Menu
віртуальний музей
Дисидентський рух в Україні
Український національний рух

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ

14.07.2007 | Овсієнко В.В. | Інтерв`ю 26.05. 1999 р.

РУСИН ІВАН ІВАНОВИЧ (нар. 8.11.1937, с. Галичани (хутір Бурталь) Городоцького р-ну Львівської обл.).

Інженер-геодезист, учасник руху шістдесятників.

З селянської родини. Мати, Ксенія Бабак (1902–1994), з родини активних повстанців. Батько, Іван Русин (1886–1962) закінчив ґімназію, тому постарався й дітям дати вищу освіту.

1954-59 Іван навчався у Львівському політехнічному інституті за фахом інженерна геодезія. За розподілом працював у проектному інституті „Київоблпроект” інженером-геодезистом. Заочно навчався в аспірантурі при Київському інженерно-будівельному інституті.
Хрущовська „відлига” пробудила до національного життя не лише гуманітарну, але й технічну інтеліґенцію. Свідома інтеліґенція старалася дозволеними методами, використовуючи офіційну трибуну, газету, радіо, навертати людей до національного життя. Це був спротив режимові.

З 1963 р. Р. почав відвідувати репетиції самодіяльної хорової капели „Жайворонок” при Будинку вчених (нею керували Борис Рябокляч та Вадим СМОГИТЕЛЬ), потім хор „Гомін”, Леопольда Ященка. Це середовище відновлювало національні традиції, тут поширювалася література самвидаву. Р., зокрема, розповсюджував фотокопії книжок "Розстріляне відродження" Юрія Лавриненка, „Сучасна література в УРСР” Івана Кошелівця, які виготовляв перекладач Дмитро Паламарчук. Відвідував літературні вечори, брав участь у вшануванні Т.Шевченка біля його пам’ятника в Києві 22 травня, приводив туди знайомих. 1965 р. кагебісти відверто розігнали зібрання, активістів затримали.

1964 Р. одружився з Жанною Хоменко, 1964 р. народилася дочка Оксана.

28.08.1965 в помешканні Русинів був проведений п’ятигодинний обшук. Вилучили книжки М.Грушевського, „Історію русів”, спогади Софії Русової, вірші і „Щоденник” В.СИМОНЕНКА, вірші І.ДРАЧА, М.Вінграновського, друкарську машинку, копіювальний папір, за яким згодом експертиза встановила, на ній друкувалися згадані вірші, стаття "З приводу процесу над Погружальським", позов до суду С.КАРАВАНСЬКОГО на міністра освіти Даденкова.

Слідство провадив Леонід Павлович Берестовський, згодом Колпак Борис Антонович. Р. намагався не давати показів, проте мусив визнавати деякі факти, не вважаючи їх злочинними.

Посправниками Р. виявилися геофізик Олександр МАРТИНЕНКО та хімік-технолог, викладачка університету Ївга Федорівна КУЗНЄЦОВА, з якою він і не був знайомий. 25.03.1966 підсудні були привезені на судове засідання Київського обласного суду. На їхнє радісне здивування, їх зустріли з букетами гвоздик Ліна КОСТЕНКО, Алла ГОРСЬКА, Надія СВІТЛИЧНА, Іван ДЗЮБА. Судове засідання тривало тиждень у закритому режимі. Р. був засуджений на 1 рік позбавлення волі в таборах суворого режиму за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ч.1 ст. 62 КК УРСР). Інкримінували зберігання, виготовлення і розповсюдження антирадянської літератури, до якої зарахували також книжки М.Грушевського, спогади Софії Русової, „Історію Русів”, а до усної антирадянської агітації – цитування Т.Шевченка. Ї.КУЗНЄЦОВА дістала 4 р., О.Мартиненко – 3.

У травні 1966 р. Р. прибув етапом у табір № 11 (ст. Явас) у Мордовії, де провів усього понад три місяці в умовах доволі ліберального режиму. Це була корисна екскурсія в багатонаціональне середовище політв’язнів, багато з яких мали 25-літні терміни. Тут Р. познайомився з М.СОРОКОЮ, С.КАРАВАНСЬКИМ, В.ПІДГОРОДЕЦЬКИМ, М.ОСАДЧИМ, П.ЗАЛИВАХОЮ, братами М. і Б. ГОРИНЯМИ, Юлієм Даніелем, з литовським поетом Кнутсом Скуєніксом. Р. щиро жалкував, що термін так швидко скінчився. Звільнений у суботу 27.08.1966 р.

Маючи доручення, в Москві зустрівся з Ларисою БОГОРАЗ. Вивіз листи політв’язнів І.ДРАЧЕВІ (з докором за його участь у делегації УРСР на сесії ООН), також Л.КОСТЕНКО, І.ДЗЮБІ з підтримкою їх.

Р. працював на інженерних посадах на старому місці, лише був позбавлений доступу до таємниць. 1971 р. народився син Іван. Поводився обережно, проте далі підтримував стосунки з І.СВІТЛИЧНИМ, Л.ПЛЮЩЕМ, А.ГОРСЬКОЮ. Був на її похороні на цвинтарі Берківці 7.11.1970 р.

Увечері 12.01.1972 р. Р. зайшов до Євгена СВЕРСТЮКА. Той лежав з високою температурою. Щойно в його домі відбувся обшук. 14.01 Р. став випадковим свідком його арешту, у зв’язку з чим і сам був брутально схоплений і затриманий на цілий день. Тривалі допити не дали достатнього матеріалу для його арешту.

З початком кампанії проти Української Гельсінкської групи, восени 1977 р. Р. був ув’язнений на 7 р. за сфабрикованим звинуваченням у „присвоєнні державного майна шляхом зловживання службовим становищем” (ст. 84 КК УРСР) – ніби завищував собі терміни відряджень і присвоїв загалом 1.002 крб. Карався в зоні суворого режиму ИН-316/93 у с. Новоданилівка Казанківського р-ну на Миколаївщині: тяжка робота у гранітному кар’єрі та обробка гранітних брил вогнеметами. У цій зоні утримувалися карні в’язні з великими термінами, засуджені за тяжкі злочини. Але й там Р. не давали спокою кагебісти, домагаючись публічного осуду „українських буржуазних націоналістів”. Тут каралися також підопічні КГБ – віруючі різних конфесій, політв’язні зі сфабрикованими карними справами. Так, з 1982 р. тут перебував М.ГОРБАЛЬ.

Звільнившись у 1983 р., Р. працював столярем-бетонщиком другого розряду, дійшов до монтажника стальних залізобетонних конструкцій. З 1997 на пенсії.

Р. член Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, активний учасник допартійного НРУ. Живе в Києві. Дочка Оксана, 1964 р.н. – біофізик, захистила дисертацію. Син Іван, 1971 р.н., – лікар, науковець.

Бібліоґрафія:
І.
На Володимирській, 33 // ж. „Зона”, ч. 5 (1993 р.). – С. 217–233.: http://museum.khpg.org/index.php?id=1186246408
Інтерв’ю Харківській правозахисній групі 26. 05. 1999 р. http://museum.khpg.org/index.php?id=1186168371
Друга подорож // http://archive.khpg.org/index.php?id=1303131334&w (березень 2011)
Етапи // http://archive.khpg.org/index.php?id=1303134599&w (18.04.2011)
Фраґменти // На полі чести. Книга 2. Наш сучасник Євген Сверстюк. Упорядник В. Овсієнко. – К.: ТОВ «Видавництво „КЛІО”», – 2015. – 424– 429.
Невільничі мандри // І. І.Русин; вступна стаття В.В. Овсієнка; малюнки О. І. Заливахи. – Харків: ТОВ «Видавництво права людини», 2015. – 284 с. [16] арк. іл.
ІІ.
В. Чорновіл. Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців”). – Львів: Меморіал, 1991. – С. 273;
Вісник репресій в Україні. Закорд. предст-во УГГ. Ред.-упоряд. Н. Світлична. Нью-Йорк. – 1981, вип. 3, п. 238;
Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–80-х років. – Київ, Либідь, 1995. – С. 47, 54;
Юрій Данилюк, Олег Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х –80-і рр. ХХ ст.). – К.: Рідний край, 2000. – С. 79, 188;
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – С. 637-639. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184445394;
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 548–549; 2-ге вид., 2012. – 625-626.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 28.04 2006 р. З виправленнями І. Русина 29.08. 2006. Останнє прочитання 22.07.2016. 

Знімки В.Овсієнка: Іван Русин біля портрета Тараса Шевченка роботи Панаса Заливахи.


Рекомендувати цей матеріал