Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

КІШКІН ГЕННАДІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ

08.09.2009 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю від 11 жовтня 2005 року

КІШКІН ГЕННАДІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ (нар. 8.04. 1945, м. Київ).
Перекладач, поет, дисидент.
Батько з с. Хмелеве Фатежського р-ну Курської обл., росіянин, з розкуркуленої і репресованої родини: дід Іван Семенович помер під час слідства, тітка Ніна і дядько Ніколай були ув`язнені. Мати – українка, сирота з Баришівки на Київщині.
При обороні Києва батькові вибило око німецьким осколком, він був у Дарницькому таборі військовополонених. Що його німці не розстріляли, а звільнили – це викликало підозри «визволителів». У сім`ї було п`ятеро дітей. Жили в 13-метровій кімнатці з земляною долівкою на Богунській вулиці біля Либеді. В школу Геннадій ходив у чунях. Попри крайню бідність, вчився добре. Щоб заробити стаж для вступу в інститут, пішов у вечірню школу, закінчив її 1962 р., працюючи учнем слюсаря на заводі «Ленінська кузня».
Коли 13.08. 1961 звели Берлінську стіну, десятикласник Геннадій написав вірша: "Стена в Берлине, за руки не взяться, я тобой разрезан пополам. Как же нам теперь соединяться, дорогие пролетарии всех стран?" І послав його поштою на радіостанцію «Німецька хвиля».
1962 р. вступив на романо-ґерманський факультет Київського інституту іноземних мов, відділ перекладачів-референтів. 1967 направлений в "Інтурист" гідом-перекладачем з іспанської мови. Та його на цю роботу не взяли, і взагалі нікуди не приймали. Тоді він пішов у Київське обласне управління КГБ, щоб його там прийняли на роботу, але йому показали його листа на «Німецьку хвилю» і пообіцяли, що в нього надані «земля горітиме під ногами".
З тих пір довше двох місяців на жодній роботі К. не затримувався. Часто бував безробітним. До 1978 р. поміняв 80 місць роботи. Найбільше працював вантажником.
З 1966 р. К. писав поему "Крещатик» – відверто антикомуністичну, за термінологією КГБ – антирадянську. За багато років набралося 650 куплетів, наприклад: "Неведомы детям интриги, которые в Ленине есть, какая кровавая книга "История КПСС""; "Когда уйдет последнее метро и звезды над каштанами зависнут, мне так тогда до очумелости легко, как будто нет на свете коммунистов, как будто нет коррупции и лжи ни в Конституции, ни в нарсудах, и только сердятся мои враги, что я не сдох в советских лагерях". Читав цю поему та вірші знайомим і незнайомим у під`їздах, у «забігайлівках». Посилав вірші й оповідання у безліч редакцій, та їх ніде не публікували, відповідаючи: «Низький художній рівень». Назбиралося до 2 тисячі негативних відповідей. 1972 р. посилав вірші Л.Брежнєву. Відповідь через свого підлеглого дав Петро Осадчук, консультант відділу культури ЦК КПУ: іди в Спілку письменників. Поет Ніколай Ушаков дав рекомендацію до журналу "Радуга": "Стихи Геннадия Кишкина очень интересны, рекомендую к публикации". Але й це не допомогло. Михаїл Шолохов порадив поїхати в Спілку письменників СРСР, та ніхто там ним не зацікавився.
1978 р. університетська знайома, працівниця магазину "Каштан" Жанна Огнівчук звела К. з двома кагебістами, щоб прочитав їм вірші. Відтоді міліціонери неодноразово хапали К., привозили його у райвідділ міліції, примушували писати розписки, що більше не писатиме антирадянських віршів. Відпускали серед ночі.
5.05. 1978 К. пішов на виставку сільського господарства США у Києві, на ВДНГ, з наміром передати свої ліричні вірші за кордон. Тут його схопили кагебісти, завезли в райвідділ міліції. Вдома вилучили поему "Крещатик". 15 діб його тримали в Дарницькій тюрмі, відтак повезли до нарколога, який зробив висновок, що К. зловживав спиртними напоями і вдавався до «антигромадських дій». За таким звинуваченням суддя Яблонський 21.06. 1978 запроторив його на два роки в лікувально-трудовий профілакторій, що в Біличах під Києвом.
Умови утримання в ЛТП були такі ж, як у виправно-трудових колоніях, тільки без воєнізованої охорони. К. вводили болючі ін`єкції сірки, потім рятували іншими препаратами. Робота – збирати люмінесцентні світильники. Щоб виконати норму, К. залишався після роботи. Займався спортом.
Через рік приїхали кагебісти з його віршами в руках (зробили ще один обшук удома, вилучили й те, що писав у дитинстві) і завимагали розписки, що не буде писати «антирадянщину», або ж його спрямують у психіатричну лікарню. К. підписав – і порвав розписку. Ще рік провів в ЛТП. Написав за три місяці роман "Вознесение Натурина". Майстер, якому К. робив інститутські екзаменаційні роботи, виніс роман за зону. Звільнився К. в червні олімпійського 1980 р.. За ним уже стежили відверто.
К. почув з зарубіжного радіо адресу політичного засланця Андрія САХАРОВА, послав йому в м. Горький телеграму підтримки, ніби від студентів Київського політехнічного інституту, і вирішив до нього поїхати. Узяв квиток на Москву, сів у вагон – аж заходять два міліціонери і «потерпілий», який звинуватив К., що він у черзі за квитком украв у нього гроші, хоча стояв попереду. К. обшукали: розрізали батон, відкрили банку «Салату білоцерківського», але рукописів там не виявили, тому відпустили. К. вирішив, що кагебісти заспокоїлися, тому взяв квитка на літак і полетів у Горький. Його затримали, коли простягнув руку, щоб подзвонити у квартиру САХАРОВА. У сусідньому "Опорному пункті громадськости Приокського мікрорайону" його допитали кагебісти. К. твердив, що збирався написати кіносценарій про фізика А.Д.САХАРОВА. Його посадили в літак на Вороніж, до Києва їхав потягом.
У листопаді 1980 К. вдалося влаштувався агентом постачання в технікумі. Його часто затримувала й обшукувала міліція. Одного разу, близько 20.03.1981 р., хтось його ззаду зупинив на вулиці – міліція. Завели в підсобку. Якась жінка закричала: "Это он!". Привели понятих. Кладуть на стіл консервні банки "Бички в томатному соусі", відкривають їх і винуватять К., що він перепродував зіпсовану тюльку, наклеюючи на банки етикетки бичків. Удома «знайшли» цілу пачку цих етикеток. Капітан ОБХСС Ценов і лейтенант Нікітін склали протокол, що К. в такий спосіб «підривав економічну могутність держави". У Радянському райвідділі міліції йому пред`явили звинувачення за ч.2 ст. 143 КК УРСР «Шахрайство». Удома вилучили течку з рукописами під назвою «Геннадий Кишкин. Литературные произведения". Дві доби тримали в слідчому ізоляторі КГБ на Володимирській вул., сфотографували, зняли відбитки пальців, відвезли в Лук`янівський СІЗО. 11.06. 1981 р. суд виніс вирок: 3 р. таборів загального режиму. Ще через півтора місяця етапували його в Збур`ївку Голопристанського р-ну Херсонської обл.. Працював. У підручнику англійської мови, ніби як переклад, писав свою поему "Крещатик". Через 5 міс. К. запропонували «умовно-дострокове звільнення» (т.зв. «хімія») і спровадили в селище Першотравневе Харківської обл.. Працював столяром, бетонувальником, продовжував писати поему. 1983 р. у зв`язку зі смертю чергового Генсека йому за амністією на кілька місяців скоротили термін. Повернувся до матері, яка тим часом одержала однокімнатне помешкання на Виноградарі.
Скоро К. почув з «Голосу Америки» про арешт правозахисника Фелікса Сереброва, адресу його дружини. Поїхав у Москву, Віра Сереброва дала йому телефони кореспондентів "Вашингтон пост" і "Нью-Йорк таймс". Потелефонував туди і пообіцяв приїхати. Повернувся в Київ, зібрав свої рукописи, подзвонив з «Міжміської телефонної станції» у корпункт "Нью-Йорк таймс", що завтра, 24.12. 1983, приїде. Та на пероні Київського вокзалу перед ним упала й розбилася банка з огірками. З`явилася міліція, знайшлися «потерпілі» Галданов і Гончаренко, які звинувачували К. в хуліганстві. Сержант Береговий склав протокол: «Був у нетверезому стані, висловлювався нецензурною лайкою, підривав гідність радянських громадян, хуліганив на пероні». У К. вилучили рукописи, порвали, як непотрібну, його трудову книжку. Суддя дав йому 15 діб арешту «до з`ясування обставин». За кілька днів старший слідчий Київської прокуратури Мельник порушив проти К. справу за ст. 187-І КК УРСР «Розповсюдження завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський держаний і суспільний лад». Слідство вів слідчий Мазуркевич. Прокурор Абраменко Леонід Михайлович домагався зізнання, що К. їхав до зарубіжних журналістів. Погрожував психіатричкою. 19.04. 1983 р. його судив Київський обласний суд, голова Зубець Григорій Іванович (він також судив політв`язнів Станіслава Хмелевського, Валерія КРАВЧЕНКА, Валерія МАРЧЕНКА): 3 р. таборів суворого режиму. Про це «відкрите судове засідання» не знала навіть мати К., було лише два свідки, Федоренко і Зайцев, які згодом зізналися К., що їх примусили лжесвідчити.
Карався в таборі с. Старі Бабани під Уманню. У кам`яному кар`єрі обробляв дорожні бордюри. Норма 3 м за зміну. К. виробляв 1 м, бо відділ технічного контролю ставився до його продукції особливо прискіпливо. Начальник колонії Дудка і замначальника по режиму Микола Васильович Демченко саджали К. в ШІЗО, де він потерпав від холоду і голоду. Єдиним співрозмовником К. в зоні був віруючий Лобода Володимир Іванович з Констянтинівки Донецької обл.
У горбачовську «перестройку» К. повірив лише тоді, коли прочитав у газеті «Известия» про звільнення А.САХАРОВА та 120 політв`язнів. Самого його звільнили достроково 8.01. 1987. Але не зовсім звільнили: кагебіст Іван Михайлович Гуменюк відразу завіз його в Уманське відділення КГБ, де впереміш з обіцянками та погрозами примусив підписатися, що залишається в Умані і буде працювати на КГБ під псевдонімом Крилов. Однак К. ні на кого не доносив. Працював вантажником на заводі "Уманьсільмаш", жив у гуртожитку під адміністративним наглядом: бути в гуртожитку з 20 вечора до 6 ранку.
На початку 1988 звільнений остаточно. Повернувся в у Київ до матері. За кілька днів його вже викликали на «раду ветеранів», докоряли. У новій трудовій книжці, виписаній в Умані, йому записали, що він працював на примусових роботах – через цей запис його знову ніде не приймали на роботу. Від голови Київського облсуду Г.І. Зубця приніс ще страшнішу для кадровиків довідку: «Отбыл срок наказания по ст. 187-І за злостные измышления на советский государственный и общественный строй». Деякий час працював вантажником.
К. брав участь у зборах Українського Культурологічного клубу на вул.. Олегівській, 10, в інших місцях. Негласний нагляд за ним припинився у 1989 році. Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17.04. 1991 р.
2000 р. К. одружився з єврейкою і виїхав у Німеччину, м. Оснабрюк. Шлюб там фактично розпався. Рік працював двірником, відтак одержує допомогу від держави.
К. написав трилогію під назвою "Моя трилогия, мои три лагеря". Уривки з неї журналіст Кириндясенко 1995 р. публікував у газеті "Киевские ведомости". Вона досі не повністю не видана.
Бібліґрафія:
Інтерв`ю Геннадія Георгійовича Кішкіна від 11 жовтня 2005 року.
Знаків 10.495.
Автор: Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 8.09. 2009. 

Геннадій Кішкін. Знімок В.Овсієнка 11.10.2005. 

Рекомендувати цей матеріал