КРАЙНИК МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ

 504908.06.2013

автор: Овсієнко В.В.

КРАЙНИК МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ (нар. 20.04.1935, с. Солуків, тепер Долинського р-ну Івано-Франківської обл. – п. 10.11.2008 у с. Солуків).
Учитель історії. Член ОУН, член-засновник Української загальнонародної організації (УЗНО, згодом УНФ-2).
З національно свідомої селянської родини. Батько був активним учасником підпілля. «З малих літ я був дуже вразливий, чутливий і правдивий», – писав згодом К. Уже в 1948–1953 рр. вів розвідку в селі для підпілля ОУН та УПА, розкидав листівки. Член ОУН з 14.10.1951 р. (псевдо «Привид»). Влітку 1951 р. перевів на Рогатинщину групу повстанців на чолі з членом Проводу ОУН Василем Охримовичем. 1954 р. закінчив Долинську СШ № 1, але не склав екзамени, тому що його допитували в КГБ про зв’язки з «бандитами».
1951 р. К. створив юнацьку підпільну організацію «Нескорені». Останню зустріч з повстанцями мав 1953 р. Без підтримки старших в умовах поразки повстанського руху, загальної депресії в Галичині діяльність організації поступово згасала.
За порадою повстанців К. 1952 р. вступив у комсомол. 9.11.1954 р. призваний до Радянської армії, але 11.11 втік із призовного пункту, щоб піти в УПА. Місяць безуспішно шукав партизанів і мусив здатися військкоматові. 3.03.1955 засуджений Долинським районним судом на 1 рік примусових робіт у колгоспі. Екстерном склав у Калуській школі № 1 екзамени за 10-й клас. 1955 р. склав екзамени на історичний факультет Львівського держуніверситету, та не прошов за конкурсом. З листопада 1955 р. служив у Радянській армії в Казахстані, на ст. Есіль Акмолінської обл.. Демобілізувавшись, повернувся додому. На початку 1957 р. працював учителем історії, географії, ручної праці, фізкультури у Солуківській восьмирічної школи, та через брак педагогічної освіти й досвіду в серпні полишив школу. Працював у ДТСААФі, 1958–1963 р. – оператором видобутку нафти й газу в Долинському нафтопромисловому управлінні. ї.
У травні 1959 р. одружився з сиротою-односельчанкою Дарією Сеньків. Син Тарас 1961 р.н., дочка Оксана 1969.
1961–1967 рр. К. заочно навчався на історичному факультеті Чернівецького університету.
З участю К. на Різдво 1961 р. в хаті члена ОУН Григорія Диндина була створена Українська загальнонародна організація (УЗНО). Головою був обраний Г. Диндин, начальником штабу і пропагандистом – К.. 1964 р. голова попросив К. перебрати на себе функції керівника. Наприкінці 1964 р. член Українського Народного Фронту (УНФ) Михайло ДЯК запропонував перейменувати УЗНО на УНФ (у літературі її називають УНФ-2). Організація визнавала керівними для себе програмові документи ОУН та УГВР, але орієнтувалися на ненасильницькі, конституційні методи діяльності. Мала за мету об΄єднати всі сили, які прагнули виходу України зі складу СРСР, виступали проти будь-яких форм національного та соціального гноблення. Соціальним устроєм незалежної України мав би бути «соціалізм з людським обличчям». Першим завданням УЗНО було підносити національну і громадянську свідомість народу, ведучи просвітницьку роботу, поширюючи літературу довоєнних видань, ОУН і сучасну прогресивну літературу, правдиву інформацію радіо «Свобода» та інших зарубіжних радіостанцій. Підпільники мали широке коло політичних, культурних, світоглядних зацікавлень. Вони поширювали літературу й твори шістдесятників, у т.ч. журнал В.ЧОРНОВОЛА «Український вісник», а згодом і матеріали Української Гельсінкської групи.
Члени організації власноруч писали присягу, скріплюючи її кров΄ю, після чого вона, як правило, спалювалась. Мали псевдоніми, сплачували внески, діяли конспіративно, мали чітку мету – незалежна демократична Україна.
1962–1969 рр. УЗНО видавала спершу рукописний, а потім машинописний журнал «Прозріння» (вийшло 15 чисел), У 1972-79 неперіодично виходили «Український вісник» обсягом 25-30 с., «Інформбюлетень». Окремі документи поширювалися у фотовідбитках.
З 1963 р. К. працював учителем вечірньої школи, 1964 р. став кандидатом, через рік – членом КПРС, його призначено будо директором вечірньої школи, у денній школі викладав історію. 1967 р. його перевели вчителювати у с. Кропивник Долинського р-ну, на місце заарештованого 21.03. 1967 р. керівника УНФ-1 Дмитра КВЕЦКА. Невдовзі К. повернувся вчителювати в рідне село. 1968–1969 К. був секретарем парторганізації колгоспу ім. Щорса, був обраний депутатом сільської Ради і членом сільвиконкому.
На початку 1969 р. К. зауважив стеження за собою. Учениця Вінтонів (Литвинишин) Марія, якій К. допомагав готуватися до вступу до вузу, донесла в КГБ, що вчитель агітував її вступити в підпільну організацію, давав їй завдання друкувати анкети. 1970 р. йому вмонтувати підсушку в електролічильник. 6–8.01.1971 р. К. мав тривалі бесіди в КГБ. Йому пропонували співпрацю, погрожували, вимагали свідчень про підпільну організацію. У червні 1971 його виключили з КПРС, звинуватили в націоналістичному тлумаченні історії, згадали давні зв΄язки з підпіллям УПА і звільнили з учительської роботи. Працював слюсарем-сантехніком, кочегаром, вантажником, машиністом холодильного обладнання.
1974 р. УНФ-2 активізував діяльність. К. написав і розповсюджував статті «До читачів», «Шановний читачу», «Світовий конгрес вільних українців», програмний документ «Основні пункти діяльності кожного свідомого українця». Написав багато інструктивних листів конкретним людям і осередкам, які діяли вже в кількох областях. 1978 р. створена була молодіжна організацію, яку очолив комсорг Долинського газопереробного заводу Тарас Диндин. Він же був касиром УНФ-2. К. робив спроби зв΄язатися з Закордонними частинами ОУН.
Щоб заробити грошей на діяльність і мати вільний час, К. з лютого 1978 почав працювати вахтовим методом у Марийському управлінні свердлових робіт у Туркменії. Тобто два тижні роботи – два тижні відпочинку вдома.
У серпні 1979 р. органи КГБ вже знав про існування підпілля: 21.08.1979 ув΄язнений за сфабрикованим звинуваченням у хуліганстві Василь Зварич дав у неволі пояснення про діяльність УНФ. Найближчого сподвижника К., Івана Мандрика, затримали 17.09.1979, а наступного дня він «випав» з вікна четвертого поверху готелю «Україна» з ножовою раною під лівою пахвою. Того ж дня був заарештований керівник молодіжної групи Тарас Диндин, який 23.09 дав широкі покази про УНФ. (Пізніше, уночі з 3 на 4.09 1983 р. один із чільних діячів УНФ Микола Матійців «випав» з потяга і загинув.)
Справу проти К. Управління КДБ Івано-Франківської обл. порушило 6.10.1979 на підставі пояснень В. Зварича і Т. Диндина. Була створена слідча група у складі: підполковник І. Рудий, капітан О. Лябах, лейтенант О. Майданченко. К. затриманий у м. Мари Туркменської PCP 28.09.1979 за сфабрикованим звинуваченням у «злісному хуліганстві». У міліції його побили й кинули в камеру до правопорушників. Через тиждень його привезли до Івано-Франківського СІЗО КГБ. 10.10.1979 проти нього порушено справу про участь у діяльності підпільної організації. Восени т.p. в помешканнях К. та його рідні в Солукові та інших місцях проведено низку обшуків, вилучено книги 20–30-х років, багато листів, самвидав, зокрема, ч. 4 «Українського вісника» (В. ЧОРНОВОЛА), «Собор у риштованні» Є СВЕРСТЮКА, статті В.МОРОЗА, фотоапарат, друкарські машинки.
Під камерою К. цілодобово чергували оперативні працівники КГБ. Півтора місяця він ні в чому не зізнавався. Тоді його з метою шантажу кинули в одиночну камеру. 15.11.1979 він знайшов у щілині шматок леза і розтяв собі вени. Та лікарі врятували його. Наглядачі здерли з нього одяг, тяжко побили і кинули на 10 діб у холодний карцер.
Щодня від 12 до 16.11 слідчий майор М. Цімох у Києві допитував студента ІІ курсу Київського педінституту Тараса Крайника про діяльність батька. Юнак спершу відмовлявся будь-що говорити «з родинних мотивів», але під загрозою порушення справи проти нього зізнався, що разом з І. Ковалем склав присягу члена УНФ, будучи ще неповнолітнім.
23.11 на столі слідчого К. побачив багато документів УНФ, які він незадовго до арешту закопав разом з Тарасом Диндиним. Запідозрив його у зраді. Насправді ж бідон з документами потрапив до рук КГБ через необережність іншої людини. 29.11. К. почав давати покази. Назвав 21 особу (з псевдонімами), яким давав літературу, завдання, хто сплачував внески. На клопотання слідства Генпрокуратура продовжили термін слідства до 4 червня 1980 р..
Було порушено справи ще проти десятьох членів УНФ: Івана Коваля, Тараса Крайника (син К.), Тараса Диндина, Василя Зварича, Миколи Копчака, Ганни Будник, Дмитра Романюка, Богдана Зварича, Марії Литвинишин (Вінтонів), Івана Мандрика, але їх через тиждень-два припинено. Мабуть, тому, що франківським кагебістам було невигідно перед своїм начальством визнавати, що в області роками діяла потужна підпільна організація, яка нараховувала дві сотні членів. У справі допитано 111 осіб, на суд свідками викликано 22 особи. Однак діяльність УНФ так і не була повністю розкрита.
27.06.1980 р. слідство завершилось. Через тяжкий стан здоров’я (хворів на атеросклероз і гостру форму виразки шлунку) К. перевели до Львівської тюремної лікарні. 12–21.08.1980 він засуджений Івано-Франківським обласним судом за ст.ст. 62 ч. 1, 64 та 208 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда, організаційна діяльність, втягнення неповнолітніх – сина та І. Коваля – у злочинну діяльність) до 7 р. ув΄язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання. Пом΄якшуючих обставин не виявили. На суд не допустили односельчан, а дочку Оксану і сестру грубо виштовхали, дружині заламали руки, вивихнули пальця, порвали одяг, ще й оштрафували за скло, яке насправді розбив охоронець.
Ніби «розкаяний» К. зумів під час побачення, коли слідчий І. Рудий на хвилину вийшов, передати дружині «Обвинувальний висновок».
Після суду К. завезли в СІЗО КГБ у Львів, звідти – в Мордовію. Карався у таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево Теньгушовського р-ну). У цій зоні тоді були Юрій БАДЗЬО, Дмитро МАЗУР, Володимир Осипов. Працював К. на шитті робочих рукавиць, прибиральником. Тримався врівноважено, на позір навіть лояльно до адміністрації. Але, маючи тайнопис у листах із дочкою Оксаною, він одержував і відсилав на волю шифровану інформацію про становище політв΄язнів, на побаченнях передавав її в капсулах. І там він створив «трійку»: 6.08.1985 р. склали присягу як члени УНФ Григорій КУЦЕНКО та Григорій Фельдман.
За два дні до закінчення терміну ув΄язнення К. взяли на етап, що тривав 3 місяці. Заслання відбував на руднику ім. Матросова Тенькінського р-ну Магаданської обл., де раніше каралися Василь СТУС, Зорян ПОПАДЮК, Юрій ОРЛОВ.
Указом ПВР від 28.03 1987 «помилуваний». З Колими виїхав 1.04, порвавши запропонований кагебістом лист із проханням про помилування.
Прибув додому 11.04. 1987. Активізував діяльність УНФ-2. Зустрічався з колишніми політв΄язнями Василем СТРІЛЬЦІВИМ, Богданом РЕБРИКОМ, Василем РОМАНЮКОМ, сприяв виданню журналу «Карби гір» Дмитра ГРИНЬКІВА. 23.12.1990 заснував на Долинщині філію Братства ОУН-УПА й очолив її. Вступив у Рух, в УХДП В. СІЧКА. 19.08. 1991 піднімав людей на боротьбу з ГКЧП.
Зі здобуттям незалежності УНФ-2 припинила діяльність, бо мета її була досягнута. Реабілітований 30.12.1991 р.. Районна влада 1993 р. призначила йому грошову компенсацію, але в умовах інфляції вона виявилася мізерною.
З початком 1991 р. К. заснував машинописний щоквартальний збірник документів і матеріалів «Архів УНФ (Українського Національного Фронту)». До вересня 2000 р. видав 25 випусків. З липня 1991 видавав машинописний літературно-художній та громадсько-політичний альманах «Героїка Карпатського краю». Вийшло 45 чисел. Видав 10 чисел альманаху «Солуків».
31.01.1996 у м. Долина відбувся з΄їзд членів УНФ-2. Прибуло 62 особи з кількох областей. 48 членів на той час померли.
У 2000 р. К. взяв участь у роботі Х Великого збору ОУН у Мюнхені. Діяльно сприяв історикові Юрію Зайцеву в підготовці двотомника «Українська загальнонародна організація (УНФ-2)».
Указом Президента № 21/2007 від 18.01.2007 р. К. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Помер 10.11.2008, похований у с. Солуків.

Бібліоґрафія:
Інформаційний бюлетень УГГ, ч. 2, березень 1980 р. (самвидав); Інформаційні бюлетені УГГ…/ Упоряд. О.Зінкевич. – Торонто – Балтимор: Смолоскип, 1981. – С. 165-166.
Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – Крайник Микола: 1980: 8-5; 1981: 1, 2, 3; 1982: 2-38; 1984: 2-37; 1985: 2-22.
Куценко Григорій. Дякую тюрмі. Спогади і документи – К.: Вид. центр «Просвіта», 1998. – С. 110-112.
Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / Упоряд. М. В. Дубас, Ю. Д. Зайцев – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип΄якевича НАН України, 2000. – 680 с.
Українська загальнонародна організація (УНФ-2). Дослідження, документи, матеріали. У 2 т.: Т. 1 / Упорядник і відповідальний редактор Ю. Д. Зайцев – Львів: Афіша, 2005. – 704 с.: іл. [Серія: Україна ХХ століття. Енциклопедія боротьби і репресій]
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 348-349; 2-ге вид., 2012. – С. 338-339.
Склав Василь Овсієнко (Харківська правозахисна група) 7.06.2013.