Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

МАРТИНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

02.03.2012 | Овсієнко В.В. | Чорновіл В. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – С. 181-182 та ін.

МАРТИНЕНКО ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ (нар. 2.10.1935 р., м. Нова Горлівка Донецької обл. – п. 1988 р., м. Київ).
Геофізик. Активіст руху опору. Розповсюджував самвидав.
Із сім'ї робітника. У 1941 р. родина переїхала в сел. Градизьк Глобинського р-ну Полтавської обл.. Батька розстріляли німецькі окупанти в Дніпропетровську взимку 1942 р. за підозрою у зв'язках з червоними партизанами.
Олександр на «відмінно» закінчив Градизьку семирічну школу, вступив до Київського геологорозвідувального технікуму. Попрацював декілька місяців, призваний до армії.
Демобілізувавшись, поступив до Львівського політехнічного інституту на геологічний факультет (відділ геофізики). З 1962 р. працював старшим інженером Київського науково-дослідного геологорозвідувального інституту. Опрацьовував проблему програмування сейсмічних коливань. Готував до захисту кандидатську дисертацію.
М. відвідував Клуб творчої молоді. Був всебічно талановитою людиною: грав на скрипці, писав вірші, співав у самодіяльному хорі "Жайворонок", яким керували Борис Рябокляч і Вадим СМОГИТЕЛЬ. Хор був середовищем пробудження національної свідомості та поширення літератури самвидаву. Там М. подружив з інженером-геодезистом Іваном РУСИНОМ та геофізиком Володимиром ЗАВОЙСЬКИМ. Оскільки М. наймав помешкання, то, діставши друкарську машинку, приніс її до РУСИНА, а той домовився з друкаркою Лідою Мельник про передрук самвидаву. Спочатку це були вірші молодих поетів Івана ДРАЧА, Бориса Мамайсура, Миколи ХОЛОДНОГО, Василя СИМОНЕНКА, Миколи Вінграновського, Ліни КОСТЕНКО, потім «Щоденник» В. СИМОНЕНКА, позов Святослава КАРАВАНСЬКОГО на міністра освіти Даденкова, «З приводу процесу над Погружальським».
Деякий час М. жив у В. ЗАВОЙСЬКОГО, який мав фотоапарат і збільшувач. Познайомив його з Є.ПРОНЮКОМ, а той давав їм для розмноження фотоспособом самвидавні машинописи та книжки зарубіжних видань, зокрема, "На багряному коні революції". М. інтенсивно поширював їх.
Коли виникла загроза розколу хору "Жайворонок", М. та В.ЗАВОЙСЬКИЙ заходилися його рятувати: їздили до хористів по студентських і робітничих гуртожитках, агітували нових людей.
Заарештований 28.08.1965 р. Посправниками М. стали І.РУСИН та Ївга КУЗНЄЦОВА, якої він і не знав. Справу за звинуваченням їх у проведенні націоналістичної антирадянської агітації й пропаганди (ч. 1 ст. 62 КК УРСР) Київський обласний суд під головуванням судді Мацька розглядав 21–25.03.1966 у фактично закритому режимі: натовп прихильників підсудних стояв під приміщенням, а зала була заповнена через чорний хід «спецпублікою». І все ж поетеси Ліна КОСТЕНКО та Любов Забашта пробралася в залу, намагалися записувати перебіг суду, але агресивна «громадськість» забрала ті записи. Після виголошення вироку Л.КОСТЕНКО кинула підсудним квіти. Коли засуджених вивозили, інші люди кидали квіти під колеса «воронка». Вирок: М. – 3 р. ув΄язнення в таборах суворого режиму, І.РУСИНУ – 1 р., Ї.КУЗНЄЦОВІЙ – 4 р.
Карався М. в таборі ЖХ-385/11, у сел. Явас, Мордовська АРСР. Працював у деревообробному цеху, це виготовляли коробки радіоприймачів.
Мати його не дочекалася. Мав направлення в Київ, але його там не прописали і роботи не надали. Влаштувався на Полтавщині в геофізичну розвідувальну експедицію. Одружився. Зазнавав утисків з боку КГБ, тому поїхав на півострів Ямал (північ Західного Сибіру). Працював програмістом на радіостанції. Через тяжкий клімат захворів, повернувся на Полтавщину.
У часи перебудови приїздив у Київ на збори Українського культурологічного клубу (УКК). Помер 1988 р. в Жовтневій лікарні м. Києва. Прах його похований у колумбарії на Байковому кладовищі.

Бібліоґрафія:
Чорновіл В. Лихо з розуму. – Львів: Меморіал, 1991. – С. 181-182.
Чорновіл В. Твори: У 10-и т. – Т. 2. «Правосуддя чи рецидиви терору?». «Лихо з розуму». Матеріали та документи 1966 – 1969 рр. / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. Лесь Танюк. – К.: Смолоскип, 2003. – С. 41, 120-121, 223, 542-543; Т. 3. («Український вісник», 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М.Косів. – К.: Смолоскип, 2006. – С. 438, 440.
Інтерв΄ю. Володимира Завойського від 27.05. 1999 http://museum.khpg.org/index.php?id=1237066397 .
Інтерв΄ю Віктора Кукси від 10.04.2002 р.: http://museum.khpg.org/index.php?id=1202724866 .
Інтерв΄ю Івана Русина від 26.05. 1999: http://museum.khpg.org/index.php?id=1186168371 .
Іван Русин. На Володимирській, 33: http://museum.khpg.org/index.php?id=1186246408 .
Іван Русин. Етапи: http://museum.khpg.org/index.php?id=1303134599 .
Іван Русин. Друга подорож: http://museum.khpg.org/index.php?id=1303131334 .
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 411.

Рекомендувати цей матеріал