Anderen Russland» / Вірші, листи, спогади В. Стуса, Д. Шумука, Є. Грицяка. — Bern: Kuratorium Geistige Freiheit, 1981. — 120 c.;

Stus, Petkus, Rudenko, Lukjanenko, Niklus, Jakunin: Biographies. — Bern: Kuratorium Geistige Freiheit, 1981. — 12 c.;

Angst — Ich bin dich Losgeworren / Вірші І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Стуса, перекл. спільно з М. Горбач, передм. Л. Копелєва. — Hamburg: Gerold & Appel, 1983. — 127 с.;

Heifelz М. Vasyl Stus — Ein Dichter hinter Stachel Draht / Спогади про В. Стуса, перекл. спільно з М. Горбач. — Bern: Kuratorium Geistige Freiheit, 1983. — 42 c;

Rudenko M. Hinter Gittern / Вірші М. Руденка, перекл. спільно з Мариною Горбач. — Bern: Kuratorium Geistige Fteiheit, 1983. — 10c;

Sapelak S. Tag des Jungen Laubens / Вірші C. Сапеляка. — Bern: Kuratorium Geistige Freiheit, 1983.— 14 c;

Ein Dichter im Winderstand / Уривки зі щоденника В. Стуса, перекл. спільно з М. Горбач, передм. Л. Копелєва. — Hamburg: Gerold & Appel Verlag, 1984. — 47 c.;

Hejfetz M. Sorokas Rosenstrauch / Розповідь про укр. політв’язнів у Мордов. концтаборі, перекл. спільно з М. Горбач. — Hamburg: Gerold & Appel Verlag, 1984. — 210 c.;

Horbal M. Details einer Sanduhr. Beten wir um Kraft, den Glauben nicht zu Verlieren / Вірші M. Горбаля. — Bern: Kuratorium Geistige Freiheit, 1984. — 16 c.;

Martschenko V. Ich habe kein Haus und keine Strasse / Ст. і листи В. Марченка, перекл. спільно з М. Горбач. — Hamburg: Gerold & Appel Verlag, 1985.— 54 c;

Horbal M. «Hier wartet Man auf das Ende» / Спогади і вірші M. Горбаля. — Hamburg: Gerold & Appel Verlag, 1986. — 53 c.;

Література: Жулинський M. Криниця для спраглих // Літ. Україна. — 1971. — 11 травня;

Закревська Я. Життєвий і творчий силует Анни-Галі Горбач // Горбач А.-Г: Бібліогр. покажчик. — Л., 1999;

Анна-Галя Горбач. Українці в світі: http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/0c66f897fa59e437 ;

Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/Горбач_Анна-Галя ;

Кратохвіль Александр. Надзвичайний і повноважний перекладач / Критика, ч. 7/8. – 2011: http://krytyka.com/cms/front_content.php?idart=1119 ;

Мирослав Маринович. Відійшла у вічність неформальний культур-аташе України в Німеччині Анна-Галя Горбач – Новини УКУ. – 15 червня 2011, http://ucu.edu.ua/news/4896/;

Качанюк-Спєх І. Пам’яті Анни-Галі Горбач // Свобода. — 2011. — 1 липня;

Качанюк-Спєх І. Птах небесний — знову відлетів у небеса: Пам’яті Анни-Галі Горбач // Америка. — 2011. — 9 липня;

Горбач Катерина. Світлої пам’яті Анни-Галі Горбач // Укр. літ. газ. — 2011. — 15 липня;

Там, у краю Нібелюнгів...: Про Анну-Галю Горбач розповів її син проф. Йоркського ун-ту Марко Горбач / Інтерв’ю провела О. Кобець // Укр. літ. газ. – 2011. – 26 липня.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 154-156; 2-ге вид., 2012. – С. 170-171;

Українська діаспора: літературні постаті, твори, бібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.

Рекомендувати цей матеріал