Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Загальнодемократичний рух

ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ

15.07.2007 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю Л.Тимчука від 11.02. 2001 р.

ТИМЧУК ЛЕОНІД МИКОЛАЙОВИЧ (нар. 3.04.1935, м. Очаків Одеської обл.)

Учасник руху опору 60 – 90-х рр.

З Очакова родина переїхала в Миколаїв, у 1944 р. в Одесу. Школу Леонід не закінчив, бо треба було заробляти на прожиття. У 1954-56 рр. служив на флоті в Криму, в Миколаєві. Після демобілізації працював в Одеському портофлоті на буксирах матросом, мотористом, боцманом. Був секретарем комсомольської орга-нізації портофлоту.
1967 р. Т. закінчив заочну середню школу моряків. Ще з часів військової служби мав конфлікти на ґрунті розходжень комуністичної ідеології з дійсністю. З 1959 р. систематично слухав висилання зарубіжних радіостанцій. Захоплювався музикою, і на цьому ґрунті знаходив спільників, як-от Віктор і Катерина Крюкови. Писали листи на Бі-Бі-Сі, та вони не доходили.

1967 р. в ефірі прозвучало звернення Лариси БОГОРАЗ та Петра Литвинова „До світової громадсько-сті" про судовий процес над Юрієм Ґалансковим, Олександром ГІНЗБУРҐОМ, Олексієм Добровольським та Вірою Лашковою. Т. з друзями розповсюджував рукописні тексти цього звернення, записані з радіо, інші протести. Оскільки ніхто з одеситів не підтримав заарештованих, то вони самі заявили протест Верховній Раді та Політбюро ЦК КПРС. Крюкови відвезли протест у Москву Ларисі БОГОРАЗ, але при поверненні вони були обшукані, у них вилучено багато літератури самвидаву.

Підтримали одесити й „демонстрацію сімох” на Красній площі в Москві 25.08.1968 у зв’язку з окупа-цією Чехословаччини.

Листи одеських дисидентів почали звучати по радіо. Тоді КГБ скликав „збори громадськості”, щоб осудити Т. та інших дисидентів. Він зігнорував ці збори.

Тим часом В'ячеслав Іґрунов та Олександр Риков налагодили розмноження самвидаву в Одесі (тиражували Валентина Прокопенко і Людмила Карабанчук). Його активно поширював і Т.

Т. познайомився з Ніною СТРОКАТОЮ-КАРАВАНСЬКОЮ, через неї з Марією ОВДІЄНКО, В'ячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іриною КАЛИНЕЦЬ, Стефанією Гулик, у Києві – з Оксаною МЕШКО, з Іваном, Леонідою та Надією СВІТЛИЧНИМИ. Восени 1971 р. він допомагав Н.СТРОКАТІЙ перебиратися в Нальчик. Після її арешту 6.12.1971 р. Ірина КАЛИНЕЦЬ та В.ЧОРНОВІЛ створили у Львові Громадський комітет захисту Ніни Строкатої, куди увійшли також Василь СТУС, Т., Петро Якір. Це була перша легальна правозахисна організація в Україні. Але вже на початку 1972 майже всі члени Комітету опинилися за ґратами. Устигли оприлюднити лише два документи – заяву про створення Комітету і бюлетень "Хто така Н.А. Строката (Караванська)". У Т. під час обшуку 13.12 вилучили апаратуру до радіостанції Р-317, дещо з паперів. Однак він носив Н.СТРОКАТІЙ передачі, клопотався про адвоката і заявляв протести. Тоді близько зійшовся з учителями Ганною МИХАЙЛЕНКО та Ганною ГОЛУМБІЄВСЬКОЮ, яких теж переслідували за погляди, з їхніми учнями Зіною та Василем Варґами, Тетяною Рибниковою, з Леонідом і Валентиною Сірими, які теж підписували протести.

1974 р. Одеське управління КГБ винесло Т. попередження про кримінальну відповідальність на під-ставі Указу ПВР СРСР від 25.12.1972 р.

Після арешту 1.03.1975 р. В’ячеслава Іґрунова у Т. знову був обшук. Він публічно викрив підслухову-вання розмов дисидентів.
Уночі з 9 на 10.03.1975 Т. ліквідував апаратуру стеження на стіні свого помешкання, а через кілька днів він побачив, що її відновлюють, і перешкодив цьому. У нього було проведено обшук, виявлено ту апа-ратуру, але кримінальної справи не порушили, бо ніхто до такого майна не признався і позову не заявив.

4.11.1975 р., коли Т. повертався з роботи, він був схоплений і мікроавтобусом, де сиділи дві „потерпі-лі” жінки і декілька „свідків”, був привезений у відділення міліції, звинувачений у хуліганстві та засуджений на 15 діб.

23.11.1975 р. на порожній вулиці Т. посадили в міліцейський автобус з новими „свідками” та „потер-пілим” і порушили кримінальну справу про хуліганство. Друзі Т. вчителька Г.Голумбієвська, бібліотекар Г.МИХАЙЛЕНКО, пенсіонерка Розалія Баренбойм – під час кількаденної ожеледі, коли й транспорт не ходив – знайшли його в камері попереднього ув’язнення і разом з оператором Зінаїдою Донцовою, модельєром Таїсією Коптєвою, токарем Вікторем Крюковим послали в районну та обласну прокуратури листи, що Т. у силу своїх моральних якостей не міг хуліганити.

На суді Т. арґументовано довів, що за ним стежили аґенти КГБ, він викрив їх, говорив, що здобував правдиву інформацію, поводився як вільна людина, і саме тому КГБ влаштував ці дві провокації з „хуліган-твом”. Факти стеження підтвердили викликані на клопотання Т. свідки Г.Голумбієвська і Юрій Городенцев. Адвокат Раїса Олексіївна Мовчан завимагала виправдального вироку, але Іллічівський районний суд м. Оде-си 30.12.1975 р. засудив його до виправних робіт терміном на 1 р. з утриманням 20% заробітку, у нього відібрана розписка про невиїзд. Під Новий рік його звільнили на поруки друзів. Т. одразу зателефонував про свою справу московському кореспондентові "Бі-Бі-Сі", надіслав телеграму-протест у Політбюро ЦК КПРС з вимогою припинити переслідування або випустили його з Радянського Союзу. До протестів, окрім згаданих друзів, тоді приєднався Василь БАРЛАДЯНУ. Після суду Т. став в Одесі авторитетною особою. Щоб запобігти новим провокаціям, тривалий час Т., куди б він не йшов, невідступно супроводжували друзі. Зрештою він розробив методику математичної випадковості, за допомогою якої позбувався „хвостів”. Завдяки спри-янням портовиків – колег по роботі – йому вдавалося уникати нових провокацій, але діяльності своєї він не припинив. Зрештою його викликали у ВВіР і запропонували виїхати... в Ізраїль за чужим викликом. Він кате-горично відмовився їхати в чужу країну.

У зв’язку з арештами В.БАРЛАДЯНУ (02.03.1977), Г.МИХАЙЛЕНКО (20.02.1980 р.) протести підписували вже десятки одеситів, у т.ч. Т. В Одесі фактично існувала філія Української Гельсінкської Групи, яка захищала громадян, принаймні посприяла виїздові кількох переслідуваних осіб за кордон.

У зв’язку зі справою Віктора Гончарова (Кіровоградська обл.) у вересні 1980 р. в Одесі були проведені обшуки, в т.ч. в Т.

У часи перебудови Т. був учасником практично всіх подій, спрямованих на демократизацію суспільства. Досі продовжує правозахисну діяльність.

Працює електриком виробничого відділу Одеського водоканалу. Живе в Одесі.

Бібліоґрафія:

І.
Інтерв’ю Л.Тимчука від 11.02. 2001 р. // Одеська хвиля-5. Документи, твори, спогади в΄язнів сумління / Упор. П. Отченашенко, О. Різників, Д. Шупта. – Одеса: Сімекс-прінт, 2010. – C. 206-228. http://archive.khpg.org/index.php?id=1186505594&w
ІІ
Хроника текущих событий. – Нью-Йорк: Хроника, 1972, вип. 23; 1974, вип. 32, 35; 1975, вип. 36, 37, 38.
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во Української Гельсінської групи. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. 1980 – 1985 рр. – 1980, вип. 3, повід. 11.
Алексеева Людмила. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – Весть. Вильнюс – Москва (VIMO), 1992 (перше вид. 1984). – С. 271-273.
Мы из ГУЛАГа. Одеса: АстроПринт, 1999. Составители Р.Б.Иванова, Л.С.Рыбак. – С. 260-261.
Донька Одеси. Ніна Строката в документах і спогадах. Упор. О.С.Різників; Різників О.С. Бран: Поема-містерія. – Одеса: Друк, 2005. – С. 4, 7, 10, 18, 20, 265, 298, 330, 343, 439.
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Пра-ва людини”, 2006. – C. 778–781. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184517794
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 648–647; 2-е вид.: 2012 р., – С. 732–733.

Василь Овсієнко. Харківська правозахисна група. 23.12. 2005 р. Останнє прочитання 25.07.2016

Рекомендувати цей матеріал