Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

БУЧКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ

09.02.2009 | Овсієнко В.В. | Христинич Богдан. На шляхах до волі. Підпільна організація «Об`єднання» (1956-1959). – Львів, 2004.
БУЧКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ (нар. 1929, с. Іване-Пусте Скала-Подільського (нині Борщівського) р-ну Тернопільської обл. – п. 27.08. 2001 р., с. Борова Фастівського р-ну Київської обл. ).
Репресований за створення підпільної студентської організації. Конструктор і друкар підпільної організації «Об`єднання» в м. Інта Комі АРСР.
Селянський син. У квітні 1952 р. заарештований як студент ІVкурсу Львівського політехнічного інституту за створення підпільної студентської організації і розповсюдження націоналістичних листівок. Під час слідства викинувся з четвертого поверху обласного управління КГБ Львівської обл. з наміром покінчити життя самогубством. Спроба виявилася невдалою: він поламав собі ступні обох ніг та нижню частину хребта і став інвалідом на все життя. Під час слідства написав записку з наміром передати її на волю через в`язня, якому в камері було доручено доглядати Б.. Записка потрапила до слідчого, і це ускладнило його становище.
Попри інвалідність, засуджений Військовим трибуналом військ МГБ Львівської обл. на 25 р. позбавлення волі.
Покарання відбував у Сибіру, в тайшетських таборах.
Влітку 1956 р. звільнений з-під варти комісією Президії Верховної Ради СРСР. Приїхав до Тернополя, влаштувався на роботу, але вже через кілька місяців обласне управління КГБ змусило його виїхати за межі України.
Незадовго до виїзду Б. познайомився з Богданом ХРИСТИНИЧЕМ, котрий ознайомив його з програмою та діяльністю підпільної організації "Об'ЄДНАННЯ" і наполегливо запропонував йому їхати в Інту Комі АРСР, щоби включитися там у її роботу.
Ця організація виникла 1956 р. в середовищі молодих політв’язнів, які щойно вийшли на заслання або на волю. Деякі побували в Україні, але мусили повернулися в Комі, бо дома їх не прописували і на роботу не приймали. Діяльність «Об`єднання» ґрунтувалася на засадах ОУН: повалити окупаційну більшовицьку владу і створити Українську самостійну соборну державу. "Об'єднання" вважало непримиренним своїм ворогом КПРС і вирішило активно боротися проти неї пропагандивно-викривальними методами. Друкарська машинка, яку придбав у Львові Б. ХРИСТИНИЧ і передав її в Інту, не забезпечувала виготовлення листівок масовим тиражем. Потрібна була підпільна друкарня.
Маючи певний досвід друкарської роботи з часів попереднього свого підпілля, Б. прийняв пропозицію. В Інту він приїхав разом з Параскою Ткачик, звільненою 1956 р. 25-літницею. Там вони 1958 р. одружились. Дружина стала його найближчою помічницею і охороною.
Ще в Тернополі Б. залучив до «Об`єднання» братів Богдана і Володимира Саламах (Саламаха) – учасників юнацької військової формації дивізії "Галичина", які після вишколу на території Франції та Німеччини стали гармашами протилетунської оборони, а повернувшись у Галичину були ув`язнені. Б. карався разом з ними в Тайшеті.
Головним рушієм друкарської справи і практичним помічником Б. був заступник Провідника «Об`єднання» Володимир ЛЕОНЮК, який згодом написав: «Наша концепція боротьби за незалежність передбачала перш за все роз'яснювальну працю, поширення вкрай потрібної інформації, від браку якої суспільство просто задихалось. Тому з перших же підпільних своїх кроків ми вдалися до заходів на придбання розмножувальної техніки, врешті – друкарні. У цьому плані нам невдовзі поталанило: до Об'єднання прибилася людина, якої нам дуже бракувало, – Василь Бучковський.»
Спроби заступника Провідника Ярослава КОБИЛЕЦЬКОГО ще під час відвідин Львова в 1956 р. розвідати, чи можливо в друкарнях Львова чи Дрогобича дістати шрифт, були невдалими: шрифти надто пильно охоронялися. Тому від пошуків готових шрифтів довелося з конспіративних міркувань відмовитись. Вирішено було налагодити друк власними силами. Б. визначив, що для цього потрібно. За завданням Провідника «Об`єднання» Ярослава ГАСЮКА родичка його дружини, львівська студентка Ольга Островська на 200 крб., переданих їй з Інти, придбала фотоплівку, фотопапір, туш, кислоту й інші хімікати, необхідні для друку. Він же, Я. ГАСЮК, доручив скарбникові організації Петрові Клим`юку купити олово для виливання стереотипів та шрифту; дав завдання Михайлові Гулю виготовити рамку для набору друкарського шрифту, а Петрові Боєчку – діставати на інтинській автобазі бабітові заготовки для виливання шрифту. Б. же був і конструктором, і керівником, і основним виконавцем робіт. Уся його друкарня вміщалася у валізі, що давало можливість переносити її з місця на місце.
За основу першого шрифту Б. взяв літери з друкарської машинки. Спроба Дмитра Жовтяка виливати букви та стереотипи у вулканізаційній майстерні шахти № 9, де він працював, була невдала. Способом матрицювання Б. сам, у кустарних умовах, вилив близько двох кілограмів шрифту, потім більше. Заголовні літери Б. вирізьбив вручну на бабітових заготовках. Йому допомагали дружина Параска, В. ЛЕОНЮК, Ярема Жуковський. У середині 1957 р. друкарня вже працювала. Цим шрифтом було видрукувано кілька невеликих відозв.
Восени 1957 р. В. ЛЕОНЮК уже передав в Україну з Кирилом БАНАЦЬКИМ близько 1300 екз. листівок "Колгоспнику!" та "Громадянине!". Вони були розповсюджені в Кіровоградській обл. і, звичайно ж, потрапили до рук КГБ. Там зчинився переполох. Була сформована група найбільш досвідчених в антиукраїнських справах слідчих, яку курував сам Голова КГБ при Раді Міністрів УРСР В. Нікітченко.
Тим часом Б. опанував цинкоґрафію і виготовив шрифт стандартного академічного взірця. Цим академічним шрифтом надруковано, зокрема, "Декалог" і листівку "Карпати звинувачують". Незважаючи на інвалідність і потребу заробляти на хліб насущний, головний конструктор і друкар працював натхненно, проявляючи вправність, винахідливість і майстерність висококваліфікованого інженера та самовідданого громадянина-патріота.
Згодом навіть КГБ констатував, що друк здійснювався на високому технічному рівні. В. ЛЕОНЮК іронізує: «Експерти зокрема твердили, що ні під час німецької окупації, ні після неї, ні взагалі від часів Швайпольта Фіоля та Івана Хведоровича по обох боках Дніпра друкарень з подібними шрифтами не зафіксовано.»
Відомо, що Б. восени 1958 р. їздив до Львова у справах «Об`єднання», зустрічався з Б. ХРИСТИНИЧЕМ, залучив до організації колишнього свого співв`язня Юрія Мельника, а з його сестрою Дарією Мельник домовився, що вона, проживаючи у Львові, буде передавати Б. ХРИСТИНИЧУ все, що привозитимуть для нього з Інти. Таким чином, у її помешканні було влаштовано пункт зв`язку.
Майже рік, до середини 1958 р., друкарня працювала в помешканні Б.. Тут була надрукована велика кількість листівок.
Тим часом були заарештовані декілька членів «Об`єднання», які поширювали листівки на Кіровоградщині (Анатолій БУЛАВСЬКИЙ, Йосип СЛАБІНА, Кирило БАНАЦЬКИЙ, Григорій РЯБЧУН, Степан ОЛЕНИЧ). В Інті почалися обшуки. Друкарня опинилася під загрозою. Я. ГАСЮК наказав передати друкарню і все начиння Михайлові Гулю та Степанові Джусу. У вересні 1959 р. Петро Клим`юк перед від`їздом у відпустку переніс її в шопу Ярослава Копача.
Весною 1959 р. назріло питання про переміщення друкарні з Інти до Львова. Інженер Роман Івасик погодився облаштувати приміщення для підпільної друкарні: він якраз будував собі житло і мав можливість влаштувати тайник – пивницю з потаємним входом. У травні П. Клим`юк привіз до Львова пакет з призначеним для Б. ХРИСТИНИЧА шифрованим листом, з «Декалогом» і 5.000 крб. на облаштування друкарні, але адресат того не одержав, бо був 26.10. 1959 заарештований. Через арешт усіх керівних членів «Об`єднання» цей сміливий задум не був здійснений.
Отже, влітку 1959 р. діяльність «Об'єднання» фактично припинилася. Друкарня ще дещо друкувала, але ніхто з уцілілих «об`єднанців» не наважувався поширювати надруковане. Усього, за підрахунком Б. ХРИСТИНИЧА, було видрукувано до 5 тисяч листівок. Друкували їх сам Б., М. Гуль, С. Джус, П. Клим`юк, часто й самі лідери «Об`єднання» Б. ЛЕОНЮК та Я. ГАСЮК.
8.02. 1960 р. органи КГБ провели обшук у Ярослава Копача і знайшли друкарське начиння та допоміжні матеріали, в т. ч. 6,43 кг шрифту і матрицю з набором листівки «Колгоспнику!», кілька сотень різних готових листівок, машинописні та рукописні тексти. Все це було долучене як речові докази до справи Я. ГАСЮКА (заарештований 12. 01. 1960 р.), В. ЛЕОНЮКА (29. 07. 1959 р.), Б. ХРИСТИНИЧА (26.10.1959), Володимира ЗАТВАРСЬКОГО (9.09.1959), Я. КОБИЛЕЦЬКОГО (1.07.1960), яка слухалася у Верховному суді УРСР з 3 до 10 жовтня 1960 р.
На слідстві В. ЛЕОНЮК спочатку твердив, що друкарню він виготовив сам без будь-чиєї допомоги – таким чином він намагався захистити Б.. Викривши підпільну друкарню, КГБ в годину «хрущовської відлиги» задовольнився ув`язненням лише десятьох найактивніших членів «Об`єднання» (суд над першими п`ятьма відбувся в Києві 29.04. 1960 р.). Не хотілося офіційно визнавати, що допустили існування впродовж трьох років такої чисельної організації, та ще й з друкарнею. Ще з десяток осіб, у т. ч. інвалід Б., пройшли свідками, а біля сотні взагалі не були виявлені.
Окрім головного конструктора друкарні і друкаря, Б. був одним з найпродуктивніших авторів друкованої продукції. Так, він разом з В. ЛЕОНЮКОМ склав дуже корисну для підпільників «Інструкцію про правила конспірації при розповсюдженні революційної літератури» та листівок «Українська молоде!», «Колгоспнику!», написав листівки «40 років жовтневого перевороту», «Чи ти бачиш, як ідуть з України ешелони з хлібом, залізом, вугіллям?» (1958). У збірнику «Відгомін» (1958) вміщено його памфлет «Дорога до комунізму чи на Голгофу?», «Післямову» до збірника він написав з В. ЛЕОНЮКОМ.
Свій архів Б. переховував у себе в Інті. 1962 р. його дружина Параскевія перевезла цей архів в Україну і передала на зберігання Іванові Довгоруку, чоловікові сестри Б., який жив у с. Іванів Калинівського р-ну Вінницької обл.. Той замурував його в стіну туалету. 1991 р. П. Бучковська забрала цей архів і передала через Юрія Мельника Б. ХРИСТИНИЧУ, який скористався ним для написання фундаментальної праці «На шляхах до волі». Там він фіґурує як «Архів В. Бучковського».
У цьому архіві збереглися листівки "Громадянине!", "Чи ти бачиш....", "Колгоспнику!", "Українська молоде!", "Що таке радянська влада?"; збірник «Декалог»; три блокноти зі власноруч переписаним Б. "Конспектом з історії Української Національної Революції" Б. ХРИСТИНИЧА (обсягом 250 с. – у машинописі це 76 с.); рукопис його власної праці про підпілля на 13 с. учнівського зошита; рукописна стаття на 6 с. «1. Україна сьогодні. 2. Чого ми домагаємося? 3. Який єдино можливий вихід?», де стверджується, що Україна – колонія, уряд УРСР – навіть не маріонетка, це агентура Кремля; рукопис власної праці про конспірацію на 24 с.; рукопис "Студентський листок"; зошит з різними виписками на 36 с.; кліше алфавіту для друкарського шрифту; негативи на склі і плівці – 5 шт.; позитиви на фотопапері. Цей архів свідчить про велику активність цього талановитого друкаря-підпільника і публіциста. «Не забуваймо, – зазначає Б. Христинич, – що обсяг роботи, виконаний в умовах конспірації та підпілля, вимагає у декілька разів більших затрат часу, енергії та нервової напруги, ніж у звичайних умовах». Тим паче для інваліда.
Вийшовши на пенсію, Параскевія Бучковська з двома дітьми у вісімдесятих роках перебралася з Інти в с. Борова Фастівського р-ну Київської обл. Скоро туди прибув і Б.. З настанням незалежності він, попри інвалідність, як член Братства ОУН-УПА був активістом громадського та політичного життя. Помер 27.07. 2001 р.. Дружина живе в с. Борова.

Бібліоґрафія:
Леонюк Володимир. На прю стає Об`єднання // Зона, 1994. – № 6. – С. 163 – 180.
Русначенко Анатолій. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1998. – С. 63 – 72; 370-389.
Христинич Богдан. На шляхах до волі. Підпільна організація «Об`єднання» (1956-1959). – Львів, 2004. – 416 с.

Автор Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 9 лютого 2009 року.
Рекомендувати цей матеріал