ПАЛЕЦЬКИЙ РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ

 640809.05.2009

автор: Овсієнко В.В.

ПАЛЕЦЬКИЙ РОСТИСЛАВ МИХАЙЛОВИЧ (нар. 10.01. 1932 р., с. Коханівка Ананьївського р-ну Одеської обл.. – п. 7.03. 1978, с. Троїцьке Любашівського р-ну Одеської обл.)
Художник, новатор у жанрі декоративно-ужиткового розпису, майстер станкової графіки.
Малювати почав з дитинства, спостерігаючи як мати розписувала піч, а батько – меблі. Вчився на муляра, але за станом здоров’я повернувся додому і став завклубом, потім директором будинку культури в с. Троїцьке Любашівського р-ну. Працював художником-оформлювачем у колгоспі «Маяк».
Не маючи спеціальної освіти, створив у с. Троїцьке центр фольклористів та народних умільців «Перлини степу», які збирали й вивчали цікаві зразки вишивки, ткацтва, писанкарства, переказів і легенд та ін., що, безперечно, спонукало до національного самоусвідомлення. За рік на базі цього угруповання виникло літературно-мистецьке об’єднання «Степовий колос», яке збирало народні ужиткові й декоративно-мистецькі вироби. За проектом П. в Троїцькому побудовано Будинок народної творчості, він навчав школярів і дорослих декоративного розпису.
П. був новатором у жанрі декоративного розпису, він творив власні орнаментальні композиції з яскравим національним колоритом, вдавався до стилізації історичних постатей та відомих літературних персонажів, особливий інтерес мав до козацької тематики, героїчного епосу українського народу. Створив цикл картин за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», язичницький цикл.
1971 р. П. мав першу персональну виставка в Одеському музеї західного і східного мистецтва. Того ж року отримав бронзову медаль лауреата Всесоюзної виставки, звання «Заслужений майстер народної творчості». Його розписи побували на виставках у Києві, Ленінграді, Москві, Ізмаїлі, Полтаві, у Польщі, Болгарії, Німеччині, Чехії, в Японії, де їх оцінювали дуже високо. Усього мав 8 тематичних виставок з 50–60 робіт кожна. Про художника був знятий документальний кольоровий кінофільм. 1972 р. у видавництві «Мистецтво» мав вийти його альбом.
Інтерес до творчості П. за кордоном викликав підозру комуністичних наглядачів за мистецтвом. Якийсь експерт з Міністерства культури побачив у його працях «тенденцію сповзання до націоналізму», наполегливо радив дотримуватися канонів декоративного розпису, малювати не козаків, а флору та фауну.
З початком нової хвилі репресій проти української інтелігенції (1972 р.) роботу над його альбомом припиняють. П. критикують за «ідеалізацію козаччини». Посипалися звинувачення, що він спрямовує літературно-мистецьке об’єднання «Степовий колос» на вивчення «забобонних» (насправді, старовинних) звичаїв та обрядів. Що створює музей «пережитків капіталізму» (очевидно, народного побуту) Причорномор’я. Що готує до видання книгу про «самозваних» (напевно, недипломованих) майстрів с. Троїцького. Під тим приводом, що П. не має спеціальної освіти, його усувають від викладання в дитячої студії декоративного розпису (тоді вже художньої школи). У Спілці художників «загубили» документи з його заявою на членство. Був «сигнал» і про те, що П. бачив десь старий рушник з якорцями і тризубом. Ним зацікавився прокурор. Це обурило митця і він пішов з посади колгоспного художника-оформлювача, працював у виробничій бригаді. Оскільки утисків зазнавала і його дружина-художниця Марія Лазарівна, подружжя збиралося виїхати з Троїцького.
7.03. 1978 р. дружина повернулася з роботи і виявила чоловіка в хаті в калюжі крові мертвим, з проламаним черепом і переламаними кількома ребрами. Сусіди розповіли, що приходив якийсь підозрілий чоловік з горілкою, примушував П. випити. Коли ж той відмовився, невідомий почав його бити…
Про смерть відомого в світі художника в жодній газеті не було некрологу чи бодай згадки – тільки повідомлення в «Інформаційному бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню гельсінкських угод» № 2 1978 р. та по радіо «Свобода». Натомість влада поширювала чутки, що П. був п’яний, упав і вдарився сам. Удова, налякана анонімними погрозами, за безцінь продала хатину й виїхала до родичів в Одесу. Перестав малювати його молодший брат Юрій, притихли інші учні, Олександр Гаркавенко теж виїхав із села, позбиравши дещо з викинутих творів учителя. Частину творів і листів зберіг учень Іван Козирод.
За незалежності студія декоративного розпису «Степовий колос» відновилася, нею керує учениця П. – Лариса Бабинець. 1993 р. створено фільм про творчість П.. 2007 р. управління культури і туризму Одеської ОДА заснувало премію ім. Р.Палецького. Сучасні мистецтвознавці визначають створену П. троїцьку школу декоративного розпису, яка живиться зі споконвічної жаги українського селянина прикрашати оселю. Восени 2008 р. твори П експонувалися в Музеї українського народного декоративного мистецтва в Києві, репрезентовано перший його альбом.
Бібліоґрафія:
Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню гельсінкських угод. Упорядкував Осип Зінкевич. Українське видавництво “Смолоскип” ім.В.Симоненка. Торонто – Балтимор, 1981. – [ч. 2, 1978 р.]. С. 62-63
Російщення України. Науково-популярний збірник. К.: Видання Українського Конґресового комітету Америки. – 1992. – С 43.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Т. 3. Документи і матеріали. Серпень 1977 – 10 грудня 1978. Упорядник В.В. Овсієнко. – С. 117-118.
Малюта Іван. За нез’ясованих обставин. 25 років тому загинув митець-патріот Ростислав Палецький // Шлях перемоги, № 1-2 (2590), 2004. – 1 січня.
Невмитий Володимир. Із зони замовчування // ж. «Україна», 2008. http://www.ukraina-magazine.com.ua/news
Федорук Юрій. Повернення Ростислава Палецького // Одеські вісті, № 115 (3810). – 2008. – 25 жовтня. http:izvestiya.odessa.gov.ua/index.php?go
Федорук Юрій. Щедрий дивоцвыт народного мистецтва // Одеські вісті, № 44 (3880). – 2009. – 23 квітня. http:izvestiya.odessa.gov.ua/index.php?go

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 4 і 9 травня 2009 року.
 Поділитися
MENU