АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ

 398401.09.2011

автор: Овсієнко В.В.

АНДРУШКІВ СТЕПАН СЕМЕНОВИЧ (нар. 6.01.1926, с. Конюхи Козівського (колись Бережанського) р-ну Тернопільської обл. – похований 24.12. 2012 у м. Дніпропетровськ).
Учасник підпілля ОУН, Норильського повстання, переслідуваний на волі.
З селянської родини. За Польщі закінчив 6 класів. За німецької окупації примусово вивезений до Львова, де юнаків перед вивезенням до Німеччини вчили робітничих професій. У травні 1942 р. втік з тієї школи до тітки в Бережани. Там прилучився до підпілля ОУН. За завданням провідників збирав зброю і заготовляв продукти.
У 1943 вивезений в Австрію, вступив в ОУН. Одержував українські газети з Берліна, з Відня, вів пропагандивну роботу. У 1945 р. намагався прилучитися до підрозділу УПА, щоб перейти в американську зону, але потрапив у совєцький полон. Пройшов фільтраційний табір і примусово мобілізований у Совєцьку армію. У квітні – травні брав участь у бойових діях проти окремих угрупувань вермахту на території Австрії. Цілий місяць новобранців гнали пішки з Австрії через Угорщину, Румунію, у місті Клуж-Напока посадили у залізничні вузькоколійні вагони. Під Одесою перевантажили у товарняки і ще місяць везли у Маньчжурію.
На той час Квантунська армія вже капітулювала. У ті ж вагони-товарняки повантажили полонених японців, і 162-а мобільна транспортна рота, в якій служив А., супроводжувала їх, а потім охороняла в Іркутську. Відтак рота переведена в Челябінську обл., на Урал, згодом будувала дорогу на Китай. За невиконання норми карали: не повертали на ночівлю в казарми.
За доносом одного солдата, який теж був мобілізований в Австрії, 3.02.1948 р. А. був заарештований. У нього відібрали зимовий одяг, видали літній – і до суду він мерз у холодній штрафній камері військової частини. 14.04.1948 р. «тройка» за звинуваченням у «зраді батьківщини» під час перебування в Австрії (ст. 58-1 КК РРФСР) та «антирадянську агітацію» (ст. 58-10) призначила А. відповідно 25 і 10 р. ув’язнення.
Працював у кам’яному кар’єрі в Челябінську. Під осінь 1948 р. відправлений у Красноярськ, далі в’язнів баржами, які тягнув пароплав, два тижні етапували до Дудінки. Мерли від дизентерії: доїхала хіба половина. У Норильську А. потрапив у 4-й Горлаг – "государственный особорежимный лагерь". Довбали мерзлоту, закладали фундамент заводу «Медьстрой». Там А. працював як муляр майже до звільнення.
1950 р. в “Горлаг” прибув П. САРАНЧУК – двоюрідний брат і одноліток А. З ним довелося побути місяців чотири. 04.06.1953 р. почалося Норильське повстання, яке тривало до 04.08. Основні події розгорнулися в сусідньому, третьому каторжному таборі.
12.08.1955 р. спецкомісія з Красноярська переглянула справу А. і звільнила його «умовно-достроково». Вихідцям з Західної України було заборонено повертатися в рідний край, хіба у східну чи південну Україну.
А. поїхав до друга в Апостолівський р-н Дніпропетровщини, відтак улаштувався на завод "Юждомнаремонт", одержав паспорта і перейшов на роботу муляром у технікум, жив у студентському гуртожитку. Через рік, 24.08.1956 р., одружився з дівчиною Галею, теж остарбайтером. 1959 народилася дочка Оля. Одержали кімнату в гуртожитку, де на весь поверх була одна кухня. 1958 р. купили половину хатини, що розвалювалася, маючи надію своїми руками побудувати житло.
1959 р. А поступив на вечірнє відділення будівельного технікуму. Після роботи їхав у технікум, і тільки пізно ввечері при освітленні будував житло. Дбав, щоб на всі будівельні матеріали в нього були накладні. Проте 1959 р. проти А. прокуратура порушила кримінальну справу за ст. 199 КК УРСР «Самовільне захоплення землі і самовільне будівництво». На суд прийшли сусіди і засвідчили, що подружжя чужої праці не використовувало. Суд виніс вирок: 6 міс. виправних робіт з вирахування 25% заробітку та конфіскацією будівлі. Після суду А. запитав судді: "Яка ж конфіскація? Це ж незакінчене будівництво. Воно тепер моє чи не моє? Що з ним робити?" Суддя сказала: "Как строили, так и стройте". За 4-5 р. А. довів будівництво до кінця.
Загалом А. 8 р. працював у технікумі, 8 р. в управлінні ринками, з 1967 р. на заводі медичного обладнання, відтак 19 р. виконробом у рембудконторі. 1986 р. вийшов на пенсію.
1991 р. А. домігся реабілітації за судимістю 1948 р.. 1989 р. поступив у НРУ, у 1992 очолював обласну організацію Конгресу українських націоналістів (КУН). 1993 р. брав участь у створенні в області Товариства політв’язнів і репресованих і Братства ОУН-УПА Січеславщини, яке очолював до смерті. Похований 24.12.2012 у Дніпропетровську.
Бібліоґрафія:
Інтерв’ю С. Андрушківа 3.04.2001: http://archive.khpg.org/index.php?id=1207219203&w .
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина 3. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – С. 1021–1380; Андрушків С.: с. 1037-1038: http://archive.khpg.org/index.php?id=1314891527 .
Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група.
Знаків 4.950. Останнє прочитання 13.05.2016.