МАР’ЯН БОРИС ТИХОНОВИЧ

 361523.02.2008

автор: Овсієнко В.В.

МАР’ЯН БОРИС ТИХОНОВИЧ (нар. 27.09. 1936, с. Красногорка Тираспольського повіту Молдавської АРСР (нині с. Красна Гірка Придністровської республіки).
З найперших шістдесятників, поет, перекладач, публіцист.
Народився у молдавській сім’ї в селі на лівому березі Дністра. Батько брав участь в антибільшовицькому русі, у 30-х рр. був ув’язнений як противник колективізації, 1944 р. був репресований за звинуваченням у співпраці з румунськими властями. Брат же Олександр був комсомольцем, комуністом, головою колгоспу. Сестра Анна 1947 р. почала вчителювати в с. Тараклія Кайнарського р-ну (нині Молдова), куди 1948 р. переїхали й Борис із матір’ю. Там він 1953 р. закінчив 10-й клас. Змалечку мав потяг до літературної творчости, публікував вірші в районних газетах, рано визначив свій рід занять: журналістика. 1953 р. успішно склав вступні екзамени до Кишинівського університету, але дізнавшись, що в Київському університеті відкрився факультет журналістики, подав клопотання до Міносвіти СРСР про переведення його в КДУ. Наказом міністра освіти СРСР був зарахований на 1-й курс поза конкурсом з наданням місця в гуртожитку. Оскільки більшість дисциплін читалися українською мовою, М. з допомогою однокурсників швидко опанував українську мову, вивчав українську історію й культуру. Цілком зосередився на навчанні, відзначався працелюбністю, позалекційний час проводив у читальні бібліотеки. Уже після першого семестру став відмінником. Був комунікабельний, дотепний і життєрадісний. Писав вірші й оповідання, працював над історичною драмою «Олександр Лепушняну», вів щоденник.
У березні 1956 р. зірваним з лекцій студентам представники Сталінського райкому КПУ зачитали в актовому залі КДУ чотиригодинну доповідь першого секретаря ЦК КПРС М.С. Хрущова на ХХ з’їзді «Про подолання культу особи та його наслідків». Доповідь викликала ентузіазм у молодих людей, надії на демократизацію суспільства. Вільнодумна молодь не дуже приховуючись обговорювала найрізноманітніші варіянти соціальної перебудови. Та реальність швидко остудила ентузіязм. Вразило придушення масового антикомуністичного руху в Польщі, особливо ж кривава розправа 4 – 11.11. 1956 р. з повсталим Будапештом.
Найповніше виклав пакет назрілих проблем четвертокурсник М. у власноручно написаній «Програмі-мінімум". Ось найголовніші її положення:
1. Ліквідувати кастовість і привілеї членів КПРС.
2. Оголосити бюрократизм кримінальним злочином і повести з ним нещадну боротьбу.
3. Реорганізувати комсомол, надавши йому державних функцій.
4. Зміцнити й розширити суверенітет республік.
5. Наділити селян землею від одного до трьох гектарів.
6. На заводах і фабриках передати управління виборним робітничим комітетам.
7. Наполовину знизити податки з селян і на четвертину з робітників і інтелігенції.
8. Дозволити масові мітинги, демонстрації, зібрання та інші форми волевиявлення громадян, окрім збройних заколотів.
9. Скоротити до розумних меж армію.
10. Обмежити повноваження прокуратури.
11. Створити в судах Ради засідателів і наділити їх широкими повноваженнями.
12. Оприлюднити матеріали утаємничених і не зрозумілих громадянству судових процесів часів сталінізму.
13. Ліквідувати цензуру.
14. Надати періодичній пресі право оприлюднювати різні точки зору з проблем господарського та державного вдосконалення.
15. Не переслідувати за пропаганду різних філософських, естетичних та правових поглядів, окрім відверто націоналістичних та фашистських.
16. Дозволити розповсюдження й продаж зарубіжних книжок, газет, журналів.
17. У міжнародному житті продовжувати боротьбу за мир і співробітництво з усіма країнами світу.
18. Ввести в практику широку гласність усіх урядових переговорів і угод.
19. Дозволити вільний виїзд і в’їзд у країну всім бажаючим громадянам.
20. Дати цілковиту автономію університетам.
21. Забезпечити студентам таку стипендію, яка гарантувала б середній життєвий рівень.
Будучи людиною самокритичною, М. у середині грудня 1956 р. дав прочитати «Програму-мінімум» кільком однокурсникам, щоб зробили зауваження. Одна «чесна і принципова» однокурсниця виявила належну «пильність» донесла на М. в партком університету. Наступного ранку М. викликали в партком. Там йому запропонували показати «секретний документ». Студент вийняв «Програму» зі своєї валізки і поклав на стіл, пояснивши, що це первинний варіант листа до ЦК КПРС з метою допомогти партії демократизувати суспільство, підвищити життєвий рівень радянського народу до світових стандартів.
Про «Програму-мінімум» стало відомо тодішньому першому секретареві ЦК КПУ Олексію Кириченку. Він велів репресивним органам: «Разобраться до истоков!». Туди ж, у КГБ, надійшов розлогий донос секретаря партбюро курсу М.Чорного про зошит з віршами М.. Керівництво факультету направило на ім’я ректора КДУ доповідну записку, в якій пропонувало виключити студента М. «як людину ідейно незрілу і не підготовлену до виконання почесного обов’язку радянського журналіста». 28.12.1956 КГБ при РМ УРСР порушив проти М. кримінальну справу. Ректор КДУ акад.. І.Т.Швець наказом від 4.01. 1957 виключив М. з університету як такого, що «зганьбив високе звання радянського студента». М. знімався з різних обліків і збирався поїхати на цілину.
Але партком організував 7.01.1957 збори партійно-комсомольського активу, куди прибули відповідальні особи з ЦК КПУ, Міносвіти. Тон задав секретар партбюро факультету журналістики В.Рубан: «Мар’ян і його однодумці пішли на повідку в наших ворогів. Таким антисоціалістичним, контрреволюційним елементам не місце в університеті. А тим паче в комсомолі».
Парторг курсу М.Чорний вказав на ще одного «контрреволюціонера» – студента Дамаскіна, який поділяв погляди М.. Студент Іван Пашков з Харкова та Дамаскін пробували захищати товариша, але ректор Швець заявив «Гниль эту нужно решительно ликвидировать».
Тим часом декан факультету (прізвище? ……. ) на допиті у слідчого КГБ Жиленкова заявив: «Считаю необходимым заявить, что Марьяна необходимо немедленно изолировать, так как он своим присутствием в университете оказывает разлагающее влияние на студентов".
12.01.1957 за санкцією заступника прокурора УРСР Ардиріхіна група оперативників прибула о 23:45 до університетського гуртожитку на Солом’янці і вчинила обшук у кімнаті № 28, де жив М.. Вилучили 11 рукописів, зокрема, творчий доробок 20-літнього студента, а саме: роман «Зелен Днестр», повість для дітей «Там, где звезды гаснут», загальний зошит із написом на червоній палітурці «Стихи», наукову працю «Житомирська партизанська дивізія ім. Щорса», інтермедію в шести картинах «Діти мої, діти», народну повість «Натка-куропатка и ее братик Витька», історичну трагедію «Александр Лепушняну», новелу «Письмо пришло с опозданием», грубий зшиток із щоденниковими записами, прозові шкіци без заголовків, записник із різними заготовками для майбутніх творів.
На Володимирській, 33 йому насамперед запропонували звичну форму самодоносу: написати розширену автобіографію. На допитах і на зводинах віч-на-віч з однокурсниками М. незмінно стверджував, що пакет пропозицій для ЦК КПРС склав самостійно, без натхненників і співавторів, з єдиною метою: допомогти партії усунути недоліки.
Слідство призначило експертну комісію, яка мала визначити політичну й ідеологічну сутність рукопису «Програми-мінімум». Експерти – кандидат філологічних наук Шубравський В.Є. і кандидат історичних наук Стоян Ф.К. – оцінили рукопис як чорновий начерк рекомендацій часткової перебудови суспільно-політичних порядків з метою поліпшення справ, хоча й відзначили, що автор належить до політично незрілих та наївних людей, які сприймають ворожу зарубіжну пропаганду і провокаційні чутки.
Експерти не кваліфікували його вчинок як зловмисну дію «ворога народу». «Рукопись «Минимум» не содержит прямых выпадов против Коммунистической партии, советского правительства и нашего народа. Но объективно по своему содержанию, по своей идеологической и политической направленности некоторые ее пункты виражають чуждую советскому строю идеологию… Автор рукописи не имеет определенной, четко выраженной программы. Его работа представляет собой смесь известных ему лишь понаслышке всевозможных слухов о «зарубье» и клеветнических измышлений реакционной прессы и радио о СССР».
Щодо літературних творів рецензент Ю.Скрипниченко, завідувач відділу літератури й мистецтва редакції газети «Київська правда», відзначав наявність в автора літературного і художнього хисту, але він знайшов у них антирадянські, контрреволюційні вигадки, наприклад: „О черноокая Молдавия моя! Где ты? Ты маленькая и честная девчёнка, тебя насилуют толстопузые бюрократы, узаконенные аракчеевы и унтер-пришибеевы…» І зробив висновок: «Дело не в в фактах, а в тенденции. А она, к сожалению, у молодого человека от начала до конца контрреволюционная».
Як під час слідства, так і на суді, що відбувся 25 квітня 1957 року, обвинувачений Борис Мар’ян тримався гідно й безстрашно. Він ні в чому не розкаювався й не плазував перед суддями, благаючи пощади, а з гідністю відповів на фальсифіковані звинувачення: «О том, что некоторые пункты составленного мною так называемого «Минимума» содержат чуждую совет-скому строю идеологию и направлены частично на переустройство общес-твенно-политической жизни нашей страны, я признаю, но этим я хотел усовершенствовать наше общество, демократизировать его и улучшить благосостояние народа. В «Минимуме» я изложил свое мнение и свои предложения, однако распространением их я не занимался. А то, что я давал читать свою «программу» друзьям и некоторым другим студентам, в том числе и коммунистам, то это я не считаю пропагандой, так как я давал читать с той целью, чтобы они дали мне свою оценку и помогли разобраться в этих вопросах..."
Київський обласний суд під головуванням Євтюхова за звичним сценарієм проштампував продиктований з горішніх щаблів влади вирок: ув’язнити Мар’яна М. строком на 5 (п’ять) років у виправно-трудових таборах без поразки в громадянських правах.
Карався М. у Мордовії, в таборах «Дубравлагу». Звільнений 1962 р.. Жив у рідному селі. Закінчив заочно Літературний інститут ім.. Горького в Москві. Реабілітований 1990 р. Член Спілки журналістів Молдови, автор кількох книжок літературних творів, публіцистики.
У травні 2003 р. М. приїздив на 45-річчя закінчення своїми однокурсниками факультету журналістики – уже як відомий поет і публіцист, головний редактор урядової газети «Независимая Молдова».

Бібліоґрафія:
Мусієнко Олекса. Шістдесятники: звідки вони? – Літературна Україна. – 1996. – 21 листопада.
Архів ХПГ: Інтерв’ю Григорія Гайового 16 і 29 червня 1999 року.
Ярмиш Ю.Ф. Київський національний університет імені Тараса Шевченка: 170 років діяльності. – Електронна бібліотека Інституту журналістики: http://jornlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1322
Гайовий Гриць. Постамент для пам’ятника з окрушин навколородинної та колежанської хроніки в авторській редакції. –К.: Гарт, 2007. – С. 16 – 17.

Автор В.Овсієнко, Харківська правозахисна група. 1.10.2007, 18.01.2008 р.
 Поділитися

Вас може зацікавити

Спогади

О Борисе Чичибабине. Евгений Захаров

Дослідження

«Генеральний погром»: як це було. Борис Захаров, Євген Захаров

Інтерв’ю

До 90-річчя Михайлини Коцюбинської

Події

Повернення забутих імен українського мовознавства. Борис Ткаченко. Кирило Булкін

Події

Ты помнишь, товарищ, как вместе (сражались?). Эммануил (Амик) Диамант

Дослідження

Бабий Яр, или Память о том, как в народ превращалось строптивое племя. Эммануил (Амик) Диамант

Події

Огляд історії дисидентського руху. Лекція Євгена Захарова

Інтерв’ю

Інтерв’ю Євгена Захарова про роль адвокатів у справах проти радянських дисидентів

Інтерв’ю

Відсоток виправдань у радянських судах наблизився до нуля не в 1930-ті, а в 1950-ті роки − адвокат Ілля Новіков

Спогади

Помер Михайло Хейфец

Спогади

Йосиф Зісельс: «Допитували 50 разів, але в жодному протоколі не було моїх свідчень. Брехати не хотів, правди сказати не міг». Йосиф Зісельс

Спогади

ХЛОПЦІ, ЩО ВІДКРИЛИ НАГОТУ КОРОЛЯ. Олекса Різників

Події

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус. Василь Овсієнко

Дослідження

Роль адвокатів на судовому процесі «Спілки визволення України». Любов Крупник

Спогади

О Ларисе Богораз. Евгений Захаров

Дослідження

Єврейське питання в УРСР у добу «застою»: боротьба за право вшанування місць масової загибелі євреїв під час Другої світової війни. Кирило Каштанов

Спогади

Нащадок роду Чубинських (До 30-річчя трагічного відходу Володимира Чубинського). Сергій Цушко

Спогади

30 квітня 2019 року помер скульптор Борис Довгань. ХПГ-інформ

Спогади

Про роль адвокатів у радянських політичних справах у 60–80-ті рр. ХХ ст.. Євген Захаров, член правління Міжнародного товариства «Меморіал»

Дослідження

Микола Мушинка. Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України

MENU