Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

ОВДІЄНКО МАРІЯ ГРИГОРІВНА

15.08.2011 | Овсієнко В.В. | Архів ХПГ: Інтерв’ю з М.Г. Овдієнко 15.04. 2005 р.
ОВДІЄНКО МАРІЯ ГРИГОРІВНА (нар. 6.05. 1948, с. Требухів Броварського р-ну Київської обл.)

Громадська діячка, вчителька, просвітянка, видавець.

Батько, Овдієнко Григорій Каленикович (1914 –1998), мав 4 класи освіти, умів робити будь-яку селянську роботу. Його загострене почуття справедливості передалося й дочці. Мати, Калинченко Федора Андріївна (1914 – 2001), малограмотна, але людина мудра, як кажуть, від землі.

Марія любила літературу, з ранніх літ писала. Було, що замість учителя вела уроки української літератури своїм однокласникам. У Броварській літературно-мистецькій студії "Криниця" познайо-милася з письменником Володимиром П`яновим, якого називали «хрещеним батьком шістдесятни-ків».

1966 р. закінчила Требухівську середню школу. Рік працювала піонервожатою. Зрозуміла, що ця робота нікому не потрібна. В.П'янов допоміг їй улаштуватися робітницею Ботанічного саду АН УРСР у Києві. Там уже працювала вигнана з університету молода поетеса Надія КИР`ЯН. Жили в келії черниці. Марія була закохана в Ботанічний сад, робила всяку роботу, добровільно стерегла магнолії під час цвітіння, знайшла біля Видубицького монастиря і впорядкувала могилу видатного педагога Д.Ушинського. Тяжко пережила пожежу Видубицького монастиря восени 1968 р., під час якої згоріла монастирська бібліотека і безліч експонатів Інститут археології. Викрала з тої пожежі чотири книжки і віддала їх історику Сергієві Білоконю. Познайомилася з найкращими людьми свого часу: Євгеном СВЕРСТЮКОМ, Ліною КОСТЕНКО, Іваном ДЗЮБОЮ, Василем СТУСОМ, Олесем БЕРДНИКОМ, Оксаною МЕШКО та ін.

1968-69 рр. працювала в Товаристві охорони пам'яток культури.

У травні 1968 р. Олесь НАЗАРЕНКО, робітник на будівництві Київської ГЕС, написав „Звер-нення до киян” у зв`язку з наближенням 22 травня – річниці перепоховання Т.Шевченка в Україні. У листівці доречно цитував В.Леніна про заборону вшанування Т.Шевченка царським урядом у 1914 р.: „Після цього заходу мільйони і мільйони „обивателів” почали перетворюватися в свідомих громадян і переконуватися в правильності того висновку, що Росія є „тюрма народів”. Марія на прохання автора видрукувала до 120 примірників листівки. НАЗАРЕНКО з Миколою Пономаренком розіслав їх поштою у вищі учбові заклади України та профспілкові організації заводів Києва. 26.06 О.НАЗАРЕНКО та його приятель В.КАРПЕНКО були заарештовані, а Василь КОНДРЮКОВ – 17.09. 1968. Звинувачені в проведенні антирадянської агітації і пропаганди. Влітку 1968 в келії Марії та Н.КИР`ЯН кагебісти провели перший обшук. Вилучили книжку Милована Джиласа «Новий клас», статтю «З приводу процесу над Погружальським», працю І.ДЗЮБИ "Інтернаціоналізм чи русифікація?"(в фотокопії). Затримали Марію на три доби, які вона провела в обласному управлінні КГБ на вул. Рози Люксембург, 16 (нині вул. Липська). Зняли відбитки пальців. Не заперечувала, що друкувала листівки. Погрожували арештом. Привезли на очну ставку батька, який щойно вийшов з лікарні. Але батько сказав: "Я чоловік не дуже грамотний, я тільки чотири класи освіти маю. Але коли в Ташкенті стався землетрус, то люди збирали допомогу, і моя дочка одяг носила і ковдри. А я лежав під тином під час голодовки 33-го, у мене ноги опухли, лопалися і вода текла. Якби сусіди, які клумачок борошна заховали, відкопали вночі і варили та мене не годували, то я давно був би в сирій землі". Батька відвезли в село, очної ставки не було, слідчий Коваль сказав: "Тепер зрозуміло, чому ви така: яблуко від яблуньки далеко не відкотилося". Мати вже приготувала була куфайку, биті валянки і шерстяну сукню: "Це я тобі в тюрму, дитино, купила".

Влітку 1968 Марії прийшов виклик на екзамени з Сільгоспакадемії: це кагебісти «подбали», щоб у такий спосіб відірвати її від «шкідливого середовища». Є. СВЕРСТЮК сказав: «Вони все одно не дадуть вам учитися». І порадив їй вступати в Одеський університет, написав рекомендаційного листа до Ніни СТРОКАТОЇ-КАРАВАНСЬКОЇ, у якої Марія жила під час складання екзаменів 1969 р. і трохи після вступу на українську філологію. Між ними склалися дуже теплі стосунки. Марія могла читати книжки з бібліотеки її ув`язненого чоловіка Святослава КАРАВАНСЬКОГО: "Історію Руси-України" М.Грушевського, твори В.Винниченка – тобто літературу, про яку випускники радянських шкіл і не чули.

Уже в жовтні майор КГБ викликав її в першу частину ректорату університету і дав зрозуміти, що на неї є компрометуючі матеріали. "Так що, будете мене виключати?" – "Як дадуть вказівку, то виключимо".

Спочатку жила в гуртожитку, але зрозуміла, що там їй можуть влаштувати провокацію, і пішла з кількома дівчатами, а потім з подругою Ніною Маланко на квартиру. Але весь час підтримували тісний зв'язок з Н.СТРОКАТОЮ, яка вчила її життєвої мудрости та як поводитися в КГБ. Зустріча-лася там з Іриною КАЛИНЕЦЬ, Стефанією Гулик, Леонідом ПЛЮЩЕМ, дружила з Галиною МОГИЛЬНИЦЬКОЮ, Олексою РІЗНИКІВИМ, Василем БАРЛАДЯНУ.

Передчуваючи неминучий арешт, Н.СТРОКАТА 1971 р. влаштувалася викладачкою медучи-лища в м. Нальчик, а свою квартиру виставила на обмін з тим, щоб вона дісталася Юрієві ШУХЕВИЧУ з його дружиною Валентиною Троценко та дітьми. Тимчасово в квартирі жила Марія.

9.08. 1971 в Одесі був заарештований лікар Олекса Притика, 11.10 – Олекса РІЗНИКІВ. У кінці листопада – на початку грудня Марія разом з Леонідом ТИМЧУКОМ і своїм майбутнім чоловіком Дмитром Обуховим пакувала речі Н.СТРОКАТОЇ, щоб відправити їх контейнером у Нальчик. 6.12. 1971 пролунав телефонний дзвінок з вимогою сказати, як іде пакування речей. Марія не стала відповідати незнайомцеві і таки домоглася, щоб трубку дали Н.СТРОКАТІЙ, яка була цього дня заарештована і говорила вже з Одеського УКГБ.

Почалися численні виклики, допити про заарештованих. На диво, допити капітана В.І.Пристайка (згодом генерал СБУ) були безпристрасними. До самого суду, що відбувся в травні 1972, носила передачі Н.СТРОКАТІЙ.

В Одесі Марія спробувала було ходити в одеський самодіяльний хор, але вирішила, що це буде марнотратство часу, бо сама була натурою діяльною, хотіла робити щось конкретне. Протестувала проти читання лекцій українським філологам російською мовою, писала заяви, ходила в деканат, організовувала голосування студентів, зрештою зібрала групу національно свідомих студентів, які «робили погоду» на курсі. Але й доброзичливо допомагала викладачам, які прагнули перейти на українську мову.

КГБ завимагав організувати їй «неуспішність» уже на першій сесії. Та декан Анатолій Жабо-рюк приходив на екзамени й заліки саме тоді, коли відповідала О., і викладачі не сміли ставити їй двійки. У кінці 1971 р. Жаборюка звільнили з посади. Деканом став відомий літературний погромник Іван Дузь. Жаборюк призначив студентці зустріч на околиці Одеси і слізно просив берегтися, щоб здобути вищу освіту. Та виключення на зимовій сесії 1972 р. вже було неминучим. Тому вона вирішила «піти з музикою»: задумала провести вечір Василя СИМОНЕНКА в день його народження 8.01.1972.

Ні на філологічному факультеті, ні в центральному корпусі університету вечір провести не до-зволили. Тоді Овдієнко послала хлопців зібрати зі студентів по 50 коп. і зняла кінотеатр ім. Лесі Українки. З`їздила до Києва і взяла під розписку фільм студента кінофакультету Театрального інституту за новелою СИМОНЕНКА "Кукурікали півні на рушниках". Написала сценарій, розподі-лила ролі, навіть заступник декана Володимир Дроздовський читав вірші СИМОНЕНКА. Вели вечір Марія та Сашко Пилипенко – у вишиванках. Штори були жовті, а трибуна обтягнута синім жатим папером. Зала була повна. Пилипенко читав: "Ради тебе перли душу сію, ради тебе мислю і творю, хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю". Це було щось нечуване в Одесі.

Коли повернулися в гуртожиток, він гудів, як вулик. Хлопці на руках підкидали Марію. Це бу-ла велика радість. Але вже почалася остання для неї сесія. Викладачка російської мови Швець винувато просила прийти перескласти залік, викладачка російської літератури Цукерман на першій хвилині сказала: "Вы ничего не знаете". Євген Прісовський всупереч наказу декана Дузя поставив п`ятірку, за що мав партійне стягнення. Так студентка О. погромного січня 1972 була виключена за «академзаборговоність».

На суді над Н.СТРОКАТОЮ, О.РІЗНИКІВИМ та О.Притикою О. була лише першого дня, 4.05 1972. Більше її не допустили за «неналежну поведінку», яка проявилася в міміці та репліках.

У той час вона одружилася з Дмитром Обуховим. Жили трохи в його батьків у с. Акулинівка Балтського р-ну Одеської обл., трохи в батьків Марії у Требухові, відтак Марія влаштувалася малярем на будівництві в Броварях, де тяжко пропрацювала 8 років. Одержали кімнатку в гуртожит-ку на 10,5 кв. м. У них 30.10.1972 р. народився син Роман.

Тим часом друзі прислали Марії її залікову книжку. Г.МОГИЛЬНИЦЬКА, якій симпатизував декан І.Дузь, домоглася 1976 р. відновлення О. в університеті, з умовою, що вона переведеться в інший вуз. Марія записалася на 3-й курс заочного відділення Київського університету, вечорами ходила на лекції. Дипломну писала у викладача діалектології Петра Могили на тему "Ономастика в драматургії Лесі Українки".

О. допомагала О.МЕШКО в діяльності УГГ, підтримувала ув`язнених, зокрема, їздила на крот-кі побачення з В.БАРЛАДЯНУ.

У 1980 році закінчила університет і майже 10 років працювала в Броварській середній школі №3 вчителькою української мови та літератури. Доносила до дітей рідне слово, пробуджувала національну свідомість, водила дітей у театри, ставила з ними спектаклі (зокрема, за творами Леоніда Кисельова). Вела українознавчу роботу, створила Малу академію народних мистецтв, де вчили писанкарства, плетіння з соломи, вишивання, пошиття традиційного українського одягу, діяла фольклорна секція. Школярі їздили в експедиції, відтворювали записаний фольклор на шкільній сцені, у Жовтневому палаці. Першими в Києві, на переломі 1986-87 рр., показали вертеп у Спілці письменників. Іван ГОНЧАР заплакав: «Я ніколи не думав, що доживу, щоб таке побачити у Києві». Попри ідеологічні шори, в яких доводилося працювати, цей період «підпільної педагогіки» був справді щасливим у її житті.

У часи «перебудови» про О. та її однодумців зняли фільм "Ваші погляди на життя", де зобрази-ли її «буржуазною націоналісткою». Фільм показали на заводах, в установах, чим створили їй популярність у місті. Вона першою в Броварях почала носити саморобний синьо-жовтий значок, а за нею школярі. Розказувала дітям про українську символіку, про історію України.

1989 р. в Броварях насамперед її зусиллями створено осередок Товариства української мови, 24.03 її обрали головою. Відразу ж виникло протистояння зі владою. 18.05 Товариство вперше – всупереч владі – провело Шевченкове свято біля пам'ятника в Броварях – тут його тіло ночувало 18.05. 1861 по дорозі з Петербурга до Канева. Влаштували хресну ходу, панахиду в Святотроїцькій церкві. Тривалий час боролися за сквер Шевченка. Її квартира була штабом: тут писали гасла, збивали підставки для них, шили прапори.

У листопаді 1989 голова ТУМ Дмитро Павличко запросив О. на посаду заступника відповіда-льного секретаря і завідувача освітнього відділу. Це був час бурхливої роботи з повною самовідда-чею.

1990 кандидувала в Броварях до Верховної Ради України, під гаслами незалежности вийшла на третє місце. Після путчу ГКЧП закривала райком КПУ.

З травня 1992 по листопад 1994 працювала першим заступником начальника управління освіти Київської області, а фактично керувала управлінням. Насамперед провела обласну конференцію директорів шкіл, впроваджувала прогресивні патріотичні освітні проекти.

1994 знову була кандидатом у депутати ВР. Та в листопаді 1994, з приходом до влади Л.Кучми, була звільнена з посади. Стала на біржу праці, вперше в житті рік офіційно не працювала. У цей час розпочала видавничу діяльність. Насамперед видала книжку членів Броварської літературно-мистецької студії "Криниця", яке існує з 1955 р. Заснувала літературну премію імені Грицька Чупринки. Підготувала десятки книжок, підписуючи їх "Криниця" та позичаючи десь ISBN. 1997 офіційно зареєструвала видавництво "Українська ідея". За кожною книжкою – скрупульозна робота, якою гасила нещастя: смерть батька, матері, брата, чоловіка Дмитра, який помер 17.09. 2003.

Лауреат премії імені Василя Стуса 2011 року за видавничу діяльність.

Живе в м. Броварі Київської обл.

Бібліоґрафія:

М.Овдієнко. Хрещена мого сина Романа // Олекса Різниченко. Промінь з Одеси: Поема. Доку-менти. Спогади про шістдесяті роки в Одесі і про Ніну Строкату-Караванську. – Одеса, 2000. – С. 218 – 231.

Архів ХПГ: Інтерв’ю з М.Г. Овдієнко 15.04. 2005 р.; опубл.: Одеська хвиля-4: Документи, тво-ри, спогади в’язнів сумління / Упор. П.Отченашенко, О.Різників, Д. Шупта. – Одеса: Друк, 2009. – С. 176-233.

Рекомендувати цей матеріал