Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

КОСІВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ

14.02.2013 | Овсієнко В.В.
КОСІВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ (нар. 28.12. 1934, с. Вільхівка Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.).

З кола шістдесятників. Президент Львівського Клубу творчої молоді «Пролісок». Брав участь у виданні журналу "Український вісник".

Батько Василь Степанович (1908 – 1967) і мати Юлія Миколаївна (1913 – 2008) – селяни.

1955 – 1960 рр. Михайло навчався на філологічному факультеті Львівського держуніверситету ім. І. Франка, до 1964 – в аспірантурі на кафедрі історії української літератури. Підготував до захисту кандидатську дисертацію на тему «Наука, публіцистика і белетристика у творчій традиції І. Франка», та не захистив її через арешт.

Із серпня 1960 – науковий співробітник Львівського літературно-меморіального музею І. Франка. У січні 1962 став завідувачем кабінету франкознавства у Львівському університеті. Був у колі молодої української інтеліґенції, яку пізніше назвали «шістдесятниками».

1962 р. до Львова приїхали київські поети І. ДРАЧ, М. Вінграновський, Д. Павличко, літературний критик І. ДЗЮБА. Вони провели вечори у Спілці письменників та в університеті. Того ж року приїхали Л. ТАНЮК та Алла ГОРСЬКА, намагалися поставити в театрі ім. М. Заньковецької виставу за драмою М. Куліша «Отак загинув Гуска». Виставу заборонили. Ці події збурили молоду львівську інтеліґенцію. За прикладом київського Клубу творчої молоді, у Львові виник КТМ, що прибрав назву «Пролісок». Його очолив аспірант М. Косів. У Клубі активно працювали психолог М. ГОРИНЬ, його брат, мистецтвознавець Б. ГОРИНЬ, студент історичного факультету І. ГЕЛЬ, викладач університету М. ОСАДЧИЙ. Пізніше до «Проліску» приєдналися поети І.КАЛИНЕЦЬ та його дружина Ірина СТАСІВ-КАЛИНЕЦЬ, поет Г. Чубай, художниця С. ШАБАЬТУРА та ін.. Клуб став осередком національної культури, де влаштовувалися неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам’яті репресованих митців, ставилися спектаклі за п’єсами репресованих драматургів. Особливо схвилювала Львів постановка за поемою Т. Шевченка «Гайдамаки».

У КТМ «Пролісок» формувався організований просвітницький, культурно-мистецький рух з виразними ознаками ідеологічної опозиції, хоча політичні цілі відкрито не декларувалися. Це була, за словами Є. СВЕРСТЮКА, потужна моральна, етична, естетична, наполовину ідеологічна опозиція. За словами І. ГЕЛЯ, львів’яни сформулювали свою програму як «Боротьба за державність України», тоді як кияни зосередилися на захисті прав людини і культурних прав нації.

Після погромних виступів М. Хрущова на зустрічах з інтеліґенцією в Москві почався масований тиск на незгодних (дисидентів). Посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». КТМ у Києві був закритий у 1964 р., Львівський «Пролісок» протримався до арештів 1965 р.

У цьому колі поширювалася позацензурна література, друк якої організовували М. ГОРИНЬ, І. ГЕЛЬ, К., М. ГАТАЛА. Розповсюджувалися еміґрантські видання. Так, К.. поширював машинописні чи у фотовідбитках статті «Сучасний імперіалізм» (автор М. МАСЮТКО), «Сучасне і майбутнє України (неповні тези для обговорення)» (автор Є. ПРОНЮК), «Відповідь діячам культури УРСР від діячів української культури в США і Канаді», «Література і псевдолітература», «Класова та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства», «Відповідь матері В. Симоненка», «Українська освіта в шовіністичному зашморзі» (колективна аналітична праця), «До письменниці Ірини Вільде та її земляків, які не бояться правди», «З приводу процесу над Погружальським» (Є. СВЕРСТЮК).

Щоб припинити небезпечні тенденції, доки вони не набули небезпечного розмаху, органи держбезпеки УРСР за вказівкою з Москви наприкінці серпня – початку вересня 1965 завдали превентивного удару по шістдесятниках. Усього було заарештовано понад 25 осіб, у т.ч. 27.08.1965 р. – К.. Усім було пред’явлене звинувачення у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» за ст. 62 ч. 1 КК УРСР.

Під час обшуку в К. було вилучено кілька самвидавних статей. Майже всі тодішні політв’язні (крім М. МАСЮТКА) не були психологічно готовими до кадебістських допитів. Крім того, вони не вважали себе злочинцями лише через те, що щось – офіційно ненадруковане – читали самі й давали читати іншим. А тому переважно не приховували, від кого одержали той чи той матеріал. Така поведінка на допитах була характерна й для К..

Ім’я К. фіґурувало в кількох заявах інтеліґенції на захист заарештованих. Ці арешти не залякали шістдесятників: навпаки, вони стали поштовхом для розвитку руху опору, викликавши акцію протесту на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” 4.09.1965, колективні листи-звернення на захист заарештованих, у т. ч. К., видання книг І. ДЗЮБИ «Інтернаціоналізм чи русифікація?», В. ЧОРНОВОЛА «Лихо з розуму».

Постановою слідчого відділу УКДБ при РМ УРСР по Львівській обл.. від 17.02.1966 р. кримінальну справу про звинувачення К. на підставі ст. 7 КПК УРСР подальшим провадженням було припинено, його 6.03.1966 р. звільнено. У постанові зазначено, що звинувачений свої дії засудив, поводив себе відверто, що сприяло розкриттю злочину. Узято до уваги, що практична злочинна діяльність К. була незначна; злочин учинений ним уперше і тяжких наслідків за собою не потягнув; що нині суспільної небезпеки він не становить. Але слідство помилилось.

Після звільнення К. понад півроку не міг знайти роботи. 1967-69 вчителював у 8-річній школі в с. Крехів Жовківського р-ну. У 1969-89 – науковий співробітник, завідувач сектору музею старовинної зброї «Арсенал» у Львівському історичному музеї.

Зв’язків із середовищем шістдесятників К. не поривав. Так, він протестував заявою проти арешту і засудження В. МОРОЗА (1970). Був у дружніх стосунках з В. ЧОРНОВОЛОМ і брав участь у підготовці та виданні позацензурного машинописного журналу «Український вісник» (1969-72).

Після арештів 12.01.1972 К. удвох із дружиною В. ЧОРНОВОЛА Атеною Пашко видав у березні підготовлений ЧОРНОВОЛОМ VI випуск «Українського вісника». Інформацію про арешти 12 січня склав і додав К.. Ярослав Кендзьор сфотоґрафував журнал і через спортсменів передав його за кордон. В Україні «Вісник» на папері не поширювався, але його матеріяли звучали по радіо «Свобода». Чорнові рукописи й машинописи були знищені, а предмет найбільшого зацікавлення гебістів – друкарська машинка – була втоплена в озері. Вихід журналу заплутав слідство.

У квітні кагебісти сказали ЧОРНОВОЛОВІ, що К. заарештований, погрожували арештувати його дружину і сестру Валентину. Жінки справді були затримані на три доби. Щоб відвести підозру від інших осіб, 15 і 25.04. 1972 ЧЛОНОВІЛ заявив слідству, що ідея видання «Українського вісника» належить йому, що ніхто з заарештованих (додає великий список, у ньому – К.) до його видання не причетний. У цей час К. переніс тяжку операцію, 2 міс. провів у лікарні. Заява ЧОРНОВОЛА і лікарня врятували його від арешту.

Достовірну вістку про вихід журналу ЧОРНОВІЛ одержав у кінці літа чи на початку осені 1972 р. і в записці, переданій через слідчого дружині, написав: «А теплих шкарпеток більше не передавай, вистачить тих, що є». Це означало: видання «Вісника» припинити. Під кінець слідства і на суді ЧОРНОВІЛ заявив, що ввів слідство в оману: у них нема доказів, що він видавав журнал. Суд мусив зняти з нього це звинувачення як недоведене. Та у кінці 1976 р. ЧОРНОАВЛ заявив, що він таки видавав УВ.

Урятований від арешту К. заглибився в наукову роботу. Зрідка вдавалося публікувати наукові статті.

З настанням перебудови К. бере активну участь у русі за відродження УГКЦ, у створенні Народного руху України, згодом був членом Центрального Проводу, Політради, заступником голови НРУ (до травня 2001). 1988-96 – заступник голови Львівської обласної організації Товариства української мови «Просвіта». 1989-90 – науковий співробітник Інституту суспільних наук АНУ. З перемогою В. ЧОРНОВОЛА на виборах – заступник голови Львівського облвиконкому з питань гуманітарної політики (квітень 1990 – серпень 1992). Народний депутат України 1 – 4 та 6 скликань.

К. – автор книг «Про Україну» (1990), «Вернімося до джерел» (т. 1 – 1996, т. 2 – 2004), «Двоязичіє чи без’язичіє?» (1998), «Доки? Коли?» (1998), «Місто Белз» (1990), «Києво-Галицький Патріярх Української Церкви як українська багатовікова туга за єдністю» (2004), «Воскресають лише там, де є могили» (2006), «Музей упокореної зброї» (2006), «Удвічі більше дає той, хто дає вчасно» (2007), «Кам’яниця Корнякта» (2007), «Мова – це засіб спілкування й порозуміння між людьми, а не предмет розбрату й розколу країни» (2008), близько 350 наукових та публіцистичних праць з літературознавства, краєзнавства, мистецтвознавства, проблем розвитку театру, образотворчого мистецтва, функціонування мови, досліджень з історії України, релігійних стосунків, аналізу політичних проблем. Член редколегії 10-томного видання творів В. ЧОРНОВОЛА. Член Спілки письменників України (1987). Заслужений діяч мистецтв України (03.1995). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ст. (08.2005).

Дружина Марія Антонівна (1949) – журналістка; син Василь (1973); дочка Ганна (1976).

Бібліоґрафія:

1.

М. Косів. Немов невгасимий вулкан. // Молода нація: Смолоскип, 2005. – № 4. Те ж, скорочено: Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 27-57.

2.

Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. – К.: Либідь. 1995. – 224 с.

Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003, – 906 с.: іл.

Хто є хто в Україні. Вид-во "К.І.С".

Вікіпедія: http://uk.wikipedia.org/wiki/

Горинь Б. Не тільки про себе: Роман-колаж: У 3 кн. – Кн. 2: 1965–1986. – 2008. – 648 с.: іл.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 336-337; вид. 2, 2012. – С. 373-374.


Рекомендувати цей матеріал